Постанова № 70163830, 07.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 906/1317/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я.,суддів:Катеринчук Л.Й., Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16 господарського суду Житомирської областіза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед"доНовоград-Волинської районної державної адміністраціїпро стягнення 656 980, 68 грн.,

за участю представників сторін:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" - Кузьменко С.М., дов. б/н від 03.01.2017 року;

від Новоград-Волинської районної державної адміністрації - Лазарчук М.В., дов. б/н від 10.05.2017 року, Савурко О.В., дов. б/н від 10.05.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (далі - ТОВ "Ілатанмед") звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Новоград-Волинської районної державної адміністрації 604170 грн. інфляційних втрат та 52810, 68 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 (суддя - Сікорська Н.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ТОВ "Ілатанмед" 52810,68 грн. 3% річних;

603753,17 грн. інфляційних втрат; 9848,47 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16 (головуючий суддя - Розізнана І.В., суддя - Грязнов В.В., суддя - Мельник О.В.) апеляційну скаргу Новоград-Волинської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 задоволено. Рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ілатанмед" на користь Новоград-Волинської районної державної адміністрації 10840,18 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16, ТОВ "Ілатанмед" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16 скасувати, а рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 залишити без змін.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ "Ілатанмед" посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 181, 183 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 43, 32, 33, 36, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 906/1317/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Поляков Б.М. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2017 року в матеріалах справи).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.10.2017 року № 08.03-04/4851, у зв'язку з відпусткою судді Полякова Б.М., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 906/1317/16 (розпорядження в матеріалах справи).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 906/1317/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Панова І.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2017 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 року у справі № 906/1317/16 клопотання ТОВ "Ілатанмед" про відновлення пропущеного процесуального строку задоволено. Відновлено ТОВ "Ілатанмед" строк для подачі касаційної скарги.

Прийнято касаційну скаргу ТОВ "Ілатанмед" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16 до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні колегії суддів Вищого господарського суду України на 07.11.2017 року.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.11.2013 року між ТОВ "Ілатанмед" (постачальник, позивач) та Новоград-Волинською районною державною адміністрацією Житомирської області (замовник, відповідач) укладено договір № 1т, відповідно до якого позивач зобов'язався у 2013 році поставити відповідачу товар, зазначений у Специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його.

Відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до Договору) позивач зобов'язався поставити відповідачу кабінет діагностичний рухомий "КРАС" ТУ У 26.6-38183326-003:2012 вартістю 1 370 000 гривень.

Згідно з п. 4.1 договору оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом 10 календарних днів, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № СФ-00032 від 13.12.2013 року, довіреністю № 34 від 12.12.2013 року на ім'я Остапченко С.О., а також актом здавання-приймання медичного обладнання від 13.12.2013 року.

Листом від 27.02.2015 року №20 позивач просив відповідача добровільно сплатити суму основного боргу в розмірі 1 370 000 грн., втрати від інфляції, які станом на 20.02.2015 року становили 383 600 грн., 3% річних, які станом на 20.02.2015 року становили 47743,56 грн. та збитки від сплати податку на додану вартість за ставкою 20% в розмірі 274 000 грн.

Листом від 16.03.2015 року №02-24/394 відповідач повідомив позивача, що у 2013 році частина субвенцій з Державного бюджету була знята, що не дало можливості оплатити придбане медичне обладнання, а у 2014 році субвенція була знята у повному обсязі. Державною казначейською службою субвенція визнана як кредиторська заборгованість, тому з метою вирішення питання погашення заборгованості відповідач звернувся до Президента України та Прем'єр-міністра України. Міністерство фінансів України надало відповідь від 26.01.2015 року №31-05220-02-3/2324 зазначивши, що Законом

України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій не передбачена, тому для погашення даної кредиторської заборгованості повинні залучатися кошти місцевого

бюджету. Питання виділення коштів на погашення даної заборгованості винесено на розгляд наступної сесії районної ради.

26.03.2015 року позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 1 370 000 грн. основного боргу, 456210 грн. інфляційних втрат, 52135,07 грн. 3% річних на підставі договору №1т від 14.11.2013 року.

Під час розгляду даного спору, відповідач звернувся до позивача із гарантійним листом (вх. від 09.04.2015 року №02-14/572), в якому повідомив позивача про те, що рішенням Новоград-Волинської районної державної адміністрації "Про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік" від 25.03.2015 року №504 передбачено кошти на погашення кредиторської заборгованості за придбаний у 2013 році кабінет діагностичний рухомий "Крас" в розмірі 1 370 000 грн. та гарантував оплатити кредиторську заборгованість орієнтовно до 20.04.2015 року.

