Постанова № 70162915, 30.10.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2017 року (14:16) м.Київ № 810/2833/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю сторін:

- позивача: ОСОБА_1,

- представника позивача: ОСОБА_2, договір від 21.09.2017,

- представника відповідача: Литвишко Р.В., довіреність від 01.09.2017 №06.01-19/1690,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати розпорядження від 14.07.2017 №132-к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області з 14.07.2017 за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України);

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області з 15 липня 2017 року;

- стягнути з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.07.2017 розпорядженням Переяслав - Хмельницької районної державної адміністрації Київської області №132 - к ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької Переяслав - Хмельницької районної державної адміністрації Київської області на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін).

Позивач зазначив, що у спірному розпорядженні в якості підстави звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 30.06.2017, проте як стверджує позивач він не подавав заяву про звільнення за угодою сторін з 14.07.2017 датовану 30.06.2017.

Проте, позивач не погоджується з правомірністю його звільнення на підставі спірного розпорядження, оскільки 30.06.2017 він перебував у щорічній відпустці, а у період з 10.07.2017 по 03.08.2017 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Крім того, позивач зазначив, що у день звільнення ОСОБА_1, 14.07.2017, його не було ознайомлено зі спірним розпорядженням та не видано трудову книжку, що на думку позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.

Також позивач зазначив про те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки його звільнення було здійснено без погодження із органом вищого рівня.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що підставою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є заява позивача про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін), яка була зареєстрована в Переяслав-Хмельницькій районній державній адміністрації Київської області 30.06.2017.

Відповідач зауважив, що звільнення позивача було проведено за ініціативою самого позивача, із дотриманням вимог чинного законодавства, що на думку відповідача свідчить про правомірність прийняття спірного розпорядження та про відсутність підстав для його скасування.

У судових засіданнях 04.09.2017, 12.09.2017, 29.09.2017, 18.10.2017 та 30.10.2017 позивач та представник позивача адміністративний позов підтримали, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, присутній у судових засіданнях 04.09.2017, 12.09.2017, 18.10.2017 та 30.10.2017 проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії СТ №369794, виданий Переяслав-Хмельницьким РС УДМС України в Київській області 07 листопада 2013 року (т.1, а.с.5).

Судом встановлено, що 05.09.2008 ОСОБА_1 був призначений на посаду головного спеціаліста відділу економіки райдержадміністрації на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 05.09.2008 №1248 «Про призначення ОСОБА_1.» (т.1, а.с.112).

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 07.04.2009 №113 на ОСОБА_1 покладено виконання повноважень адміністратора (т.1, а.с.111).

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 18.08.2010 №905 присвоєно ОСОБА_1 з 05 вересня 2010 року черговий 14 ранг державного службовця, як такому, що успішно пропрацював на посаді державного службовця 2 роки, після присвоєння йому 15 рангу державного службовця (т.1, а.с.109).

Судом встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 20.12.2010 №1291 «Про призначення ОСОБА_1.» призначено ОСОБА_1 з 20 грудня 2010 року на посаду державного адміністратора апарату райдержадміністрації, як такого, що успішно пройшов стажування, з посадовим окладом згідно із штатним розписом, звільнивши з посади головного спеціаліста відділу економіки райдержадміністрації (т.1, а.с.102).

23.06.2011 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження №453, яким покладено з 23 червня 2011 року виконання обов'язків керівника апарату райдержадміністрації на ОСОБА_1 - державного адміністратора апарату райдержадміністрації (т.1, а.с.101).

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної держадміністрацією Київської області від 17.10.2012 №196-к було знято виконання обов'язків керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації з ОСОБА_1 - державного адміністратора апарату Переяслав-Хмельницької районної держадміністрацією Київської області з 17.10.2012 (т.1, а.с.97).

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 04.04.2013 №91-к присвоєно ОСОБА_1 з 04 квітня 2013 року черговий 13 ранг державного службовця, як такому, що успішно пропрацював на посаді державного службовця 2 роки 7 місяців, після присвоєння йому попереднього 14 рангу державного службовця (т.1, а.с.95).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 07.05.2013 №139-к було переведено на посаду державного адміністратора сектору з питань дозвільної системи апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, з посадовим окладом, згідно штатного розпису, зі збереженням раніше встановлених надбавок за вислугу років та високі досягнення у праці, з 07 травня 2013 року, звільнивши з посади державного адміністратора апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації (т.1, а.с.93).

