Ухвала суду № 70163170, 07.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

Позивача ОСОБА_1

Представника позивача ОСОБА_2

Представника відповідача Биковченко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017р. по справі № 820/6320/16

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області

про визнання незаконним та скасування наказу,поновлення на посаді,стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області по справі про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу , в якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення з органів внутрішніх справ;

- поновити на посаді оперуповноваженого карного розшуку Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.05.2015 року наказом Головного управління МВС України в Харківській області №225 о/с його звільнено в запас Збройних сил з посади оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУМВСУ в Харківській області згідно з п. "ж" (за власним бажанням) ст.64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ УРСР № 114 від 29.07.1991р. та на підставі рапорту позивача від 11.05.2015 року про звільнення.

Крім того, позивач зазначає, що обставини його звільнення не відповідають дійсності, оскільки він не складав та не подавав рапорт від 11.05.2015 року до керівництва, оскільки того часу був відсутній в м. Харкові та Харківській області. А також, зазначив, що відповідачем при його звільненні було допущено ряд порушень норм трудового законодавства України, зокрема, йому не надано витягу з наказу про звільнення та трудову книжку, а також в трудовій книжці не зазначена причина звільнення. Вказані обставини, є підставою для скасування спірного наказу та поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 року по справі № 820/6320/16 адміністративний позов задоволено частково.

- скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

- поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області.

- стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

- постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, звернуто до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати оскаржувану постанову та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1

В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та при неповному встановленням всіх обставин, що мають значення для справи.

Справа розглядається в межах апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ в Дергачівському РВ ГУМВС України в Харківській області з 14.08.1999 року.

Спірним наказом начальника ГУ МВС України у Харківській області від 20.05.2015 року №225 о/с, позивача - майора міліції, оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області, звільнено з органів внутрішніх справ України згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил за п.64 "ж" (за власним бажанням) з 20.05.2015 року, з виплатою компенсації за невикористану відпустку. (а.с. 10).

Як зазначає відповідач, підставою для видання спірного наказу слугував рапорт позивача про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з низькою заробітною платою, складений позивачем на ім'я начальника ГУ МВС України в Харківській області. /а.с.132/.

Разом з тим, позивач не погоджуючись з підставами видання спірного наказу та порядку звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Задовольняючи адміністративний позов щодо визнання незаконним та скасування наказу ГУМВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення з органів внутрішніх справ, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено процедуру звільнення позивача.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин), Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114).

Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Отже, колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Відповідно до положень підпункту "ж" пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно пунктів 68 та 69 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що як зазначено в наказі про звільнення №225 о/с від 20.05.2015 року, підставою для прийняття наказу слугував рапорт позивача від 11.05.2015 року, то датою звільнення має бути 11.08.2015 року. Однак судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач звільнений з лав ОВС з 20.05.2015 року, тобто з порушенням строку, встановленого чинним на момент спірних правовідносин законодавства.

Крім того, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ 20.05.2015 року, а трудову книжку, обхідний лист та припис в РВК отримав лише 26.10.2016 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах адміністративної справи.

Згідно пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (в редакції наказу Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08.06.2001 р.), записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.26 Інструкції №58 встановлено, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України".

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

З огляду копії трудової книжки позивача, колегія суддів встановила, що запис про звільнення позивача здійснений без посилання на норми чинного законодавства, як то передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що також свідчить про порушення відповідачем норм трудового законодавства.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушена процедура звільнення, а тому спірний наказ ГУ МВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року не можливо вважати правомірним.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року №4, від 26.10.1995 року №18, від 25.05.1998 року №15) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оскаржується незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Одже, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень, не довів правовірність власних дій щодо звільнення позивача зі служби.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень, який є відповідачем в даній адміністративній справі, не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на службі, а спірний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення його на попередній роботі, а саме на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області або на рівноцінній посаді та позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано застосовано положення п.3 ч.1 ст. 256 КАС України щодо стягнення грошового забезпечення на користь позивача в межах суми за один місяць.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задовольняючи частково позов у частинах визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді оперуповноваженого карного розшуку Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано частково задовольнив позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.07.2017 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200,п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017р. по справі № 820/6320/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 10.11.2017 р.