В свою чергу, позивач направив на адресу відповідача лист (вх. №40 від 15.04.2015 року), в якому зазначив, що у разі сплати до 20.04.2015 року заборгованості за договором №1т від 14.11.2013 року позивач зобов'язується відмовитись від позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки.

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2015 року №1.

Позивач, при розгляді справи № 906/472/15, зменшив розмір позовних вимог, у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості та враховуючи економічний стан відповідача, просив суд стягнути з відповідача лише 900,82 грн. 3% річних за період з 24.12.2013 року по 31.12.2013 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.07.2015 року у справі № 906/472/15 позов задоволено, стягнуто з Новоград-Волинської районної державної адміністрації на користь ТОВ "Ілатанмед" 900, 82 грн. 3% річних та 27418,02 грн. судового збору.

У грудні 2016 року позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 656980,68 грн., з яких 604170,00 грн. - інфляційні; 52810,68 грн. - 3% річних за період з 01.01.2014 року по 14.04.2015 року на підставі договору від 14.11.2013 року №1т.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 позов задоволено частково, стягнуто з Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ТОВ "Ілатанмед" 52810,68 грн. 3% річних; 603753,17 грн. інфляційних втрат; 9848,47 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції послався на ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти

річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем в порушення умов договору оплату товару було здійснено лише 15.04.2014 року, в той час як за умовами п. 4.1 договору відповідач зобов'язаний був оплатити товар протягом 10 календарних днів з дати поставки, тобто до 24.12.2013 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування.

Переглянувши рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017 року у справі № 906/1317/16 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, скасував вказане рішення та прийняв нове, яким в задоволенні позову відмовив повністю.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як встановлено судом апеляційної інстанції між сторонами виникли правовідносини на підставі договору купівлі-продажу за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу

кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від

простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 ст. 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом

підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Зі змісту ст. 642 ЦК України вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Конклюдентні дії - це дії особи, що виражають її волевиявлення на встановлення правовідносин, зокрема, на укладання угоди, висловлені не в формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновки про такий намір. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що при розгляді справи № 906/472/15 відповідач звернувся до позивача із гарантійним листом (вх. № 09.04.2015 року №02-14/572), в якому повідомив позивача про те, що рішенням Новоград-Волинської районної державної адміністрації "Про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік" від 25.03.2015 року №504 передбачені кошти в сумі 1 370 000 грн. на погашення кредиторської заборгованості за придбаний у 2013 році кабінет діагностичний рухомий "Крас" та гарантував сплату кредиторської заборгованості орієнтовно до 20.04.2015 року.

Позивач, у відповіді на лист (вх. №40 від 15.04.2015 року), запропонував відповідачу свої умови розрахунків, а саме у разі сплати ним до 20.04.2015 року заборгованості за договором №1т від 14.11.2013 року позивач

зобов'язується відмовитись від позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в процесі розгляду справи № 906/472/15, відповідач сплатив заборгованість за договором від 14.11.2013 року №1т у повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2015 року №1.

Відповідно до вищезазначених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами, які підтверджують волю сторін на

встановлення правовідносин щодо розрахунків за договором, є направлена позивачем до відповідача пропозиція здійснити оплату заборгованості до 20.04.2015 року (лист вх. №40 від 15.04.2015 року) та прийняття відповідачем пропозиції позивача шляхом виконання (платіжне доручення від 14.04.2015 року №1 про сплату заборгованості).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказав на те, що з моменту досягнення домовленостей між позивачем та відповідачем щодо умов проведення розрахунків по договору, а також вчинення дій на виконання вказаних домовленостей, сторонами у спрощеній формі, передбаченій ч. ч. 1, 3 ст. 181 ГК України, змінені порядок і строк проведення розрахунків за договором від 14.11.2013 року №1т.

Для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно, щоб сплата коштів відповідачем була здійснена поза межами порядку і строку, визначених у двосторонніх домовленостях.

Враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку виконав зобов'язання та здійснив оплату у встановлений до 20.04.2015 року строк, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 604170 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014 року по березень 2015 року та 52810, 68 грн. 3% річних за період з 01.01.2014 року по 14.04.2015 року.

У відповідності до ст. 1117 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у даній справі є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року у справі № 906/1317/16 залишити без змін.

Головуючий: Погребняк В.Я. Судді: Катеринчук Л.Й. Панова І.Ю.