Постанова № 70160341, 09.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3651/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.03.2017 року, зобовязання поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання, -

СУТЬ СПОРУ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління ДМС України в Одеській області в якому позивач просив суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

2. Зобовязати ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання №306472 від 16.11.2010 року, видану громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив.

21.02.2017 року ДМС України в Одеській області повідомило, що рішення щодо надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, було прийнято у порушення чинного законодавства та належить до скасування.

04.07.2017 р. позивач отримав копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 16.03.2017 р. за №5/3/306472.

Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №5/3/306472 від 16.03.2017 р. на підставі пункту 1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» було скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну.

На думку представника позивача, це рішення ДМС безпідставне, необґрунтоване, та таке, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства оскільки, позивач прибув в Україну в 1995 році та був документований посвідкою на постійне проживання з терміном дії безстроково, що підтверджується відміткою у паспорті. Проте, у вказаному рішенні ДМС відсутні посилання на будь-які правові норми, якими би було чітко передбачено підстави для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві (а.с.3-6). Також представник позивача заявила клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов (а.с.57-58).

В обґрунтування письмових заперечень представник відповідача зазначив, що 15.11.2007 р. до ВГІРФО УМВС України в Одеській області надійшла заява позивача з приводу отримання дозволу на імміграцію в Україні. 22.08.2008 р. в результаті розгляду справи на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україні та він був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД №2987 терміном дії безстроково.

Згідно з висновком по справі, дозвіл на імміграцію в Україні вказаний іноземець отримав на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», проте неповнолітня дитина позивача ОСОБА_3 Тунг Зионг, ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію в Україні. Крім цього відповідно до п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина може нести фінансові зобовязання перед батьками. Отже у даному випадку вимога ст.9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто позивач не міг бути визнаний батьком іммігранта.

Отже, позивачу на думку представника відповідача дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання був документований безпідставно.

Також представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2, на територію України прибув у 1995 році.

Позивач на території України перебував на законних підставах, національний документ №1075365, виданий 23.03.2007 року строком до 23.03.2012 р. Посольством СРВ в Україні (а.с.30).

Позивач має дружину та від цього шлюбу є діти ОСОБА_3 ОСОБА_4 Тунг ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3 Тунг Зионг ІНФОРМАЦІЯ_4, який народився на Україні, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область .

Позивач, є фізичною особою підприємцем в Україні, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.14).

22.11.2007 р. позивач звернувся з заявою до ВПР та МР УМВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.29)

22.01.2008 начальник ВГІРФО УМВС України в Одеській області за результатами розгляду заяви позивача затвердив висновок в якому зазначено, що перебування на території України позивача вважати законним. Так як на території України народилися діти заявника, то згідно з п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» він має право на отримання дозволу на імміграцію, як батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти та п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як особа, яка має право набуття громадянства України за територіальним походженням) (а.с.37).

2008 році позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні (а.с.38).

16.11.2010 року позивач отримав посвідку на постійне проживання ОД №14759 від 16.11.2010 р. (замість ОД 7498/08) з терміном дії безстроково, що підтверджується відміткою в паспорті (а.с.9-10).

16.03.2017 р. відповідач прийняв рішення № 5/3 306472 про скасування позивачу на підставі п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.15).

Суд встановив, що рішення № 5/3 306472 прийняте на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.47-48).

В висновку зазначено, що позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання був документований безпідставно. Оскільки, дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав згідно з п. 6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як батько іммігранта), проте неповнолітня дитина заявника ОСОБА_3 Тунг Зионг ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент прийняття документів у його батька не мав дозволу на імміграцію в Україні. Кім цього, відповідно до п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобовязання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога ст.9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 не міг бути визнаний батьком іммігранта.

До даних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Умови та порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається Законом України «Про імміграцію», статтею 1 якого передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання, а іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (надалі за текстом - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України Про імміграцію.

З аналізу положень Порядку випливає, що процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію є досить складною та серед іншого, має часові рамки (подання ініціатора скасування дозволу на імміграцію розглядається у місячний строк), передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органів виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.

Суд зазначає, що відповідач порушив свій обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію.

Окрім того, при винесенні оскаржуваного рішення відповідач також знехтував обов'язком щодо запрошення для надання пояснень самого позивача стосовно якого і розглядалося відповідне питання скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, ГУ ДМС України в Одеській області в оскаржуваному рішенні жодних з вищезазначених ст. 12 Закону України Про імміграцію підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну не зазначило. Крім того, не вказало на будь-який інший випадок, передбачений законами України.

Так Законом України Про імміграцію встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Тобто прийняте відповідачем відносно позивача рішення про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були достовірними, не підробленими та чинними.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на 2008 рік при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відповідач як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання недостовірних даних, у зв'язку із чим позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та 25.12.2008 року документовано посвідкою на постійне проживання терміном дії - безстроково.

За таких обставин, суд робить висновок, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже позивач тривалий час проживає на території України, зареєстрована підприємцем, має чотирьох дітей, у тому числі неповнолітніх, які є громадянами України; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, адже при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення Порядку №1983; несвоєчасно: остання посвідка на постійне проживання серії ОД №14759 оформлена 16.11.2010 року, тоді, як рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну прийнято 16.03.2017 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем не були дотримані.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд робить висновок, що відповідач - субєкт владних повноважень - ГУ ДМС України в Одеській області приймаючи рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач під час розгляду справи не довів правомірність прийнятого ним рішення, тому суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 69-71, 94,128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

3. Зобовязати ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання №306472 від 16.11.2010 року, видану громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

4. Стягнути з Головного управління ДМС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)суму сплаченого судового збору у розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят),00 коп.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Суддя О.Я. Бойко