Вирок № 70153868, 07.11.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16205/16-к

Провадження № 1кп/638/358/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року Дзержинський райсуд м. Харкова у складі : головуючого судді Семіряд І.В.

при секретарях Вороніні Д.Г., Романової О.В., Підвисоцької А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12016220000000548 від 19.05.2016 у відношенні:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженого у м. Південне, Харківської області, громадянина України, росіянина, з середньо - спеціальною освітою, одруженого, не військовозобов'язаного, не працюючого, інваліда 3 групи, раніше не судимого, який зареєстрований та мешкає за адресою : АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

за участю :

прокурорів Аракелян В.О., Асріян Л.А., Омельченко І.І.

потерпілого ОСОБА_2

підсудного ОСОБА_1

захисника Босенко О.В.

В С Т А Н О В И В :

Підсудний ОСОБА_1, працюючи водієм ТОВ «НЕМО- ЛТД», 15 травня 2016 року, близько 23 години 10 хвилин, під час виконання своїх трудових обов'язків, керував технічно справним автобусом марки « БАЗ-А079.14 » реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «НЕМО- ЛТД» та рухався по вул. Сумській зі сторони вул. О.Деревянко у напрямку площі Першого Травня, зі швидкістю близько 60 км/год.

Під час руху, в районі будинку № 132, розташованого по вул. Сумській в Шевченківському районі м. Харкова, підсудний ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п.п. 12.3 Правил дорожнього руху України згідно з яким:

- п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об 'їзду перешкоди»;

та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка в цей час рухалась зліва на право по проїзної частини по ходу його руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, від дії зазначеного транспортного засобу, під керуванням підсудного ОСОБА_1, внаслідок скоєного наїзду, пішоходу ОСОБА_5 були заподіяні тілесні ушкодження, від яких, пішохід ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в лікарняному закладі.

Причиною смерті ОСОБА_5 стала, отримана внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, важка черепно-мозкова травма, що ускладнилася в своїй течії набряком-набуханням-дислокацією головного мозку, яка виникла в результаті ДТП.

Порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог п.п. 12.3 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_1, які знаходяться у причинному зв'язку з подією та її наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи технічно справним автобусом, при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху, не врахував дорожню обстановку у вигляді темного часу доби та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, внаслідок чого настала смерть останньої.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України визнав повністю та пояснив, що він, при вищезазначених обставинах, працюючи водієм ТОВ «НЕМО- ЛТД», 15.05.2016, близько 23 години 10 хвилин, під час виконання своїх трудових обов'язків, керував технічно справним автобусом марки « БАЗ-А079.14 ». При зазначених у обвинувальному акті обставинах, він в останню мить помітив потерпілу, яка перетинала перед транспортним засобом дорогу та скоїв на неї наїзд. Уникнути наїзду на потерпілу йому не вдалось. Після чого, ним та пасажирами автобуса була надана потерпілій первина допомога та на автомобілі швидкої допомоги її було доставлено у лікарню. Вину визнає повністю, кається у скоєному. Ним в добровільному порядку, частково відшкодована заподіяна шкода. Просить суд застосувати щодо нього Закон України « Про амністію в 2016 році », звільнивши від призначеного покарання, так як він є інвалідом 3 групи.

Оскільки підсудний ОСОБА_1 та інші учасники судового провадження у судовому засіданні не оспорювали вказані вище фактичні обставини справи, суд відповідно до вимог ст. 349 КПК України визнав недоцільним в повному обсязі дослідження доказів щодо цих обставин, які ніким не оспорюються, визнавши необхідним у судовому засіданні дослідити висновки судово - медичної та судово - автотехнічної експертиз та дані, які характеризують особу підсудного ОСОБА_1 та щодо перебування останнього в трудових відносинах з ТОВ «НЕМО- ЛТД».

З оголошеного і дослідженого у судовому засіданні висновку судово - медичної експертизи № 138-Ат/16 від 28.06.2016 вбачається, що при судово - медичної експертизи трупа ОСОБА_5 були виявлені наступні ушкодження : голови : важка черепно-мозкова травма у вигляді : лоскутної рвано - забійної рани в області підборіддя зліва, забійно - рваної рани в тім'яно - потиличної області зліва, крововиливи м'яких покровів голови в тім'яно - потиличної області зліва і області скроні зправа, лінійного перелому кісток основи черепа, крововиливи під оболонки ( субдуральне і субарахноідальне ) і тканину головного мозку з осередком забою тканини головного мозку в лобних долях, правої скроневої області і обох півкуль мозжечка, які в своєї сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень ; кінцівок : синець по передньої поверхні лівої гомілки в середньої треті, який має ознаки легких тілесних ушкоджень. Зазначені тілесні ушкодження є прижиттєвими, могли виникнути 15.05.2016 в результаті зіткнення під час руху транспортного засобу та пішохода. Причиною смерті ОСОБА_5 стала, отримана внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, важка черепно-мозкова травма, що ускладнилася в своїй течії набряком -набуханням-дислокацією головного мозку, настала в лікарняному закладі ІНФОРМАЦІЯ_2 о 23:20 годині.

Також з оголошеного та дослідженого у судовому засіданні висновку судово - авто технічної експертизи № 832/16 від 22.09.2016 вбачається, що у даній дорожній обстановці водій автобуса БАЗ ОСОБА_1 повинен був діяти згідно з вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху України. У діях водія автобуса БАЗ ОСОБА_1 є невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв'язку з подією, що відбулася.

Аналізуючи вищевикладені докази суд вважає про те, що дії підсудного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковані вірно, так як він своїми необережними діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При визначенні підсудному ОСОБА_1 виду та розміру покарання суд враховує суспільну небезпечність та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, данні про особу підсудного, який раніше засудженим не був, на диспансерному обліку в ОНД та МПНД не перебуває, з 28.09.2016 є інвалідом 3 групи безстроково внаслідок загального захворювання, на момент вчинення зазначеного злочину працював водієм автобусу марки « БАЗ-А079.14 » реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «НЕМО- ЛТД», має відповідне посвідчення водія, під час керування зазначеним транспортним засобом перебував у тверезому стані, за місцем праці характеризується з позитивної сторони.

У відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання підсудного ОСОБА_1 судом визнаються : щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданого збитку.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання підсудного ОСОБА_1 судом не встановлено.

Таким чином, з урахуванням даних про особу ОСОБА_1, обставин за яких було вчинено вказане кримінальне правопорушення, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання підсудного ОСОБА_1 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання, у межах санкцій ст. 286 ч. 2 КК України, а саме у виді позбавлення волі на відповідний строк.

При призначенні покарання, у відповідності до санкції ч. 2 ст. 286 КК України, передбачена можливість застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на відповідний строк

Суд вважає за необхідне у відношенні підсудного ОСОБА_1 застосувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на відповідний строк, виходячи з обставин кримінального провадження, даних про його особу, відношення до вчиненого злочину.

Крім того, обвинуваченим ОСОБА_1 та захисником Босенко О.В., під час судового розгляду заявлено клопотання про застосування до підсудного ОСОБА_1 п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки останнього на день набрання чинності зазначеного Закону в установленому порядку визнано інвалідом 3 групи безстроково.

Прокурор та потерпілий ОСОБА_2 не заперечували проти застосування у відношенні підсудного ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 86 КК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в України» особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання законом про амністію.

Згідно до п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» в редакції від 22.12.2016 (далі - Закон), звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили та які на день набрання чинності зазначеного Закону в установленому порядку, зокрема, визнано інвалідами 3 групи безстроково.

Відповідно до ст. 10 Закону виконання цього Закону покладається на суди. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього.

Підсудний ОСОБА_1 та захисник Босенко О.В. не заперечували проти застосування до підсудного ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Згідно із ст. 13 Закону дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 а саме у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, вчинено останнім з необережності і відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином та скоєний останнім 15.05.2016.

Обмежень, зазначених у ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в України» та у ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», для застосування у відношенні підсудного ОСОБА_1 судом не встановлено.

Таким чином, вище наведене свідчить про наявність підстав для застосування до підсудного ОСОБА_1 положень Закону України «Про амністію у 2016 році».

Потерпілим ОСОБА_2 заявлено цивільний позов про солідарне стягнення з підсудного ОСОБА_1 та ТОВ «НЕМО - ЛТД», з яким підсудний перебував у трудових відносинах, у відшкодування матеріальної шкоди 6899,76 гривень та у відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 гривень.

В обґрунтування поданого цивільного позову потерпілий ОСОБА_2 вказував, що в результаті злочинних дій обвинуваченого було спричинено смерть його доньці ОСОБА_5, внаслідок чого він був змушений нести витрати на її лікування, а після настання смерті - на поховання, що загалом складає 6899,76 гривень.

На підтвердження своїх позовних вимог потерпілий ОСОБА_2 надав квитанції щодо витрат на придбання ліків та поховання доньки.

Крім того, потерпілий ОСОБА_2 зазначав, що через смерть доньки ОСОБА_5, він пережив сильний стрес, негативні емоції та хвилювання, що потягли подальші тривалі душевні страждання через втрату ним самої близької людини, малолітня донька якої залишилася на його утримання та вихованні.

Оскільки підсудний ОСОБА_1 у момент ДТП перебував у трудових відносинах із ТОВ «НЕМО - ЛТД», керуючи належним останньому автобусом, то на думку потерпілого, саме ОСОБА_1 та ТОВ «НЕМО - ЛТД» повинні нести відповідальність за завдану ними матеріальну та моральну шкоду, як солідарні боржники.

Підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначені позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 визнав, наголошуючи на тому, що під час виконання своїх трудових обов'язків, його діями була заподіяна потерпілому вказана ним шкода, яку він частково добровільно відшкодував, на підтвердження чого надав суду відповідні квитанції переказів грошей на ім'я потерпілого на загальну суму 630 гривень, у відшкодування матеріальної шкоди..

Представник цивільного відповідача ТОВ «НЕМО - ЛТД» та третьої особи - ТДВ « Міжнародна страхова компанія », в якої застрахована цивільна відповідальність власника транспортного засобу ТОВ «НЕМО - ЛТД», у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, з урахуванням думок учасників судового розгляду суд вважає за можливе розглядати кримінальне провадження у відсутності вказаних осіб.

Суд вважає зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими, однак такими, що підлягають частковому задоволенню, лише в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з цивільного відповідача ТОВ «НЕМО - ЛТД», в частині стягнення зазначеної шкоди з підсудного ОСОБА_1, як солідарного боржника позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Приписами ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно до приписів ст. 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Судом було встановлено, що власником джерела підвищеної небезпеки, автобусу марки « БАЗ-А079.14 » реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував підсудний ОСОБА_1 у момент наїзду на пішохода ОСОБА_5, є ТОВ «НЕМО- ЛТД», з яким на той момент обвинувачений перебував в трудових відносинах, працюючи водієм, на підставі трудового договору ( наказ № 78 від 22.11.2010 ), тому відповідальність по відшкодуванню заподіяної потерпілому ОСОБА_2 шкоди, повинен нести роботодавець підсудного ОСОБА_1 - ТОВ «НЕМО- ЛТД».

Відповідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною ним у справі 6-933цс16, Верховний Суд України визначив, що частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

Натомість цивільно-правова відповідальність ТОВ «НЕМО- ЛТД», як власника автобусу марки « БАЗ-А079.14 » реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована в ТДВ « Міжнародна страхова компанія », що підтверджується відповідним полісом № АЕ/7752188.

Суд при цьому зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною ним у постанові від 20.01.2016 по справі 6-2808цс15, Верховний Суд України визначив, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, тому суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди була застрахована в страховій компанії.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у справі № 6-954цс16, в якому зазначено, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу). Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав. Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Також суд зауважує, що за приписами ст.ст. 23, 1167 ч. 1 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної в результаті порушення її прав яка відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В той же час, як уже зазначалось, за приписами ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Згідно із п. 6 Постанови № 4 від 01.03.2013 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків на підставі трудового договору із особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у порядку регресу за ст. 1191 ЦК. При цьому на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно. Таким чином фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових обов'язків на підставі трудового договору чи цивільно-правового договору, має право регресу до такого працівника, заподіювача такої шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування.

Аналізуючи викладенні положення закону, суд дійшов висновку, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки повинно відшкодовуватись потерпілому ОСОБА_2 ТОВ «НЕМО- ЛТД», незалежно від його вини, оскільки воно безпосередньо на відповідній правовій підставі є володільцем зазначеного автобусу, під керуванням якого ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у його постанові від 17.10.2012 під час вирішення справи № 6-114цс12, предметом якої був спір про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

При таких обставинах, на користь потерпілого ОСОБА_2 з ТОВ «НЕМО- ЛТД» підлягає стягненню у відшкодування матеріальної шкоди різниця між сумою у 6899,76 грн. підтвердженого розміру матеріальної шкоди та сумою добровільного відшкодування зазначеної шкоди підсудним ОСОБА_1 у розмірі 630 грн., яка складає 6269,76 грн.

Крім того, враховуючи, що внаслідок протиправних дій підсудного ОСОБА_1 загинула дочка потерпілого ОСОБА_2, останньому були заподіяні суттєві моральні страждання внаслідок раптової смерті дочки, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, необхідного часу та зусиль, направлених для їх відновлення.

Тому суд вважає доведеним факт спричинення потерпілому моральної шкоди саме в розмірі 100000 грн., які підлягає стягненню на його користь з ТОВ «НЕМО- ЛТД», як власника джерела підвищеної небезпеки.

При проведенні судово - товарознавчої експертизи, експертом державної спеціалізованої установи - Харківським НДЕКЦ МВС України були витрачені 1055,52 гривень, які цільовим призначенням були виділені цієї установі з Державного бюджету України, які судом відносяться, у відповідності зі ст. 122 КПК України, до процесуальних витрат.

Суд вважає, що дані документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта, відповідно до вимог ст. 124 КПК України, з урахуванням приписів ст. 1179 ЦК України, підлягають стягненню з підсудного ОСОБА_1 на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 373, 374, 484 КПК України суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та призначити йому покарання на підставі цього закону, у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Запобіжний захід у відношенні засудженого ОСОБА_1 не застосовувався.

На підставі ст.ст. 1 п. «г», 15 Закону України «Про амністію у 2016 році» в редакції від 22.12.2016, звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного як основного, так і додаткового покарання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 1055 гривень 52 копійки.

Стягнути з ТОВ «НЕМО - ЛТД» на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 6269 гривень 76 копійок, у відшкодування моральної шкоди 100000 гривень.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області, через Дзержинський райсуд м. Харкова, протягом 30 діб з моменту проголошення.

Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Дзержинському райсуді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Вирок надруковано в нарадчої кімнаті в одному примірнику.

Суддя І.В.Семіряд