Постанова № 70160141, 07.11.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», представник – не з’явився;

відповідача: Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, представник – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 04.07.2016 року № 639-17.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 19.07.2016р. позивачем було отримано податкову вимогу від 04.07.2016р. № 639-17 Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області. Даною податковою вимогою повідомлено, що станом на 03.07.2016 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов’язаннями становить 3997,62 грн., а також попереджено, що починаючи з 01.07.2016р. на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи, визначені Податковим кодексом України (далі – ПК України); органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу. Також попереджено, що у разі несплати суми податкового боргу до платника податків будуть застосовані передбачені ПК України заходи стягнення податкового боргу; можливий термін проведення публічних торгів з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Позивач вважає, що податкова вимога є безпідставною та протиправною, а тому підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачені вимоги, відповідно до яких Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Частиною другою статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Позивача визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 року № 107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 від 25.02.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». В подальшому, строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць строком з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» від 25.03.2016р. № 419. 25 квітня 2016 року, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 610, відповідного до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «РОДОВІД БАНК» ОСОБА_2 до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку АТ «РОДОВІД БАНК».

Порядок здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку, а також наслідки запровадження тимчасової адміністрації передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 ПК України: цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов’язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

А тому, протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року (головуюча суддя – Скраль Т.В., а.с.2, Т.1) було відкрито провадження в даній справі.

Розпорядженням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.03.2017 року № 117 (а.с.137) призначено повторний автоматичний розподіл судової справи 807/971/16, у зв'язку з закінченням повноважень судді Скраль Т.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.138), судову справу № 807/971/16 розподілено судді Шешені О.М.

Ухвалою суду від 13.03.2017р. (а.с.139-140, Т.1), на підставі клопотання відповідача (а.с.84), замінено Державну податкову інспекцію у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області на її правонаступника – Ужгородську об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі – відповідач).

В судове засідання представник позивача не з’явилася, однак подала клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (а.с.57, Т.2).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, з мотивів, викладених у запереченнях на позовну заяву (а.с.31-35, Т.1) та просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем самостійно було подано до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, відповідно до якої позивач задекларував податкові зобов’язання орендної плати у розмірі 21135,00, в т.ч. щомісяця по 1761,25 грн. (а.с.16-18, Т.1).

Окрім цього, позивачем самостійно було подано до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, відповідно до якої позивач задекларував податкові зобов’язання з земельного податку у розмірі 26840,17 грн., в т.ч. щомісяця по 2236,68 грн. (а.с.20-22, Т.1).

Станом на 03.07.2016 року в інтегрованій картці платника значилась податкова заборгованість до бюджету у розмірі 3997,62 грн., в т.ч. по орендній платі з юридичних осіб у сумі 1760,94 грн. та по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 2236,68 грн. (а.с.36-39, Т.1).

Позивача визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління НБУ від 25.02.2016 року № 107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 від 25.06.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації а АТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (а.с.11-12, Т.1).

04.07.2016 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді було сформовано податкову вимогу № 639-17 на суму боргу в розмірі 3997,62 грн. (а.с.15, Т.1), а саме: з земельного податку з юридичних осіб у сумі 2236,68 грн. (код бюджетної класифікації – 18010500), з орендної плати з юридичних осіб у сумі 1760,94 грн. (код бюджетної класифікації – 18010600).

Даною податковою вимогою позивача було попереджено, що починаючи з 01.07.2016р. на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи, визначені ПК України; органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу. Також попереджено, що у разі несплати суми податкового боргу до платника податків будуть застосовані передбачені ПК України заходи стягнення податкового боргу; можливий термін проведення публічних торгів з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Неправомірність, на думку позивача, вищевказаної податкової вимоги і послужила підставою для звернення до суду з позовом визнання її протиправною та скасування.

Виходячи з наведених обставин у справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що у справах у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи предмет розгляду даної справи, надаючи оцінку доводам сторін в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд виходить із наступного.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.02.2016 № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 26 лютого 2016 року до 25 березня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Родовід Банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 строком на один місяць з 26.02.2016р. до 25.03.2016р. включно.

В подальшому, строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць з 26.03.2016р. по 25.04.2016р. на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.03.2016 № 419 «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «Родовід Банк» (а.с.13, Т.1).

Керуючись частиною шостою статті 12 та частиною першою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та беручи до уваги ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22.04.2016 у справі за № 757/19277/16-ц, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 25.04.2016р. № 610, відповідно до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Родовід Банк» ОСОБА_3 до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку АТ «Родовід Банк» після скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.04.2016 у справі № 757/19277/16-ц (а.с.14, Т.1).

Порядок здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку, а також наслідки запровадження тимчасової адміністрації передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон).

Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону: тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону: початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв’язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону: під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктом 2 частини 6 статті 36 Закону визначено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: витрат, пов’язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

За визначенням, передбаченим у пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України: податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України: платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України: cтроком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

У відповідності до п. 59.1 ст. 59 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент прийняття податкової вимоги): у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно з п. 59.3 ст. 59 ПК України: податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Пункт 59.4 статті 59 ПК України передбачає, що податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Форма бланку податкової вимоги встановлена наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576 «Про затвердження Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов'язку і виникнення у нього податкового боргу та жодним чином не пов’язана з ліквідацією, банкрутством банку чи визнання його неплатоспроможним.

При цьому, якщо платник податків самостійно узгодив суму податкового зобов'язання шляхом подання податкової декларації, але не сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлений строк, контролюючий орган одразу направляє йому податкову вимогу, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, суд констатує той факт, що прийняття та направлення позивачу податкової вимоги № 639-17 від 04.07.2016 року не пов'язано з жодною обставиною, яка передбачена частиною 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як вбачається з матеріалів справи, у спірній податковій вимозі загальна сума боргу зі сплати земельного податку з юридичних осіб та орендної плати з юридичних з осіб в розмірі 3997, 62 грн. позивачем самостійно визначена у податкових деклараціях, але не сплачена у встановлені законодавством терміни. При цьому дана сума не включає в себе жодних штрафних (фінансових) санкцій чи пені, що вбачається з податкової вимоги, де у графах «штрафні (фінансові) санкції (штрафи)» та «пеня» сума боргу визначено 0,00 грн.

Отже, суд зазначає, що направлення спірної податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на майно банку, оскільки відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

При цьому, згідно з п. 95.3 ст. 95 ПК України: стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Таким чином, примусове стягнення коштів та майна банку, або звернення стягнення на майно банку можливо не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) позивачу спірної податкової вимоги та тільки за судовим рішенням.

Зі змісту статей 88, 89 ПК України вбачається, що майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку. При цьому право податкової застави не потребує письмового оформлення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що викладене у спірній податковій вимозі попередження про виникнення права податкової застави на майно позивача не можна вважати накладенням арешту на кошти та майно банку.

Окрім цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1.1 ст. 1 ПК України: Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок формування та направлення податкової вимоги регламентовано ст. 59 ПК України.

Дана норма входить до розділу ІІ ПК України – Адміністрування податків, зборів, платежів, Глава 4 «Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів».

Таким чином, посилання позивача на п. 1.3 ст. 1 ПК України про те, що направлення податкової вимоги є заходом примусового стягнення майна та зверненням стягнення на майно є безпідставним, оскільки направлення податкової вимоги ще не означає, що зобов’язання, які містяться у ній будуть виконані.

Отже, суд прийшов до висновку, що прийняття та направлення позивачу податкової вимоги від 04.07.2016 року № 639-17 про сплату податкового боргу із земельного податку з юридичних осіб та орендної плати з юридичних осіб в розмірі 3997,62 грн. відповідає положенням Податкового кодексу України та не порушує приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому податкова вимога від 04.07.2016 року № 639-17 є обґрунтованою, правомірною та винесеною у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 3 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 04.07.2016 року № 639-17 – відмовити.

2.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 07 листопада 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст виготовлено та підписано 10 листопада 2017 року.