Постанова № 70160593, 07.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 листопада 2017 р. № 820/4260/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_3 від 31.07.2017 (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2014 по 01.01.2016) незаконними;

- зобовязати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_3 від 31.07.2017, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_3 копії наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2014 по 01.01.2016;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61001, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_3 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.;

- в разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням рішення, встановивши строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 01.08.2017р. звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, згідно якого просив повідомити кількість наказів відповідача, виданих з 01.01.2014р. по 01.01.2016р. та надати на електронну адресу позивача копії вказаних наказів.

Відповідач відмовив у наданні копій запитуваних наказів, посилаючись на те, що вони були створені в паперовому вигляді, отже їх створення в електронному вигляді означає фактичне створення нової інформації або створення інформації в інший спосіб.

Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх прав.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, виходячи із доводів, що викладені в позовній заяві та надані під час розгляду справи.

Відповідач, як вказано у наданих до суду письмових запереченнях, позов не визнав та пояснив, що згідно наказу ГТУ юстиції у Харківській області №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, який було видано відповідно до вимог вказаного Закону, передбачено, що відповідач не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або, яка потребує створення в інший спосіб. (а.с.43-49)

У звязку з наведеними доводами, відповідач вважав свою відмову щодо надіслання на електронну адресу позивача копій запитуваних наказів, цілком обґрунтованою та законною.

В судовому засіданні представник відповідача позов також не визнав та просив в його задоволенні відмовити з підстав, що викладені в письмових запереченнях проти позову та усних поясненнях, наданих суду.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення учасників процесу, які прибули до суду, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.08.2017р. позивач звернувся до відповідача з запитом про надання публічної інформації від 31.07.2017р. (а.с. 50), згідно якого просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих з 01.01.2014р. по 01.01.2016р. та надати копії наказів, виданих з 01.01.2014р. по 01.01.2016р. шляхом надіслання на електронну адресу позивача.

Відповідач, листом від 07.08.2017р. №126-2017/01-19 (а.с.10-11) повідомив позивача, що з запитуваної дати 01.01.2014р. по 01.01.2016р., відповідачем було видано 12956 наказів. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, в звязку з чим, згідно абз.2 п.п. 1.2 п. 1 наказу ГТУ юстиції у Харківській області №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, відповідач не є розпорядником цієї інформації. З урахуванням викладеного, позивачу було відмовлено у наданні копій наказів в електронному вигляді.

В звязку із встановленими обставинами справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-ХІІ "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно до статті 7 згаданого Закону, право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011р. №2939-VI (далі - Закон №2939) встановлено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закону №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №2939, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5 ст. 19 Закону №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №2939, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2 ст. 20 Закону №2939).

У разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4 ст. 20 Закону №2939).

Згідно Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації визначено, що запитувана інформація має бути зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Зокрема, згідно п. 9.1. зазначеної вище Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України передбачено, що збереженість на матеріальних носіях як головна властивість інформації (частина перша статті 1 Закону №2939-VI) означає, що вона повинна бути викладена у письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі та зафіксована відповідно на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві (абзац четвертий статті 1 Закону України від 9 квітня 1999 року №595-XIV "Про обов'язковий примірник документів", абзац перший частини першої статті 25 Закону України від 25 червня 1991 року №1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища"). Із цієї властивості випливає, що на момент виникнення правовідносин щодо неї публічна інформація повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності.

Закон №2939-VI не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. Тому, на підставі згаданого Закону, має бути забезпечено доступ як до інформації, створеної (отриманої) до набрання ним чинності (9 травня 2011 року), так і до інформації, створеної (отриманої) після цієї дати.

Згідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону №2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону, фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Частиною 2 цієї статті закріплено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту, вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації визначено, що Закон №2939-VI не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

Зважаючи на частину другу статті 34 Конституції України та частину другу статті 7 Закону №2657-XII про те, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації.

Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, в якій міститься відмова або відстрочка розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов'язкова письмова форма (частини п'ята і шоста статті 22 Закону №2939-VI).

Згідно п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації вказано, що частиною п'ятою статті 19 Закону №2939-VI, зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

Аналізуючи наведені правові норми, а також їх розяснення, надане Пленумом Вищого адміністративного суду України, суд доходить висновку, що Законом України Про доступ до публічної інформації при визначенні сфери його дії охоплено не поняття документ, а поняття інформація в широкому сенсі. При цьому інформація може міститися в різних джерелах.

З урахуванням викладеного, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку мова йде про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач у вигляді, обраному запитувачем інформації.

При цьому, посилання відповідача на виданий ним наказ №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, згідно якого передбачено, що відповідач не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або, яка потребує створення в інший спосіб, суд вважає необґрунтованими.

Суд зауважує, що вказаний наказ має відповідати вимогам Закону України Про доступ до публічної інформації та не суперечити йому.

Так, згідно аналізу норм вказаного Закону, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

В даній справі позивач не запитував узагальнених даних, які потребують обробки або проведення змістовного аналізу, а запитав дані про кількість виданих відповідачем наказів, на що отримав відповідь, а також запитав копії виданих наказів в електронному вигляді, на що йому було відмовлено.

Відповідач вважав, що в даному випадку мова йде про створення інформації в інший спосіб, хоча насправді питання стосується не створення інформації, а форми її надання. При цьому поняття створення інформації в інший спосіб передбачає створення інформації, а не її носія.

Разом з тим суд констатує, що згідно п. 11.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації зазначено, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону №2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.

У разі, якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.

В даній справі, згідно пояснень відповідача, судом встановлено, що проведення робіт із сканування запитаних позивачем наказів в обсязі 12956 покладає на відповідача надмірний тягар та паралізує його роботу. При цьому суд враховує, що для проведення такої роботи необхідно вилучення оригіналів наказів з відповідних номенклатур, їх сканування та направлення на електронну адресу позивача.

Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що за наявної кількості його працівників для проведення таких робіт необхідно буде залучити значну кількість або всіх працівників та витратити значну кількість часу, оскільки обсяг цієї роботи є дуже значним. При цьому суд також враховує, що це може спричинити негативні наслідки в діяльності відповідача щодо виконання покладених на нього обовязків.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позовної заяви щодо неправомірних мотивів відмови відповідача у задоволенні прохання позивача про надання йому копій документів та, відповідно, обґрунтованості позовних вимог про визнання дій відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 31.07.2017р. (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області).

Проте, з урахуванням наведеної вище позиції, суд не вбачає можливості задоволення позовних вимог про зобовязання відповідача надіслати на електронну адресу позивача електронні копії наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.201р. по 01.01.2016р.

Разом з тим, з метою поновлення прав позивача, гарантування їх дотримання та захисту в спірних правовідносинах, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд вважає за можливе прийняти постанову про зобовязання відповідача надати позивачу можливість перегляду, знімання копій, фотографування, сканування, вчинення виписок, тощо з запитуваних ним наказів у місці їх зберігання.

При цьому суд враховує, що обсяг копіювання запитуваних наказів є значним, позивачем згідно ч. 2 ст. 21 Закону України Про доступ до публічної інформації не сплачувалась визначена Законом плата за виготовлення копій наказів на паперовому носії, а також бере до уваги положення п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації, за яким - доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів (частина друга статті 21 Закону №2939-VI), так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації.

Так, згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 14 Закону України Про доступ до публічної інформації, розпорядник інформації зобов'язаний визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 7040 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017рік" встановлено на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб в місячному розмірі: з 1 січня 1600,00 грн., а тому розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 640,00 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За змістом вищезазначеної норми, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження факту надання вказаних видів правової допомоги, обсягу наданих послуг, часу участі особи, яка надавала правову допомогу, у цих заходах, та розміру відшкодування, суду повинні бути надані відповідні докази.

В обґрунтування заявленої вимоги позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 09.08.2017 року, згідно з яким ОСОБА_3 , як замовник доручає, а ОСОБА_4, як виконавець, зобовязує надавати замовнику правову допомогу у справі про оскарження дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області, повязаних із розглядом запиту на отримання публічної інформації від 31.07.2017 року, а також, в разі необхідності та бажання замовника, із інших питань на строк дії цього договору (термін дії договору до 18.05.2019р.) (а.с.16-18); акт виконаних робіт від 05.09.2017 р. (а.с.26); калькуляція рахунок №1 (а.с.24); диплом магістра ОСОБА_4 на підтвердження отримання повної вищої освіти за спеціальністю "Правознавство" та здобуття кваліфікації юриста (а.с.19); квитанції до прибуткового ордера (а.с.25); код КВЕД 69.10 діяльність у сфері права (а.с.20).

Згідно наданої калькуляції-рахунку №1 від 05.09.2017р. вбачається, що вартість за послуги з ознайомлення з первісним матеріалом (документами) замовника, їх вивчення та аналіз на предмет належності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення за три години складає 1920 грн. (1год=640грн.); вартість за аналіз нормативного матеріалу, коментарів, розяснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій Верховного Суду України, публікацій науковців, висновків фахівців за чотири години складає 2560 грн. (1год.=640грн.); вартість складання тексту позовної заяви в інтересах ОСОБА_3 про визнання дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо не надання публічної інформації незаконними, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі за чотири години складає 2560 грн. (1год=640грн.) (а.с.24)

Отже, згідно наданих документів вбачається, що виконавцем виконані роботи з ознайомлення з первісним матеріалом замовника, аналізу нормативного матеріалу та складання позовної заяви з підготовкою примірників додатків до неї, з ознайомлення з матеріалами адміністративної справи в суді та участі представника позивача у судовому засіданні.

З матеріалів справи також вбачається, що представник позивача перебував у судовому засіданні 09.10.2017 року та 07.11.2017 року. 09.10.2017 року представник позивача ознайомлювався з матеріалами адміністративної справи.

Враховуючи положення ч.1 і 3 ст. 90 КАС України, ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів представника позивача та необхідності стягнення судових витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області в сумі 7040,00 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зауважує, що згідно приписів ч.1 ст. 267 КАС України встановлення такого контролю є правом, а не обовязком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю, оскільки судовим рішенням відповідача субєкта владних повноважень зобовязано вчинити певні дії на користь позивача, проте у позивача є можливість не здійснювати дій щодо ознайомлення з запитуваними ним наказами, що унеможливить відповідне зобовязання відповідача щодо його забезпечення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 11, 12, 14 , 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_3 від 31.07.2017 (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2014 по 01.01.2016) незаконними

Зобовязати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати ОСОБА_3 право робити виписки, фотографувати, копіювати сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2014р. по 01.01.2016р. у спеціально визначеному місці за місцем їх зберігання у Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61002, м.Харків, вул.Ярослава Мудрого,16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_3 (вул. Аерофлотська, буд. 15А, с. Котляри, Харківський р-н, Харківська обл., код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040 грн. (сім тисяч сорок) грн.00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 10 листопада 2017 року.

Суддя О.В. Панченко