04.10.2013 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження №354-к, яким ОСОБА_1 з 04 жовтня 2013 року переведено з посади державного адміністратора сектору з надання адміністративних послуг та довільних процедур апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації на посаду начальника відділу економічного розвитку, торгівлі та з питань власності Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, як такого, що успішно пройшов стажування, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Присвоєно ОСОБА_1 12 ранг державного службовця (т.1, а.с.86).

На підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 15.05.2014 №89-к ОСОБА_1 з 15 травня 2014 року було переведено з посади начальника відділу економічного розвитку, торгівлі та з питань власності Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації на посаду керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, як такого, що перебував у кадровому резерві на посаду керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, з посадовим окладом згідно із штатним розписом, зі збереженням раніше встановленої надбавки за вислугу років.

Присвоєно ОСОБА_1 11 ранг державного службовця (т.1, а.с.81).

Розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22.06.2016 №152-к «Про ОСОБА_1.» було присвоєно ОСОБА_1 - керівнику апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації 6 ранг державного службовця з 04 травня 2016 року (т.1, а.с.80).

На підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 26.07.2016 №277 ОСОБА_1 - керівнику апарату Переяслав-Хмельницької державної адміністрації, з липня 2016 року встановлено виплату за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу заступника голови Переяслав-Хмельницької державної адміністрації за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою (т.1, а.с.79).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було подано до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області заяву б/д б/н, у якій позивач просить звільнити його з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації за згодою сторін.

Вказана заява була отримана відповідачем 30.06.2017, про що свідчить відбиток штампу Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області за вх.№789/06.01-17 (т.1, а.с.78).

З матеріалів справи вбачається, що голова Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_4 звернувся до голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_5 з листом від 05.07.2017 №06.61-15/1268, у якому просить погодити звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_4 звернувся до голови Київської обласної державної адміністрації, згідно з поданою ним заявою (т.2, а.с.9).

Судом встановлено, що 14.07.2017 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження №132-к, яким відповідно до п.1 статті 36 Кодексу законів про працю України, п.3 ч.1 ст.83,86 Закону України «Про державну службу» було звільнено ОСОБА_1 з 14 липня 2017 року з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області за угодою сторін.

З вказаного розпорядження вбачається, що підставою звільнення позивача з посади є заява ОСОБА_1 від 30.06.2017 (т.1, а.с.77).

Судом встановлено, що Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було надіслано на адресу позивача лист від 24.07.2017 №06.01-17/1418, в якому ОСОБА_1 повідомлено про прийняття рішення про звільнення з 14.07.2017 позивача, згідно поданої заяви за угодою сторін, про що підписано відповідне розпорядження (т.1, а.с.22).

Вказаний лист був отриманий позивачем 26.07.2017, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням з відміткою про вручення (т.1, а.с.23).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений зі змістом вказаного розпорядження 04.08.2017, про що свідчить його підпис на зазначеному документі.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного розпорядження, позивач 14.08.2017 звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини сторін регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, а також Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі-Закон №889) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч.1 ст.5 Закону №889).

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною 1 ст.83 Закону №889 визначено, що державна служба припиняється:1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Так, відповідно до ч.1 ст.86 Закону №889 державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Частиною 2 ст.86 Закону №889 державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Згідно із ч.3 ст. 86 Закону №889 суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

При цьому за угодою сторін, тобто за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, припиняється як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір (наприклад, контракт).

З огляду на положення ст.21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, яким і приймається рішення про припинення трудового договору за угодою сторін.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994р. №4, від 26.10.1995р. №18, від 25.05.1998р. №15) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Саме тому звільнення носить назву за згодою сторін - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.

Отже, з наведеного слідує, що основними умовами припинення державної служби за угодою сторін щодо яких працівник та суб'єкт призначення повинні дійти згоди для звільнення є: підстава припинення державної служби, тобто, наявність відповідної заяви працівника, та узгоджена між сторонами дата, з якої такий працівник підлягає звільненню.

Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням).

