Постанова № 70159649, 24.10.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року о 14 год. 30 хв.

Справа № 808/2516/17

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., за участю секретаря судового засідання Батигіна О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

до: Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (надалі – позивач або ТОВ «Україна») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (надалі – суд) із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі – відповідач, контролюючий орган або ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.08.2017 №0001161200 та №0001171200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями до ТОВ «Україна» застосовано штраф за затримку перерахування грошового зобов’язання з податку на додану вартість. Позивач не погоджується із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки, по-перше, при проведенні камеральної перевірки відповідачем було порушено терміни її проведення, передбачені п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України. По-друге, перевіряючим не взято до уваги той факт, що в період з 30.09.2015 по 12.07.2016 підприємство позивача знаходилось в судовій стадії банкрутства і на нього розповсюджувались норму Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими передбачено, що при відсутності заяв від податкового органу, будь-які його вимоги вважаються погашеними. Окрім того, наведеним Законом передбачено, що з моменту порушення справи на банкрутство боржнику зупиняється нарахування штрафних санкцій, пені, відсотків, тощо. По-третє, поняття сум ПДВ, які акумулюються на спеціальному рахунку не відповідає поняттю грошове зобов’язання, а тому застосування до позивача штрафу за несвоєчасне перерахування таких сум на спеціальний рахунок, який належить позивачу, не є правомірним. У зв’язку із вищевикладеним просить задовольнити позов.

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі (вх. вх. №28789 від 24.10.2017). Позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання також не з’явився, до його початку надав клопотання про розгляд справи без його участі (вх. №28790 від 24.10.2017). Позовні вимоги не визнає з підстав, викладених в поданих до суду письмових запереченнях (вх. №27075 від 05.10.2017), в яких просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень зазначено, що, по-перше, камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов’язання було проведено у строки, передбачені абз. 2 п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України. По-друге, враховуючи, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 у справі №908/4995/15 затверджено реєстр конкурсних кредиторів, до якого позивачем не внесено заборгованість по перерахуванню ПДВ на власний спеціальний рахунок, а також той факт, що платником в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів було проведено перерахування цих коштів в загальній сумі 1 873 969 грн. на власний спеціальний рахунок, на зазначені суми, в силу приписів ч. 6 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не поширюється мораторій, введений ухвалою суду від 30.09.2015. По-третє, податкові зобов’язання, визначені позивачем в податковій звітності з податку на додану вартість, наданій як суб’єктом спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства, підлягали перерахуванню на спеціальний рахунок платника в терміни, визначені для перерахування податку на додану вартість до бюджету. Проте, позивачем цих вимог податкового законодавства щодо своєчасності сплати узгоджених зобов’язань за період з 26.08.2014 по 29.01.2016 не дотримано. На підставі вищевикладеного представник відповідача просить відмовити у позові.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи подані клопотання представників сторін, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю виходячи із наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Україна» зареєстровано як юридична особа Якимівською районною державною адміністрацією Запорізької області 04.08.1993 із присвоєнням ідентифікаційного коду 03750581. Юридичною адресою Товариства є: 72530, с. Володимирівка Якиміського району Запорізької області, вул. Миру, буд. 71.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість ТОВ «Україна» за період з 26.08.2014 по 29.01.2016, результати якої викладені в акті №51/08-21-12-01/03750581 від 12.07.2017 (а.с.12-15).

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203, ст. 209 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 12.01.2011, в результаті чого ТОВ «Україна» несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов’язання у розмірі 2 329 169,15 грн.

ТОВ «Україна» було подано до ГУ ДФС у Запорізькій області заперечення на акт камеральної перевірки №156 від 31.07.2017 (а.с.16-18), відповідь на які надано ГУ ДФС у Запорізькій області листом №10849/10/08-01-12-11 від 09.08.2017 (а.с.19-22).

На підставі акту №51/08-21-12-01/03750581 від 12.07.2017 ГУ ДФС у Запорізькій області 11.08.2017 прийнято у відношенні позивача податкові повідомлення-рішення форми «Ш»

- №0001171200, яким позивача за затримку сплати грошового зобов’язання зобов’язано сплатити штраф у розмірі 422 686,20 грн. (а.с.7);

- №0001161200, яким позивача за затримку сплати грошового зобов’язання зобов’язано сплатити штраф у розмірі 21 573,80 грн. (а.с.10).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (надалі – ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з п.46.1. ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок подання податкової декларації зазначений у ст.49 ПК України, відповідно до п.49.1 якої податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п.203.1 ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації ( п. 203.2 ст.203 ПК України).

