Постанова № 70159082, 09.11.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Мачульського В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області до ОСОБА_2 державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – Луцьке ОУПФУ Волинської області, позивач) звернулося з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області) про визнання дій неправомірними та скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №54300251 від 03.07.2017, яка винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.09.2017 допущено у справі заміну первинного відповідача відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на належного відповідача ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - УДВС ГТУЮ у Волинської області, відповідач).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.10.2017, яка не оскаржена та набрала законної сили, справу за позовом ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області до ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що винесеною в порядку КАС постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 скасовано постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.04.2016 якою зобов’язано Луцьке об’єднане управління ПФУ провести ОСОБА_3 з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, згідно довідки прокуратури Волинській області № 18-41 від 28.10.2016 з врахуванням виплачених сум.

Розпорядженням від 26.12.2016 №155788 було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_3 згідно рішення суду апеляційної інстанції. Нараховані до виплати кошти потребують додаткового фінансування, яке не було передбачено па поточний місяць. Тому сума нарахована до виплати додається до основного розміру пенсії та виплачується у встановлену дату місяця.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. З метою забезпечення стабільного фінансування виплати пенсій кожному пенсіонеру встановлено індивідуальну дату виплати пенсії протягом виплатного періоду, з 4 по 25 число щомісяця.

Згідно графіка виплати пенсій у січні 2017 року датою подання коректур було 23.12.2016, а тому виплата зазначених коштів була проведена в лютому 2017 року.

Отже, позивачем дане рішення суду було виконано правомірно та в повному обсязі, що підтверджується розпорядженням № 155788 від 26.12.2016.

Проте, 30.06.2016 заступником начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4 винесено постанову у виконавчому провадженні № 53173415 від 30.06.2016 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою зобов'язано стягнути з позивача витрати виконавчого провадження у сумі 125,00 грн.

25.07.2017 на адресу ОСОБА_1 ОУПФУ Волинської області надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2017 № 54300251, винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017.

Позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження №54300251 від 03.07.2017 яка винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017 винесена з порушенням чинного законодавства та безпідставно, оскільки Луцьке ОУПФУ Волинської області виконало рішення суду у добровільному порядку.

З врахуванням викладеного, позивач просить визнати дії заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_5 щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №54300251 від 03.07.2017 яка винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017 неправомірними та скасування постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №54300251 від 03.07.2017.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову представник відповідача адміністративний позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з тих підстав, що при винесенні оскаржуваних постанов були дотримані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. Також просив розгляд справи проводити у його відсутності (а.с.37-40).

Представник позивача у судове засідання 09.11.2017 не прибув, однак звернулася до суду із клопотанням, в якому просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує повністю (а.с.62).

Частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відтак, з урахуванням вимог частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов до задоволення не підлягає, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Частина 1 статті 17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини 1 статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами першою, другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами частин сьомої, восьмої статті 22 КАС України адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Таким чином, оскільки ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.10.2017, яка не оскаржена в апеляційному порядку та набрала законної сили, дану справу передано за підсудністю Волинському окружному адміністративному суду, а спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються, тому розгляд та вирішення цієї справи по суті проведено Волинським окружним адміністративним судом.

Судом встановлено, що винесеною в порядку КАС постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 скасовано постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.04.2016 якою зобов’язано Луцьке об’єднане управління ПФУ провести ОСОБА_3 з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, згідно довідки прокуратури Волинської області № 18-41 від 28.10.2016 з врахуванням виплачених сум.

На виконання вказаної постанови Луцьким міськрайонний судом 30.12.2016 видано виконавчий лист .

21.12.2016 ОСОБА_3 звернувся до ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області із заявою про прийняття до виконання зазначеного виконавчого листа.

22.12.2017 головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області Турчинський В.Є. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53173415 з виконання виконавчого листа №161/3648/16-а, виданого 25.11.2016 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, встановивши боржнику ОСОБА_1 об’єднаному управлінню ПФУ строк для виконання рішення протягом 10 робочих днів. Дана постанова, була отримана позивачем 22.10.2016, що підтверджується відбитком штемпеля на супровідному листі №04-34/0175.

Листом №04-35/308 від 31.01.2017 позивач повідомив ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області про те, що на виконання зобов’язання Луцьке об’єднане управління ПФУ здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_3 Доплата по перерахунку на виконання рішення суду в сумі 32495,13 грн за період з 01.01.2016 року по 30.11.2017 року включена в основну відомість листопад 2016 року.

Про те, як зазначив позивач та згідно з матеріалів виконавчого провадження №53173415 виплата коштів ОСОБА_3 проведена в лютому 2017 року.

30.06.2016 заступником начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 винесено постанову у виконавчому провадженні № 53173415 від 30.06.2016 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою зобов'язано стягнути з позивача витрати виконавчого провадження у сумі 125,00 грн.

25.07.2017 року на адресу ОСОБА_1 ОУПФУ Волинської області надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2017 № 54300251, винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено частинами першою, другою статті 15 цього ж Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Згідно із частиною шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як передбачено частиною першою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

За приписами частини другої статті 42 цього Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави суду дійти висновку про те, що витратами виконавчого провадження, що підлягають стягненню з боржника, є лише ті витрати, які органи державної виконавчої служби понесли у зв’язку з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення саме примусового виконання рішення після відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_3, про що свідчить розпорядженням № 155788 від 26.12.2016. Водночас згідно листа від 13.02.2017 №2389/02-15 ОСОБА_1 об’єднаним управлінням ПФУ сума доплати у розмірі 32495,13 грн. від проведеного перерахунку була включена в основну відомість листопада 2017 року.

Отже, матеріалами даної справи підтверджено те, що позивачем фактично виконано рішення суду лише в частині здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_3 в листопаді 2016 року, а в частині виплати – в лютому 2017 року, тобто після збігу встановленого ДВС 10-ти денного строку на виконання рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що вказане рішення суду боржником виконано у добровільному порядку та в повному обсязі, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.07.2017 в справі №К/800/23709/17.

Частинами 1 та 2 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач належними та допустимими доказами довів, що державним виконавцем вчинялись виконавчі дії пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду, а про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №54300251 від 03.07.2017, яка винесена при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53173415 від 30.06.2017 винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 122, 158, 160, 162, 163, 181, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області до ОСОБА_2 державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський