Ухвала суду № 70163485, 07.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року К/800/8937/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бившевої Л.І. Олендера І.Я.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіна постановуСумського окружного адміністративного суду від 09.12.2014на ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015у справі № 818/2848/14за позовомПриватного акціонерного товариства «Сумиінвест»доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Сумиінвест» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002702203, №0002712203 від 11.09.2014.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату від 09.11.2016 № 1162 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2016 справа № 818/2848/14 перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 15.08.2014, за результатами якої складено акт №3489/2203/14021477 від 27.08.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.27, пп.14.1.11, пп.14.1.36. п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2., п.135.4 ст.135, п.138.1 п.138.2, п.138.4, пп.138.10.6 п.138.10, п. 138.8 ст. 138 п.139.1.9 п.139.1ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 301 208 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування станом на суму 24 121 грн., пп.14.1.156 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.5 п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200, п.201.4, п.201.6, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 317 061 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002702203 від 11.09.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 376 510 грн. (з яких: 301 208 грн. за основним платежем та 75 302 грн. за штрафними санкціями);

2) податкове повідомлення-рішення №0002712203 від 11.09.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 396 326, 25 грн. (з яких: 317 061 грн. за основним платежем та 79 265, 25 грн. за штрафними санкціями);

Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань слугував висновок відповідача про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВСП Строймашсервіс» та про заниження позивачем доходу в результаті реалізації 15 квартир за ціною, яка нижче собівартості.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Щодо спірних правовідносин, які виникли на підставі висновків відповідача про відсутність реальності спірних операцій позивача з ТОВ «ВСП Строймашсервіс», колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВСП Строймашсервіс» було укладено договір підряду №2206-1 від 26.06.2011 на будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 40/2.

Досліджуючи обставини справи щодо правомірності формування позивачем спірних показників податкового обліку по взаємовідносинах з ТОВ «ВСП Строймашсервіс», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що наданими позивачем доказами, в тому числі первинними документами (декларація про готовність об'єкта до експлуатації, податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, платіжні дорученнями, квитанції) підтверджено реальність їх здійснення.

При цьому, досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995.

Також, судами встановлено, що контрагент позивача ТОВ «ВСП Строймашсервіс» на момент складення та видачі податкових накладних був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновки судів попередніх інстанцій, які відхилили доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки такі доводи вмотивовані висновками актів перевірки контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Також, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань у платника податку в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів та/або спеціальних дозволів.

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу висновків відповідача про заниження позивачем доходу в результаті реалізації 15 квартир за ціною, яка нижче собівартості, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

За змістом п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно п.135.1 ст.135 названого Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За змістом п.135.2 ст.135 названого Кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 135.2.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу (пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 названого Кодексу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами спірних договорів купівлі-продажу, укладених позивачем з фізичними особами, договірна вартість квартири не включає роботи по утепленню, штукатуренню, шпаклюванню, фарбуванню, облицюванню стін; утепленню, підготовці підлоги; заскленню балконів, лоджії; улаштуванню міжкімнатних дверей; розводці внутрішніх мереж води та каналізації; встановленню сантехнічної запірної арматури, газової плити.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильною позицію судів першої та апеляційної інстанцій, які визнали безпідставними висновки відповідача про заниження доходу в результаті продажу квартир за ціною нижчою ніж їх собівартість, оскільки ці висновки не підтверджуються доказами по справі, а обставини щодо різного розміру собівартості 1 кв.м. квартири у зв'язку з виконанням додаткових робіт при будівництві будинку відповідачем при перевірці позивача досліджено не було.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних даних податкового обліку, у той час як відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіЛ.І. Бившева І.Я. Олендер