Згідно з п.209.1 ст. 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі-сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Так, судом достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що позивач здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, відповідно до ст.209 ПК України обрав спеціальний режим оподаткування.

У пункті 209.2 ст.209 ПК України визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 12.01.2011 прийнято постанову №11 «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів» (далі – Порядок №11). Цей Порядок визначає механізм акумулювання сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що не підлягають сплаті до бюджету і нараховуються сільськогосподарськими підприємствами - суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства і рибальства (далі-сільськогосподарські підприємства) на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг).

У п. 2 цього Порядку визначено, що сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) відповідно до законодавства за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

Відповідно до п.3. Порядку №11, на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Податкового Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Податкового Кодексу перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Також, відповідно до пункту 4 Порядку №11 сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Виходячи із вищевикладених положень ПК України та Порядку №11, можна дійти висновку, що:

- суми ПДВ, які потрапили на спецрахунок сільгосппідприємства, є коштами, що належать такому сільгосппідприємству;

- такі кошти не сплачуються до державного бюджету України та не підлягають вилученню, як то прямо вказано в п. 4 Порядку №11;

- ці кошти використовуються сільгоспвиробниками в межах цільового призначення, тобто залишаються в його розпорядженні.

Водночас, згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Як зазначено в акті перевірки, відповідальність за виявлене за результатом перевірки порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України, за яким, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як свідчить зміст оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, останні прийняті саме на підставі ст. 126 ПК України.

Проте, суд не може погодитися із правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України, за несвоєчасне перерахування сум ПДВ на спецрахунок, оскільки з огляду на зазначені обставини та наведені вище правові положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) на спеціальний рахунок, не може вважатися грошовим зобов'язанням, у розумінні п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а отже, навіть у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів на спецрахунок підприємства, штрафні санкції, зазначені в п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до позивача, який знаходиться на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства.

Згідно п. 4 Порядку №11 у разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Між тим, нецільового використання позивачем суми ПДВ відповідачем не зазначено та судом не встановлено.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на приписи п. 56.21 ст. 56 ПК України, за якими, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

При цьому, судом не приймаються до уваги покликання позивача на те, що при проведенні камеральної перевірки відповідачем було порушено терміни її проведення, передбачені п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України, оскільки абзацом першим наведеної норми, на який фактично посилається позивач, передбачено, що камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Отже, строки, встановлені абз. 1 п. 76.3 ст. 76 ПК України, встановлені виключно для проведення камеральної перевірки з об’єктом такої перевірки – «податкова декларація або уточнюючий розрахунок».

Водночас, абзацом другим пункту 76.3 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

В даному випадку, як свідчать матеріали справи, камеральна перевірка проводилася з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість, а тому строки її проведення встановлені абзацом 2 пункту 76.3 статті 76 ПК України та статтею 102 ПК України, а за приписами абзацу першого п. 102.1 останньої статті, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Також, суд вважає безпідставними покликання позивача на те, що перевіряючим не взято до уваги той факт, що в період з 30.09.2015 по 12.07.2016 підприємство позивача знаходилось в судовій стадії банкрутства і на нього розповсюджувались норму Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими передбачено, що при відсутності заяв від податкового органу, будь-які його вимоги вважаються погашеними. Наведеним Законом передбачено, що з моменту порушення справи про банкрутство боржнику зупиняється нарахування штрафних санкцій, пені, відсотків, тощо.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що, як встановлено судом з пояснень представника відповідача, викладених у письмових запереченнях, станом на 30.09.2015 ТОВ «Україна» не мала податкового боргу, а тому податковим органом не було заявлено вимогу до банкрута. У зв’язку з цим суд вважає хибними покликання позивача на те, що оскільки податковим органом не було заявлено вимог до банкрута, такі вимоги вважаються погашеними.

Окрім того, згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п’ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Як встановлено судом під час розгляду справи, у період з 30.09.2015 по 29.01.2016 позивачем сплачувалися кошти на власний спеціальний рахунок у сумі 1 873 696 грн., що свідчить, що в силу приписів абз. 1 ч. 6 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на такі кошти мораторії не розповсюджувався.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

При розгляді даної справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч цим вимогам відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання та доводяться матеріалами справи, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДФС у Запорізькій області №0001161200 від 11 серпня 2017 та №0001171200 від 11 серпня 2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» судові витрати у розмірі 6 663,90 грн. (шість тисяч шістсот шістдесят три гривні 90 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Стрельнікова