Рішення № 70149111, 09.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/345/17 22-ц/774/1970/К/17

Справа № 210/345/17 Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1970/К/17 суддя Чайкіна О. В.

Категорія № 26 (ІІІ) Доповідач Бондар Я.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретаря Видрик А.А.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ОСОБА_3 «ІнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період тривалої роботи більше 28 років на посадах помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора на підприємстві відповідача, працював в умовах, які характеризувались перевищенням граничного допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, у зв'язку із чим, отримав професійне захворювання та втратив професійну працездатність у розмірі 25 % безстроково. Через професійне захворювання позивач постійно зазнає моральні та фізичні страждання, тому просить суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 30000 грн. у зв’язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 «ІнГЗК» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" - відмовлено. В задоволенні позовних вимог до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області - відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 «ІнГЗК» на користь держави (в особі Державної судової адміністрації України) судові витрати у розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 «ІнГЗК» вважає рішення таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, тому ставить питання про зміну рішення суду та зменшення розміру суми відшкодування, стягнутої судом першої інстанції.

Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, а також те, що позивач добровільно погодився на виконання робіт у шкідливих умовах праці, які і призвели до втрати ним частини здоров’я. Також вважає, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди жодними доказами, зокрема висновками відповідних медичних установ, а зазначена позивачем потреба у лікуванні не відноситься до категорії моральних страждань і витрати ОСОБА_1 на лікування мають відшкодовуватись за рахунок Фонду соціального страхування, а не підприємством. Крім того, вказує на те, що розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції без врахування ступеня вини ОСОБА_3 «Південний ГЗК», де також працював позивач протягом 11місяців в умовах впливу шкідливих факторів.

У письмових запереченнях на реляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5, просить рішення суду,як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням в апеляційному порядку не оскаржується, тому в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється, оскільки, згідно з вимогами ч. 1ст. 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_3 «ІнГЗК» - ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги,письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 «ІнГЗК» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці, ОСОБА_1 працював в період з 07.08.1978 р. по 03.11.1978 р. та з 02.12.1980 р. по 10.08.1981 р. помічником машиніста екскаватора рудника Південного гірничо-збагачувального комбінату, а з 17.03.1992 р. по 09.02.1993 р. та з 21.06.1993 р. по 07.09.2010 р. - машиністом екскаватора ОСОБА_3 «ІнГЗК», та звільнений 07.09.2010 р. за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію (а.с. 5-7).

Рішенням лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 14.01.2015р., протокол № 038, у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозом: вібраційна хвороба першого-другого ст. від дії загальної вібрації з переважанням периферичного ангіодистонічного синдрома в поєднанні з попереково-крижовою радикулопатією з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФС першого ст.), остеоартрозом ліктьових, колінних суглобів (ПФ першого ст.), та дрібних суглобів кистей» (а.с.16-17).

Висновком МСЕК від 23.04.2015 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25 % - вібраційна хвороба без визначення групи інвалідності, з наступним переоглядом 01.04.2016 р. Висновком МСЕК від 30.03.2016 р. позивачу з 01.05.2016 р. безстроково встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25 % - вібраційна хвороба, без визначення групи інвалідності (а.с.14, 15).

Згідно п. 17 ОСОБА_5 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.02.2015 року, причиною зазначеного професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня загальної вібрації (а.с.8-13).

Рекомендовано згідно п.16, 18 ОСОБА_5 застосування заходів по зменшенню рівня впливу шкідливих факторів. (а.с.15-16)

У п.19 визначено що враховуючи тривалість роботи потерпілого більше 28 років в умовах впливу шкідливих виробничих факторів та неодноразову зміну керівництва структурного підрозділу, конкретних посадових осіб, які відповідальні за профілактику виникнення професійних захворювань, встановити неможливо (а.с.11).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що у зв'язку із отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеню втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як такий, що не забезпечив йому безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим він отримав професійне захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст.237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача ОСОБА_3 «ІнГЗК» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.п. «є» п.1 ч.1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV у первинній редакції, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, передбачалося, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України(для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Крім того, загальнообов’язкового, який набрав чинності з 01.01.2015 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV викладено в новій редакції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», норми якого не передбачають відшкодування моральної шкоди потерпілому у зв’язку з настанням страхового випадку на виробництві й не відносяться до складу страхових виплат.

Так відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Отже, враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійні захворювання.

Тому посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що зазначена позивачем потреба у лікуванні не відноситься до категорії моральних страждань і витрати ОСОБА_1 на лікування мають відшкодовуватись за рахунок Фонду соціального страхування, а не підприємством, не ґрунтуються на законі та відхиляються колегією суддів.

Також колегією суддів враховується, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 «ІнГЗК» про стягнення моральної шкоди, завданої йому в результаті незабезпечення відповідачем безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим він отримав професійне захворювання, а не з позовом про відшкодування відповідачем витрат, понесених на лікування отриманого професійного захворювання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.02.2015 року слідує, що причиною професійного захворювання позивача є тривала робота в умовах дії загальної вібрації, показник якої перевищував нормативні через недосконалість робочого місця,що доводить вину відповідача у спричиненні моральної шкоди позивачу внаслідок отримання на виробництві професійного захворювання.

В судовому засіданні встановлений факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, що підтверджується медичними документами, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із встановлених обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що позивачу з вини відповідача була заподіяна моральна шкода, й саме на нього повинен бути покладений обов’язок з її відшкодування.

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов’язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено ОСОБА_5 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.02.2015 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що заподіяна моральна шкода є недоведеною, колегія суддів відхиляє, оскільки на підставі медичних документів про лікування позивача у зв’язку з отриманими професійними захворюваннями, встановлено, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя та вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Однак, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги відповідача стосовно розміру стягнутої моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р., з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

За таких обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, інтенсивність і довготривалість фізичних і психічних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду та зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 20000 грн. до 13000 грн. В іншій частині рішення суду повинно бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 серпня 2017 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1, зменшивши цей розмір з 20000 грн. до 13000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді :