Рішення № 70156089, 07.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/7379/17 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1341/17 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія -

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю: секретаря Бріля В.Л., апелянта та представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та виселення відповідача, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він як власник квартири АДРЕСА_1, не має можливості проживати в ній, оскільки відповідачка, колишня дружина, у вересні 2016 року, без погодження з ним, поселилась з дітьми, змінила замки і він не має доступу до квартири. Вказані дії суперечать правилам співжиття, порушують його права власника, тому просить його вселити та виселити відповідачку з квартири.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.09.2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому на праві приватної власності квартирою шляхом вселення у зазначену квартиру.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виселення ОСОБА_2 скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали і просять рішення в частині виселення ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги. Позивач зазначив, що з відповідачкою прожили нетривалий час, мають двоє дітей близнюків, які є зареєстрованими за адресою спірної квартири. Відповідачка поселила в квартирі і свою дочку від першого шлюбу, зайнявши кімнату площею 17-18 кв.метри. При одруженні було обумовлено, що відповідачка проживає в квартирі на час існування сім'ї. В 2016 році відповідачка намагалась узаконити своє право проживання у спірній квартирі, шляхом звернення до суду щодо встановлення місця проживання дітей. Під час розгляду в суді першої інстанції позивач пропонував і на даний час готовий відчужити у власність дітей однокімнатну квартиру, однак відповідачка не бажає підписати такий договір. Спірна квартира є його особистою власністю і він не має можливості використовувати її для свого проживання. Він не може скористатись на даний час переданими відповідачкою під час розгляду справи в міськрайсуді ключами, бо вони не підходять до замків вхідних дверей.

Представник відповідачки заперечила доводи апеляційної скарги і суду пояснила, що її відповідачка є зареєстрованою за іншою адресою, однак восени 2016 року, після відпочинку з дітьми в селі, поселилась і проживає в квартирі, яка є місцем проживання малолітніх дітей. Ключі від квартири передала відповідачу під час розгляду справи в суді першої інстанції. З приводу запропонованого позивачем варіанту розв'язання спору пояснила, що відчужити квартиру дітям позивач може в нотаріальній конторі і у відсутність відповідачки.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та межах позовних вимог, заслухавши позивача та представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 вересня 2017 року в частині задоволення позовних вимог щодо вселення не оскаржується.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом перевіряється законність та обґрунтованість рішення cуду лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачки.

Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції визнав встановленим факт перешкод власнику квартири в користуванні належним йому майном - спірною квартирою, оскільки він позбавлений доступу до неї в результаті заміни замка на вхідних дверях. Підставою відмови у виселенні відповідачки суд зазначив, що відповідачка проживає в квартирі, в якій проживають їх спільні малолітні діти, на правах колишнього члена сім'ї позивача, і яка не має у власності іншого житла, а доказів про порушення нею правил співжиття позивачем не надано.

Судом першої інстанції встановлено, що одноособовим власником трикімнатної квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.02.2008 року, яке видано згідно рішення виконкому Тернопільської міської ради №2145 від 26.12.2007 року (а.с.15).

Сторони перебували у шлюбі з 23.02.2012 року по 17.12. 2015 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області і мають малолітніх доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У спірній квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 (з 02.09.2008 р.) та його доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (з 26.06.2012 р.), однак без реєстрації проживають в квартирі відповідачка та її дочка від першого шлюбу ОСОБА_5, що підтверджується довідкою №267, виданою 29 березня 2017 року ТОВ Добродій -ЛТД (а.с.12).

Вказані спірні правовідносини регулюються:

Конституцією України

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Цивільним Кодексом України:

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Стаття 311. Право на недоторканність житла

1. Житло фізичної особи є недоторканним.

4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 317. Зміст права власності

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 319. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

4. Власність зобов'язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Стаття 391. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 405. Члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Житловим кодексом:

Стаття 150. Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Стаття 155. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Стаття 116. Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Частково задовольняючи вимоги власника квартири - позивача, стосовно створення відповідачкою перешкод в користуванні належним йому майном, суд першої інстанції визнав встановленим факт, що нею вчинені дії з заміни замка на вхідних дверях, які позбавляють позивача-власника квартири, фактичного доступу до належного йому майна, а саме: володіння, користування та розпорядження ним. Так, без погодження з власником відповідачка поселила в квартиру неповнолітню дитину від першого шлюбу. Вказані дії відповідачки підпадають під поняття порушення правил співжиття, яке вжито в диспозиції ст.116 ЖК, і яка кореспондується із сутнісним розумінням засад, які викладені в ст.13 ЦК. Так, вказана стаття передбачає підставою виселення систематичність порушень та застосування до винуватців заходів громадського впливу. Оскільки в справі відсутні докази про систематичність вчиненні відповідачкою дій, які обмежують права власника квартири, тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе попередити відповідачку про недопустимість вчинення дій, які порушують права власника квартири. Тому судове рішення в оскаржуваній частині слід змінити, попередивши ОСОБА_2 про недопустимість порушень прав власника квартири.

Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, суд апеляційної , -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року змінити в частині виселення і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, попередивши ОСОБА_2 про недопустимість порушення в майбутньому правил співжиття.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6