Як зазначено вище, на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14.07.2017 №132-к ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області. Підставою звільнення є заява позивача про його звільнення за згодою сторін від 30.06.2017. Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийняття спірного розпорядження, зазначив про те, що 30.06.2017 він перебував у щорічній відпустці, а у період з 10.07.2017 по 03.08.2017 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що на його думку, унеможливлює його звільнення із займаної посади, з приводу чого суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади за угодою сторін , вказаний документ не містить дати написання заяви.

Разом з тим, вказана заява містить штамп Переяслав-Хмельницької РДА Київської області про її одержання 30.06.2017 за вх.№789106.01-17 та резолюцію голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області ОСОБА_4 «До роботи», проставлену 05.07.2017 (т.1, а.с.78).

Судом було досліджено реєстраційно-контрольну картку, з якої вбачається, що заява ОСОБА_1 від 30.06.2017 б/н була зареєстрована 30.06.2017 за №06.01-17-789.

У картці зазначено, що про вказана заява 30.06.2017 була розглянута ОСОБА_4, яким поставлено резолюцію «ОСОБА_6 до виконання» (т.2, а.с.3).

При цьому, з табелю обліку використання робочого часу за червень 2017 року вбачається, що позивач у період з 01.06.2017 по 22.06.2017 (включно) перебував в основній щорічній відпустці, а у період з 23.06.2017 по 30.06.2017 (включно) - у додатковій відпустці (т.1, а.с.34).

Присутній у судовому засіданні 18.10.2017 ОСОБА_1 надав пояснення, в яких зазначив про те, що в Переяслав-Хмельницькій районній державній адміністрації Київської області існує практика про відібрання від особи, яка призначається на посаду, заяви про звільнення за згодою сторін.

Позивач повідомив про те, що він дійсно писав заяву про звільнення за угодою сторін, але це було більше одного року назад, зокрема, під час призначення ОСОБА_4 на посаду голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області у травні 2016 року.

ОСОБА_1 зауважив, що вказана заява могла бути в подальшому використана у випадку неспівпрацювання позивача як керівника апарату із головою Переяслав-Хмельницької РДА Київської області за умови проставлення на такій заяві відповідної дати. Позивач зазначив, що заяву про звільнення він писав у присутності ОСОБА_4 за вказівкою останнього, після чого віддав її особисто голові РДА. Дана заява не реєструвалась.

Позивач зауважив, що під час роботи у нього не було конфліктів з головою Переяслав-Хмельницької РДА Київської області.

ОСОБА_1 наголосив на тому, що ОСОБА_4 не повідомляв йому про реалізацію написаної позивачем у травні 2016 року заяви про звільнення за угодою сторін, а також про причини, які передували її реалізації.

Позивач зауважив, що він не знав про реєстрацію 30.06.2017 його заяви про звільнення та про наявність на ній резолюції голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області від 05.07.2017.

ОСОБА_1 зауважив, що йому відомо, що 30.06.2017 його заява про звільнення не реєструвалась. Вона була зареєстрована попереднім числом

Також позивач повідомив, що з 10.07.2017 по 04.08.2017 він перебував на лікарняному.

Позивач повідомив, що про хворобу та лікарняний він повідомляв завчасно, зокрема, в день відкриття лікарняного повідомляв про це відділ кадрів та юриста адміністрації, а після його закриття лікарняні він передавав до бухгалтерії адміністрації.

Позивач наголосив, що про наявність розпорядження про його звільнення з посади йому стало відомо лише після отримання 24.07.2017 листа з підписом голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області, а зі спірним розпорядженням ОСОБА_1 був ознайомлений лише 04.08.2017.

З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, у судовому засіданні 18.10.2017 в якості свідків були допитані ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6.

Вказані особи були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Так, допитаний в якості свідка голова Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_4 повідомив суду про те, що він був призначений на відповідну посаду з 29.04.2016 на підставі указу Президента України і в той же день приступив до виконання своїх обов'язків.

Свідок зауважив про те, що він не давав жодних вказівок та пропозицій про написання посадовими особами Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, у тому числі, ОСОБА_1, заяви про звільнення.

ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 є досить професійної людиною.

Свідок зазначив про те, що 24.05.2017 після повернення з відпочинку ОСОБА_4 зателефонували та повідомили про те, що у м.Переяслав-Хмельницькому відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водієм автомобілю Skoda сірого кольору було збито дітей. ОСОБА_4 повідомив, що надалі з'ясувалось, що водієм авто був ОСОБА_1

Свідок зазначив, що 25.05.2017 він зустрівся з позивачем, який підтвердив свою участь у ДТП.

ОСОБА_4 зауважив, що позивач сам запропонував подати заяву про звільнення, у зв'язку із резонансом через ДТП, проте він відмовляв ОСОБА_1 від написання відповідної заяви до результатів розслідування ДТП.

На запитання суду про те, чи була написана позивачем заява про звільнення в травні 2016 року після призначення ОСОБА_4 на відповідну посаду, свідок зауважив, що ОСОБА_1 не писав заяву про звільнення в травні 2016 року.

Свідок зазначив, що надалі на адресу органів прокуратури та органів Національної поліції України надходили звернення депутатів та місцевих активістів щодо ОСОБА_1 та відповідного ДТП.

ОСОБА_4 зазначив про те, що 03.06.2017 на зборах Аграрної партії, на якій був присутній свідок, було рекомендовано ОСОБА_1 як члену цієї партії написати заяву про звільнення.

Свідок зазначив про те, що надалі в червні2017 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення, проте конкретну дату написання заяви свідок не пам'ятає. ОСОБА_9 зазначив, що відповідна заява була написана позивачем в день проведення наради в Переяслав-Хмельницькій РДА Київської області, яка відбулась у червні 2017 року, на якій були присутні 50 осіб.

Свідок зазначив про те, що вказана заява у той же день була передана йому, проте він не пам'ятає, яка саме підстава звільнення була зазначена позивачем у відповідній заяві.

При цьому, свідок зауважив, що ОСОБА_1 спочатку написав заяву та зробив її копію, яку потім передав ОСОБА_4 Проте, вказана копія заяви була недійсною.

Свідок зазначив, що надалі він вийшов до активістів та громадськості та повідомив про те, що ОСОБА_1 написав заяву про звільнення.

ОСОБА_4 зазначив, що потім позивач переписав заяву про звільнення, яка була передана свідком до відділу кадрів Переяслав-Хмельницької РДА Київської області.

Свідок зауважив, що він не пам'ятає про те, чи була на вказаній заяві зазначена дата її написання.

ОСОБА_4 зазначив про те, що надалі позивач пішов на лікарняний.

Свідок зазначив про те, що йому не було відомо про те, що 14.07.2017 в день звільнення позивача останній перебував на лікарняному.

Також у судовому засіданні 18.10.2017 була допитана ОСОБА_7, яка є головним спеціалістом загального відділу Переяслав-Хмельницької РДА Київської області.

Свідок зазначила про те, що вона здійснювала реєстрацію заяви ОСОБА_1 про звільнення.

ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_8, яка виконувала обов'язки начальника загального відділу Переяслав-Хмельницької РДА Київської області, було передано їй до виконання заяву ОСОБА_1 про його звільнення, з резолюцією голови.

Свідок підтвердила, що у вказаній заяві була відсутня дата її написання, та те, що вказана заява містила резолюцію голови РДА «до роботи 05.07.2017».

ОСОБА_7 зазначила, що 30.06.2017 вона зареєструвала відповідну заяву у комп'ютерному комплексі з реєстрації вхідної кореспонденції, сформувала реєстраційно-контрольну картку та передала її для резолюції голові РДА, який у той же день поставив резолюцію на відповідній картці.

Свідок зазначила, що 05.07.2017 вона передала вказану заяву до відділу кадрів Переяслав-Хмельницької РДА Київської області.

Крім того, у судовому засіданні 18.10.2017 була допитана ОСОБА_8.

Свідок повідомила про те, що 30.06.2017 їй як виконуючому обов'язки начальника загального відділу Переяслав-Хмельницької РДА Київської області було надано заяву ОСОБА_1 про його звільнення.

Свідок зазначила, що 30.06.2017 вона передала відповідну заяву для реєстрації ОСОБА_7

ОСОБА_8 повідомила про те, що вона не пам'ятає, чи була на заяві позивача про звільнення дата її написання та резолюція.

Також у судовому засіданні 18.10.2017 була допитана в якості свідка ОСОБА_6, яка є начальником відділу управління персоналом апарату Переяслав-Хмельницької РДА Київської області.

Свідок повідомила про те, що 05.07.2017 вона отримала заяву ОСОБА_1 про звільнення без резолюції та реєстраційно-контрольну картку з підписом голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області. ОСОБА_6 зазначила про те, що на її прохання 05.07.2017 голова Переяслав-Хмельницької РДА Київської області наклав резолюцію на заяву позивача «До роботи», адресовану відділу кадрів, та проставив дату резолюції 05.07.2017.

Свідок підтвердила, що 05.07.2017 ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

ОСОБА_6 повідомила про те, що розпорядження про звільнення позивача було виготовлено 14.07.2017, а ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом розпорядження було здійснено юристом у телефонному режимі.

Крім того, свідок зазначила , що копія розпорядження була нею направлена на адресу позивача поштою.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно було подано до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області заяву про звільнення за згодою сторін, яка 30.06.2017 була зареєстрована в адміністрації.

При цьому, вказана заява не містить дати її написання. Присутні у судовому засіданні 18.10.2017 свідки не надали конкретної відповіді щодо дати написання позивачем вказаної заяви.

Отже, матеріали справи спростовують твердження позивача про протиправність його звільнення з огляду на те, що заява про його звільнення датовано днем його перебування у відпустці, зокрема, 30.06.2017.

Суд наголошує на тому, що доводи позивача щодо написання ним заяви про звільнення за угодою сторін в травні 2016 року за вказівкою голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження, спростовані показаннями допитаного у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4, при тому що сам позивач на пропозицію суду дати показання в якості свідка, що передбачено ст.65 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовився.

Крім того, наявні у справі докази, зокрема, постанова про закриття кримінального провадження від 14.10.2017 (т.2, а.с.93), а також докази проведення наради Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області 06.06.2017 (т.2, а.с.92) у сукупності з показаннями свідка ОСОБА_4 та усними поясненнями самого позивача щодо факту ДТП за участю ОСОБА_1 в травні 2017 року, свідчать про те, що заяву про звільнення за угодою сторін було написано позивачем у червні 2017 року.

Щодо тверджень позивача про його звільнення у період його тимчасової непрацездатності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та від 01 липня 2014 року у справі №21-212а14.

Колегія суддів Верховного Суду України наголошує, що трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

При цьому, Верховний Суд України зазначає, що під тимчасовою непрацездатністю розуміється непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Робочим часом вважається установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Верховний Суд України наголошує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Отже, Верховний Суд України пов'язує необхідність застосування гарантій до працівника стосовно заборони його звільнення у період тимчасової непрацездатності виключно у взаємозв'язку з обставинами встановлення та відліку початку непрацездатності особи (тобто початку захворювання, лікування, травми, реабілітаційних заходів тощо) та можливості працівника виконувати протягом робочого часу свої трудові обов'язки.

Відтак, зазначені висновки Верховного Суду України зобов'язують суд в кожному окремому випадку існування можливості застосування гарантій до працівника щодо заборони звільнення у період його тимчасової непрацездатності дослідити:

- чи виникла непрацездатність працівника під час перебування його на робочому місці, під час чи поза робочим режимом установи, в якій працює особа;

- встановити конкретні обставини звернення працівника за медичною допомогою.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При цьому, пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 встановлено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності не допускається.

Судом встановлено, що в журналі реєстрації листків непрацездатності Переяслав-Хмельницької РДА Київської області наявний запис за №21 про те, що ОСОБА_1 перебував на лікарняному у період з 10.07.2017 по 13.07.2017 (т.1, а.с.37-38).

У судовому засіданні 18.10.2017 судом було досліджено табель обліку робочого часу за липень 2017 року та встановлено, що відповідно до вказаного документу ОСОБА_1 у період з 10.07.2017 по 13.07.2017 (включно) був відсутній на роботі у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю, а 14.07.2017 - перебував на роботі (7- годинний робочий день) (т.1, а.с.35).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на лікарняному у наступні періоди:

- з 14.07.2017 по 18.07.2017, що підтверджується листком непрацездатності від 14.07.2017 серії АДВ №977864 (т.1, а.с.20);

- з 19.07.2017 по 03.08.2017, що підтверджується листком непрацездатності від 18.07.2017 серії АДВ №853243 (т.1, а.с.19). Оригінали вказаних листків непрацездатності були оглянуті судом у судовому засіданні 04.09.2017.

Допитана у судовому засіданні 18.10.2017 в якості свідка ОСОБА_6 зазначила про те, що про існування листка непрацездатності від 14.07.2017 їй стало відомо 14.07.2017 в кінці робочого дня від юриста, який спілкувався із позивачем.

Свідок зазначила, що вказаний листок непрацездатності на адресу Переяслав-Хмельницької РДА Київської області не надходив та не реєструвався.

Свідок повідомила про те, що вона 14.07.2017 ОСОБА_1 не бачила, наявність позивача на робочому місці 14.07.2017 та причини його відсутності у цей день на робочому місці не з'ясовувала.

З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 було витребувано від Київської міської клінічної лікарні №12 наступні докази, зокрема, інформацію про перебування на лікуванні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце реєстрації: 08400, Київська обл., м.Переяслав-Хмельницький, вул.Горького, 37-а), копії медичних документів, в яких зафіксовано дату та час звернення пацієнта та інформацію про період перебування ОСОБА_1 на лікуванні та дату видачі листка непрацездатності АДВ №977864. На виконання вимог суду, Київська міська клінічна лікарня №12 надіслала на адресу суду лист від 27.10.2017 №061/115-2403, в якому повідомила про те, що ОСОБА_1 звернувся в опорно-руховий травмпункт 14.07.2017 о 13 год. 30 хв. Проведено огляд, пункція голеностопного суглобу, гіпсова пов'язка, видана довідка №4/4482 та листок непрацездатності серії АДВ №977864 з 14.07.2017 по 18.07.2017 з подальшою явкою до травматолога поліклініки. Лист непрацездатності виданий 14.07.2017. Стаціонарне лікування в КМКЛ №12 пацієнт не проходив (т.2, а.с.85). Як вбачається з витягу із журналу реєстрації амбулаторних хворих по опорно-руховому травмпункту за період з 09.07.2017 по 29.07.2017, 14.07.2017 о 13 год. 30 хв. ОСОБА_1 звертався до опорно-рухового травмпункту Київської міської клінічної лікарні №12, про що до вказаного журналу внесено запис за №4/4482 (т.2, а.с.87-89). Отже, матеріали справи свідчать про те, що 14 липня 2017 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним.

У додаткових поясненнях по справі відповідач зазначив про те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці протягом робочого дня 14.07.2017.

Відповідачем під час розгляду справи не було наведено будь-яких доказів, які б спростовували вищевстановлене.

За таких обставин, оскільки позивач 14.07.2017 був тимчасово непрацездатним, суд дійшов висновку про те, що його звільнення із займаної посади 14.07.2017 на підставі спірного розпорядження є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, у доповнення до позовної заяви позивач зазначив про те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки його звільнення було здійснено без погодження із органом вищого рівня, з приводу чого суд зазначає таке.

Як зазначено вище, голова Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_4 звернувся до голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_5 з листом від 05.07.2017 №06.61-15/1268, у якому просить погодити звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області.

Допитана у судовому засіданні 18.10.2017 в якості свідка ОСОБА_6 підтвердила, що Переяслав-Хмельницькою районною держаною адміністрацією Київської області було надіслано на адресу Київської обласної державної адміністрації лист з проханням погодити звільнення з посади ОСОБА_1

Свідок повідомила, що будь-яких письмових відповідей на адресу Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від Київської обласної державної адміністрації не надходило, оскільки представник Київської обласної державної адміністрації в усній формі повідомив про відсутність необхідності отримання погодження для звільнення позивача.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посади та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.9 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №887 від 26.09.2012, структурний підрозділ очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою місцевої держадміністрації згідно із законодавством про державну службу за погодженням з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади в установленому законодавством порядку.

Отже, звільнення керівника структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з посади здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня, у порядку передбаченому вимогами чинного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 №1374 затверджено Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій (далі -Порядок №1374).

Так, пунктом 1 Порядку №1374 передбачено тотожний визначеному у статті 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" порядок призначення та звільнення керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а саме: "керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій призначаються на посади та звільняються з посад головами державних адміністрацій за погодженням з відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями".

Відповідно до пункту 4 Порядку №1374 у пропозиції щодо звільнення керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації обгрунтовується причина звільнення. До зазначеної пропозиції додаються копії заяви про звільнення, акта службового розслідування, медичної довідки або інших документів, що стосуються підстав звільнення.

Пунктом 6 Порядку №1374 передбачено, що висновки щодо призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації не пізніше десяти днів з дня порушення даного питання надсилаються голові відповідної місцевої державної адміністрації і додаються до особової справи державного службовця за місцем роботи.

Водночас, з прийняттям Верховною Радою України нової редакції Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти та забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом (пункт 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 465 визнано такою, що втратила чинність Постанову Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 № 1374 "Про затвердження Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій".

Так, Порядок №1374 втратив свою чинність і на сьогоднішній день відсутній нормативно-правовий акт, яким би було визначено питання призначення та звільнення керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Суд звертає увагу на те, що Законом №889 не встановлено вимоги щодо необхідності отримання погодження вищестоящого органу під час звільнення державного службовця з посади.

Суд наголошує на тому, що в даному випадку у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що в даному випадку підлягають застосуванню положення нормативно-правового акту, який прийнятий пізніше, тобто Закону України «Про державну службу».

З огляду на вказане, суд вважає, що звільнення керівника структурного підрозділу районної державної адміністрації не передбачає отримання попереднього погодження обласної державної адміністрації.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що 14.07.2017 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, а тому, на думку суду, його звільнення із займаної посади 14.07.2017 на підставі спірного розпорядження не відповідає вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з цим, розпорядження Переслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14.07.2017 № №132-к «Про звільнення ОСОБА_1.» є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується протиправність звільнення позивача із займаної посади, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині поновлення його на тій посаді та у тому органу, в якому він був протиправно звільнений, а саме на посаді керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області.

При цьому, оскільки днем звільнення ОСОБА_1 є 14 липня 2017 року (п'ятниця), то днем поновлення позивача на посаді є перший робочий день, який наступає за днем звільнення, тобто 17 липня 2017 року.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 05.09.2017 №06.01-29/1714 сума нарахованої заробітної плати позивача у квітні 2017 року (за 19 робочих днів) становила 8312,20 грн. та у травні 2017 року (20 робочих днів) - 8835,24 грн.

Середньомісячна заробітна плата позивача становить 8573,72 грн. (т.1, а.с.155)

Отже, сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за квітень та травень 2017 рок становить 17147,44 (8312,20 грн. + 8835,24 грн.).

При цьому, кількість робочих днів, за які позивачу виплачена заробітна плата складає 40 днів: 20 днів у травні 2017 року та 20 днів у червні 2017 року.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 439,68 грн. (17147,44 грн./39 день).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 74 дні та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - 15.07.2017 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 30.10.2017 включно (з 15.07.2017 по 30.07.2017 - 11 робочих днів; з 01.08.2017 по 31.08.2017 - 22 робочі дні; з 01.09.2017 по 30.09.2017 - 21 робочий день; з 01.10.2017 по 30.10.2017 - 20 робочих днів).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 74 робочих дня, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 32536,32 грн.(439,68 грн. х 74 дні)

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача в день перебування позивача на лікарняному надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області з 17.07.2017 року та в частині стягнення з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 8573,72 грн. - допустити до негайного виконання.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

В судовому засіданні 30.10.2017 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 06.11.2017.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14.07.2017 №132-к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області.

3.Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області з 17.07.2017 року.

4.Стягнути з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код 24219983, місцезнаходження: 08400, Київська обл., м.Переяслав-Хмельницький, вул.Б.Хмельницького, буд.53) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце реєстрації: Київська область, м.Перяслав-Хмельницький, вул.Горького, буд.37-А) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 32536,32 грн. (тридцять дві тисячі п'ятсот тридцять шість грн. 32 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

5.Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області з 17.07.2017 року.

6.Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код 24219983, місцезнаходження: 08400, Київська обл., м.Переяслав-Хмельницький, вул. Б.Хмельницького, буд.53) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 8573,72 грн. (вісім тисяч п'ятсот сімдесят три грн. 72 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.