Постанова № 70163895, 31.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Справа № 924/177/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Ходаківська І.П., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017у справі№ 924/177/17 Господарського суду Хмельницької областіза позовомКам'янець-Подільської центральної районної лікарні доКам'янець-Подільської районної ради Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного майна від 01.10.2015 р.

у судовому засіданні взяли участь представники

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Кам'янець-Подільська центральна районна лікарня звернулась до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Кам'янець-Подільської районної ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 01.10.2015, укладеного між ними щодо оренди приміщення комунальної власності площею 78 кв. м., розміщеного на першому поверсі п'ятиповерхового будинку головного корпусу Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.04.2017 (суддя Гладій С.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 (головуючий суддя - Петухов М.Г., судді - Бучинська Г.Б., Гулова А.Г.) позов задоволено, визнано недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 01.10.2015, укладений між Кам'янець-Подільською районною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.04.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017, провадження у справі - припинити.

В обґрунтування своєї правової позиції, заявник касаційної скарги посилається на порушення судами приписів статей 15, 16, 182, 215, 317, 319 Цивільного кодексу України, статті 144 Господарського кодексу України, статей 2, 3, 4, 15, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та наголошує на тому, що суди захистили майнове право Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні не підтверджене належним чином. Натомість, власником спірного майна відповідно до довідки №80148408 від 11.02.2017 є Кам'янець-Подільська районна рада. Відтак, висновки судів стосовно того, що договір оренди майна від 01.10.2015 порушує права позивача у справі не відповідає дійсним обставинам справи.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Кам'янець-Подільською районною радою (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендар) 01.10.2015 укладено типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна, спільної власності територіальних громад сіл, селища Кам'янець - Подільського району.

Відповідно до р.1 типового договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення комунальної власності, площею 78 кв. м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі п'ятиповерхового головного корпусу Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні, що перебуває на балансі Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні, (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість (актом оцінки на 31.08.2015р.) і становить за незалежно оцінкою) залишковою вартістю 170235,00 грн. Акт оцінки складається у випадках, визначених чинною Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. № 629 (зі змінами), а саме тоді, коли для розрахунку орендної плати не вимагається незалежна оцінка об'єкта.

Майно передається в оренду з метою: під аптеку.

Згідно р. 2 типового договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно, власником майна залишається територіальна громада Кам'янець-Подільського району, а орендар користується ним протягом строку оренди. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку / в акті оцінки, складеному за Методикою оцінки. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців двадцять п'ять днів, що діє з 01.10.2015р. до 25.09.2018р. включно.

Договір підписаний зі сторони Орендодавця головою районної ради - Жоганом М. В., зі сторони Орендаря - ОСОБА_4 та скріплений печатками сторін.

Згідно акту прийому-передачі об'єкта оренди за договором оренди нежитлового приміщення від 01.10.2015 орендодавець (Кам'янець-Подільська районна рада) передав, а Орендар (ФОП ОСОБА_4.) прийняв у довгострокове платне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Площа орендованого приміщення складає 78 кв. м., приміщення розташоване на першому поверсі головного корпусу Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні, навпроти швидкої допомоги. Претензії щодо технічного стану приміщення у Орендаря відсутні.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні про визнання недійсним наведеного договору, оскільки він порушує права лікарні як законного володільця майна, що є предметом договору. Так, з 2011 року лікарня не має наміру здавати згадане майно в оренду, оскільки останнє потрібне йому для організації надання медичної допомоги громаді міста. Порушення сторонами договору порядку укладення такого договору, передбаченого статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" свідчить про наявність підстав для визнання такого договору недійсним у порядку, визначеному статтями 203 ,215 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 5, 9, 10, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на встановлені ним обставини порушення Кам'янець-Подільською районною радою господарської компетенції щодо надання нерухомого майна в оренду, а також відсутності згоди ради на укладення договору оренди, оголошення про намір передати майно в оренду не публікувалось на веб-сайті ради та у відповідних органах друкованої інформації, проведення відповідного конкурсу на оренду вказаного майна.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог передчасними у зв'язку з наступним.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, відповідно до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду.

При цьому, захисту підлягають лише ті права, які належать позивачу, за умови, що ці права дійсно порушуються іншими особами, а необхідною умовою при зверненні до суду з позовом щодо захисту порушеного права є обов'язкова наявність на момент звернення до суду існування спору щодо порушеного права або сам факт вчинення порушення.

Як встановлено судами, позивач обґрунтовує наявність у нього прав на нерухоме майно, яке є предметом договору рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.04.2015 у справі №924/1894/14 встановлено факт належності позивачу на праві оперативного управління Кам'янець-Подільської центральної районної лікарні в АДРЕСА_1. Суди надали преюдиційного значення наведеній обставині з посиланням на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Так, розглядаючи справу №924/1894/14 суди зробили висновок, що згадане майно належить Кам'янець-Подільській центральній районній лікарні на праві оперативного управління надаючи правову оцінку рішенню 5 сесії 5-го скликання Кам'янець-Подільської районної ради від 14.12.2006 №3 "Про стан використання майна районної комунальної власності".

Поряд з цим, за приписами частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У апеляційній скарзі відповідач 2 наголошував на тому, що у державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутній запис про приналежність приміщень, розташованих за адресою АДРЕСА_1 позивачу на праві оперативного управління. Натомість, власником згаданого майна є Кам'янець-Подільська районна рада.

Апеляційним судом наведені доводи не перевірялись та не спростовувались.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України).

Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації (стаття 3).

Перелік документів, що підтверджують виникнення та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, визначений у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року N 703 (далі - Порядок державної реєстрації прав), до якого зокрема віднесено рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном (пункт 27 Порядку державної реєстрації прав).

Таким чином, судами не з'ясовано, чи виникло у позивача відповідне право оперативного управління щодо майна, яке Кам'янець-Подільська районна рада як власник цього майна передала в оренду.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

За приписами статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що право оперативного управління є похідним, вторинним правом. Воно обмежено цілями діяльності суб'єкта цього права, завданнями власника, цільовим призначенням майна, що належить йому на праві оперативного управління, повноваженнями щодо розпорядження зазначеним майном.

Суб'єкти, за якими майно закріплено на даному правовому титулі, можуть здійснювати лише некомерційну господарську діяльність в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених чинним законодавством.

Розглядаючи справу, судами не з'ясовувалось, для яких цілей радою передавалось спірне майно позивачу в оперативне управління та чи могло це майно, враховуючи такі цілі, надаватись в комерційну оренду іншим особам виключно позивачем, чи, враховуючи частину 2 статті 137 Господарського кодексу України, рада як власник всього майна могла передавати в оренду спірне майно безпосередньо сама. Встановлення наведеного є передумовою з'ясування наявності порушення оскаржуваним договором прав позивача у справі.

Застосовуючи статтю 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суди встановили порушення господарської компетенції щодо укладення сторонами оскаржуваного договору, оскільки, за висновком судів, саме лікарня мала виступати орендодавцем спірного майна.

Разом з цим, наведений висновок судів є передчасним, оскільки як уже було зауважено, судами не досліджувалась компетенція районної ради в контексті можливості надання спірного майна в оренду як власником майна, з урахуванням того, що право оперативного управління є похідним майновим правом. Зокрема, чи зобов'язаний власник майна, отримати згоду особи, у якої нерухоме майно перебуває в оперативному управлінні, на передачу такого майна в оренду, за яких умов.

Судами не надано належної юридичної оцінки доводам позивача стосовно того, що оскаржуваний договір порушує права лікарні, оскільки вона з 2011 року не мала наміру здавати приміщення в оренду, так як воно потрібне для організації медичної допомоги мешканцям Кам'янець-Подільського району.

Не надано оцінки і доводам позивача, що орендна плата є необґрунтовано заниженою, що також може свідчити про порушення оскаржуваним правочином прав позивача у справі.

Натомість, встановлене судами порушення сторонами договору порядку надання спірного приміщення в оренду, визначеного статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме: відсутність згоди ради на укладення договору оренди, в той час як остання виступила орендодавцем у спірних правовідносинах, оголошення про намір передати майно в оренду та проведення відповідного конкурсу на оренду вказаного майна, за відсутності встановленого судами порушення майнових прав позивача щодо спірного майна, не може слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог.

Крім цього, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" Європейським судом з прав людини констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки заявника позбавили права на майно лише з тих підстав, що порушення закону були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина.

Так, судами не з'ясовувались обставини укладення спірного договору з боку районної ради. Зокрема, позивач посилається на листи районної ради від 20.02.2017, від 12.04.2016, 05.10.2016, у яких наголошується на відсутності у ради документів, які б підтверджували передумови укладення спірного договору, як і самого договору. Однак, наведені обставини не свідчать про недійсність договору, за умов підписання такого договору повноважним представником ради та скріплення його печаткою. Судами не досліджувалось, чи звертався відповідач 2 до ради із заявою про укладення договору оренди спірного приміщення, чи приймалось радою відповідне рішення тощо.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

У силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 у справі № 924/177/17 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 у справі № 924/177/17 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.04.2017 у справі №924/177/14 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І .П. Ходаківська

О.В. Яценко