Ухвала суду № 70163383, 25.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2017 р. м. Київ К/9991/60884/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

представника позивача Васюти В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Болградської районної спілки споживчих товариств

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року

у справі № 2а-5619/10/1570

за позовом Болградської районної спілки споживчих товариств

до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Болгарському районі Головного управління ДФС в Одеській області)

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Болградська районна спілка споживчих товариств (далі - Спілка СТ, позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області (далі - ДПІ, відповідач), у якому просила визнати протиправними податкові повідомлення - рішення від 13 травня 2010 року № 0000222301/0, № 0000212301/0, № 0000202301/0, якими спілці визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "комунальний податок" у сумі 782,00 грн, податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 103502,40 грн, та застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток у сумі 340,00 грн.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2011 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 13 травня 2010 року № 0000222301/0, № 0000212301/0, № 0000202301/0.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2012 року судове рішення першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Відповідно до положень статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Державна податкова інспекція у Болгарському районі Головного управління ДФС в Одеській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення - рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті на підставі висновків планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2009 року, викладених ДПІ в акті від 26 квітня 2010 року № 355/2301/01761362, про порушення позивачем абзацу 6 статті 1, статті 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03 липня 1998 року № 727/98 (далі за текстом - Указ № 727/98), підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 7.3, пункту 7.8 статті 7, статті 8, пункту 9.5, пункту 9.6 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР), підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпункту 17.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181-ІІІ), статті 15 Декрету Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори", Інструкції зі статистики численності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Мінстату України від 07 липня 1995 року № 171.

Порушення позивачем вказаних законодавчих норм податковий орган обґрунтовує тим, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, здійснив бартерну операцію, внаслідок чого втратив право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, і з наступного звітного періоду (кварталу) повинен був застосовувати загальну систему оподаткування.

Судами також встановлено, що 15 червня 2009 року між позивачем (орендодавець) та СПД ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір № 53 оренди нежилого приміщення (магазин з навісом площею 131 м 2) по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого орендар зобов'язався сплачувати орендну плату у сумі 5240,00 грн щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця і за власний рахунок з письмової згоди здійснювати поточний/капітальний ремонт об'єкта без права на компенсацію його вартості. Аналогічна угода про оренду нерухомого майна на тих же умовах, але з розміром орендної плати 3280,00 грн на місяць, була укладена між позивачем та СПД ОСОБА_6

За результатами розгляду поданих орендарями заяв про звільнення від орендної плати на певний період у зв'язку господарською необхідністю проведення ремонтних робіт орендованих приміщень постановою правління Спілки СТ від 01 липня 2009 року № 45 СПД ОСОБА_5 звільнено від орендної плати з 01 липня 2009 року по 31 жовтня 2009 року, СПД ОСОБА_6 - з 15 червня 2009 року по 31 грудня 2009 року (а.с. 52, 53, 59).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що постанова правління спілки про звільнення орендарів нерухомого майна за їх заявами від орендної плати, передбаченої договором оренди цього майна, не має обов'язкових ознак бартеру, як-то одномоментна дія господарської операції, за результатами якої відбувається зміна в структурі активів та зобов'язань підприємства, відтак висновок ДПІ, що в даному випадку мали місце бартерні операції, є помилковим.

Скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що жодним законодавчим актом не визначено, що бартерна операція є дією одномоментною та одночасною. Крім того, твердження суду першої інстанції стосовно того, що ніяких змін в структурі активів та зобов'язань підприємства не відбулося, є помилковим, оскільки звільнивши орендарів нерухомого майна від орендної плати до моменту виконання ними взятих на себе обов'язків щодо ремонту та облаштування орендованих приміщень, позивач недоотримав відповідну суму грошових коштів, яку повинен був отримати у якості щомісячних орендних платежів у межах договору оренди нерухомого майна.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) (стаття 5 Указу № 727/98).

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Згідно з вимогами статті 716 цього Кодексу до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з пунктом 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР) бартер (товарний обмін) визначається як господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

За змістом статті 776 Цивільного кодексу Української, у редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин, обов'язок за свій рахунок провадити поточний/капітальний ремонт переданої у найм речі покладався на наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Доходи та витрати, пов'язані з орендною платою за користування об'єктом операційної оренди, відображаються відповідно у орендодавця і орендаря в бухгалтерському обліку у тому періоді, до якого вони належать згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда".

Дохід від операційної оренди визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди. На суму заохочення орендаря щодо продовження або укладення нової орендної угоди орендодавцем зменшуються протягом строку оренди доходи від орендної плати (пункт 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда").

Як встановлено у судовому процесі, підпунктом 4.2.1 Договорів передбачено право орендарів на проведення поточного/капітального ремонту об'єкта оренди без права компенсації витрат такого ремонту та за умови письмової згоди орендодавця; умовами договорів не передбачено проведення розрахунків у іншій формі, ніж грошова; приймаючи постанову від 01 липня 2009 року № 45 про звільнення від орендної плати орендарів майна, правління спілки фактично надало дозвіл на проведення ремонтних робіт; станом на 05 травня 2010 року первісна вартість приміщень, орендованих СПД ОСОБА_5 та СПД ОСОБА_6, не змінилася.

Крім того, питання зобов'язань з орендної плати та їх припинення врегульовані статтею 286 Господарського кодексу України та статтею 762 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень частини 2 статті 286 Господарського кодексу України та частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не несе відповідальності, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. Більш того, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України).

Оскільки при здійсненні тимчасового припинення зобов'язань з орендної плати питання щодо зарахування витрат на ремонт орендованого майна в рахунок сплати орендної плати не порушувалось та умовами договорів не передбачалось, а підставою для звільнення від орендної плати стала фізична необхідність проведення ремонтних робіт орендованих приміщень з метою їх використання, висновок ДПІ, що у взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами - орендаторами мали місце бартерні операції, є помилковим.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Болградської районної спілки споживчих товариств задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року у справі № 2а-5619/10/1570 скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна