Рішення № 70151987, 09.11.2017, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/906/16-ц

провадження №: 2/398/129/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" листопада 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючої судді Бугайченко Т.А., за участі секретаря Величко Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Олександрійська районна державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину , визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання права на обов»язкову частку, -

Встановив :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 767, видане ОСОБА_2 20.07.2015 року Олександрійською районною державною нотаріальною конторою, визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини та визнати за ним право на обов»язкову частку після смерті батька. Позовні вимоги мотивує тим, що 29 грудня 2013 року помер його батько ОСОБА_3. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить будинок № 16 по пр. Комсомола в смт. Приютівка, Олександрійського району, Кіровоградської області та грошові вклади, що знаходяться на зберіганні у «Ощадбанку». Після смерті батька він з заявою про прийняття спадщини не звертався, оскільки у нього не було коштів на оплату послуг нотаріуса. Накопичивши необхідну суму для оплати нотаріальних послуг, у зв»язку з пропуском шестимісячного строку йому було відмовлено нотаріусом в оформленні його спадкових прав. Але у грудні 2015 року він дізнався, що його сестра отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті батька, як особа , яка на час смерті спадкодавця проживала з ним. Хоча фактично вона була зареєстрована за однією адресою з батьком, але з ним, на момент його смерті, не проживала. Оскільки у нотаріуса не було законних підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину його сестрі, він вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав. Під час розгляду справи по суті представником позивача було подано уточнену позовну заяву, в якій він, фактично збільшивши позовні вимоги, також просив визнати за ОСОБА_1 право на обов»язкову частку після смерті батька, з підстав зазначених у заяві (а.с. 128-129).

Представник позивача в судовому засіданні всі три позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити. Пояснив, що позивач не звернувся до нотаріальної контори, оскільки після смерті батька був у безпорадному стані, хворів та не міг пересуватись за значні відстані.

Позивач в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити та пояснив, що після смерті батька він дійсно хворів та перебував у безпорадному стані, оскільки все життя доглядав за батьками і смерть батька стала для нього моральною травмою. У 2013 році йому рекомендували звернутись до Онкологічного диспансеру та пройти лікування, але він відмовився та лікувався вдома. Оскільки хвороба прогресувала, у 2014 році він змушений був звернутись до лікарні. У 2016 році потрапив до Онкологічного диспансеру, де перебував на стаціонарному лікуванні. Після смерті батька він усі кошти витратив на його поховання та поминальні обряди. Його сестра, відповідач, жодним чином не допомогла, навіть не приїхала на поховання. ОСОБА_2 у 2000 році виїхала на заробітки до Чехії і з батьком фактично не проживала. Іноді приїздила до нього у відпустці на декілька тижнів і знову поверталась до Чехії. Про те, що він після смерті батька повинен був звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він не знав через юридичну необізнаність. Коли звернувся до нотаріальної контори, дізнався, що його сестра все спадкове майно батька оформила на себе. Він навіть ніколи не міг подумати, що вона так може вчинити. Через похилий вік та юридичну неграмотність він уповноважив свого представника діяти від його імені у справах, який дійсно звертався з відповідними позовними заявами до суду для захисту його прав, але з невідомих для нього причин потім подавав заяви про залишення позовних вимог без розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що його мати, ОСОБА_2, успадкувала майно свого батька на підставі довідки про реєстрацію її місця проживання, та підтвердив ту обставину, що фактично вона дійсно не проживала зі спадкоємцем. Також пояснив, що успадкований будинок нікому не відчужувався та знаходиться у власності його матері та в його користуванні.

Представник ОСОБА_4 також просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що він являється сусідом позивача та пам»ятає, що на початку січня 2014 року ОСОБА_1 почав хворіти, він погано виглядав, був слабким. Через деякий час від дружини позивача він дізнався, що ОСОБА_1 був госпіталізований до лікарні.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що вона являється сусідкою ОСОБА_1 та на початку 2014 року помітила, що він схуд, має хворобливий вигляд, а згодом від його дружини дізналась, що він був госпіталізований до лікарні та був тривалий час на лікуванні.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що тривалий час знає родину ОСОБА_1 та пам»ятає, що після смерті батька ОСОБА_1 почав хворіти та перебував у лікарні.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що дуже добре знала батьків позивача та їй відомо, що за батьками постійно доглядав ОСОБА_1 Його сестра до батьків приїзжала рідко. Поховання батьків здійснював ОСОБА_1

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він являється сусідом батьків позивача. ОСОБА_1 постійно їздив до батьків, допомагав їм у всьому, а його сестра відвідувала батьків вкрай рідко та з ними не проживала. Пам»ятає, що після смерті батька ОСОБА_1почав хворіти та перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що своїх батьків постійно доглядав ОСОБА_1 зі своєю дружиною. Сестру позивача і його племінника вона ніколи там не бачила, хоча родину померлого знала протягом тривалого часу. Обох батьків поховав ОСОБА_1 та після смерті батька позивач почав хворіти.

Заслухавши пояснення сторін у справі, показання свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.12.2013 року помер ОСОБА_3.

За життя він склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1. На час розгляду справи заповіт є чинним.

ОСОБА_2 являється донькою ОСОБА_3

У визначений законом строк, ні позивач, ні відповідач з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори не звернулись.

Листом від 03.11.2014 року приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу рекомендував ОСОБА_1 звернутись з заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно довідки, виданої Приютівською селищною радою від 26.11.2014 року, ОСОБА_3 постійно проживав та був зареєстрований по день своєї смерті за адресою: смт. Приютівка, пр. Комсомолу, 16. З ним спільно на момент смерті була зареєстрована його донька ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з будинку № 16, що знаходиться в смт. Приютівка, по пр. Комсомолу, та автомобіля марки "ГАЗ М 20", 1982 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

20 липня 2015 року до нотаріальної контори від імені ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_4 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

20.07.2015 року державним нотаріусом Олександрійської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 767, відповідно якого вона після смерті батька, ОСОБА_3 успадкувала житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : смт. Приютівка по проспекту Комсомолу під № 16, Олександрійського району Кіровоградської області.

Відповідно довідки, виданої Приютівською селищною радою 18.12.2015 року № 826, на момент смерті ОСОБА_3 з ним разом не проживала його донька ОСОБА_2.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статті 10 та 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст. 61 ЦПК України передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї ( ч.ч. 1-3 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до п. 1.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України 22.11.2012 року № 1077, реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Отже офіційна реєстрація місця проживання особи не може бути єдиним доказом факту її проживання у певному місці.

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов»язані з об»єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 26 вересня 2012 року розглянув справу № 6-85цс12, предметом якої був спір про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобовязує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Відповідно до положень ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року містяться роз'яснення, що свідоцтво про право на спадщину, може бути визнано недійсним з підстав, встановлених ст. 1301 ЦК України, не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Надаючи оцінку доказам, дослідженим у судовому засіданні, суд зазначає, що показання допитаних у судовому засіданні свідків, суд не може визнати як належний та допустимий доказ того, що позивач перебував у безпорадному стані, оскільки вони не підтверджені медичною документацією.

Але у зв»язку з тим, що відповідач згідно діючого законодавства не зверталась із заявою про прийняття спадщини та зі спадкодавцем не проживала, що визнано представником відповідача, отже фактично не прийняла спадщину після померлого ОСОБА_3, свідоцтво про право на спадщину, видане 20.07.2015 року державним нотаріусом Олександрійської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11 на імя ОСОБА_2 на підставі ст. 1301 ЦК України підлягає скасуванню.

Також суд враховує той факт, що відповідно до Конституції України особа повинна неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей та виконувати обов'язки, передбачені ст.ст. 65-67 Конституції. При невиконанні особою конституційних обов'язків незнання законів не звільняє особу від юридичної відповідальності.

При цьому ст. 64 Конституції передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини особа вправі бути юридично необізнаною.

Враховуючи, що ОСОБА_1 у визначені законом строки із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернувся через юридичну необізнаність, про що позивач особисто повідомив у судовому засіданні та просив це врахувати, суд вважає за необхідне його вимоги про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 задовольнити.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про визнання за ним права на обов»язкову частку після смерті батька та розцінює вказану вимогу, як неналежний спосіб захисту. Оскільки за встановлених у судовому засіданні обставин, ОСОБА_1 являється спадкоємцем всього майна після смерті батька за заповітом та задоволення позовних вимог у цій частині не породжує жодних правових наслідків для нього.

Підстав для застосування строку позовної давності судом не встановлено.

Питання по судовим витратам суд вирішує відповідно вимог ст. 88 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в частині задоволених позовних вимог. Разом з тим, оскільки у задоволенні решти позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити, судові витрати у цій частині вимог суд покладає на позивача та вважає за необхідне стягнути з нього на користь держави 551,20 грн. за вимогою немайнового характеру, у задоволенні якої судом відмовлено.

Керуючись ст.ст. 1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 61, 88, 209,215 ЦПК України, суд

В и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Свідоцтво про право на спадщину, видане 20.07.2015 року державним нотаріусом Олександрійської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_2, яке було зареєстровано в реєстрі за № 767, визнати недійсним.

Визначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер 29 трудня 2013 року. Строк встановити терміном в два місяці після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти вимог за позовом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1102 грн 40 коп судового збору, сплаченого ним при подачі позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 551, 20 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, у той же строк, починаючи з дня отримання його копії.

Суддя Т.А. Бугайченко