Ухвала суду № 70163428, 07.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року К/800/8434/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЗнам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіна постанову та ухвалуКіровоградського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015у справі № П/811/795/14за позовомДержавного підприємства «Одеська залізниця»доЗнам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіпроскасування рішення та вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Одеська залізниця» звернулось до суду з позовом до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати рішення №0001381701 від 27.02.2014 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-5 від 27.02.2014.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.04.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- податковим органом проведено планову виїзну перевірку Відокремленого структурного підрозділу Центру механізації колійних робіт Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №44/22/01071963 від 27.02.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.1 ч.1, ч.7 ст.7, п.5, п.7 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження позивачем єдиного внеску на суму 44 666,22 грн.;

- відповідачем прийнято рішення №0001381701 від 27.02.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 22333,11 грн., а також зобов'язано сплатити заборгованість у розмірі 66 999,33 грн. (з яких: 44 666,22 грн. - недоїмка та 22 333,11 грн. - штрафні санкції);

- відповідачем направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-5 від 27.02.2014 на суму 66 999,33 грн. (з яких: 44 666,22 грн. - недоїмка та 22 333,11 грн. - штрафні санкції).

Позиція відповідача полягає в тому, що заниження суми єдиного внеску відбулося внаслідок невключення позивачем до бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вартості наданих працівникам та пенсіонерам квитків на безкоштовний проїзд залізничним транспортом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 16 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безоплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій квитки на безкоштовний проїзд залізничним транспортом, надані працівникам та пенсіонерам, передбачені п.7.5, п.7.6, п.7.7 розділу 7 «Соціальні гарантії, пільги, компенсації» колективного договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно п.1.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (само зайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

За змістом пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно не включено вартість квитків з правом безкоштовного проїзду до бази оподаткування єдиним соціальним внеском, оскільки надання таких квитків всім працівникам та членам їх сімей (утриманцям) не залежить від виконання трудових функцій та досягнення трудових успіхів, є соціальною гарантією, не входить до структури заробітної плати та є додатковим благом таких працівників.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали безпідставним посилання відповідача на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затверджену наказом Держкомстату України від 13.01.2004, оскільки пунктом 1.1 названої Інструкції визначено, що вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Доводи касаційної скарги усього вищенаведеного не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіЛ.І. Бившева Т.М. Шипуліна