Ухвала суду № 70147820, 07.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/2332/17 Номер провадження 22-ц/775/1843/2017

Головуючий в I інстанції Левченко А.М. Єдиний унікальний номер 227/2332/17

суддя доповідач Жданова В.С. Номер провадження 22-ц/775/1843/2017

Категорія 48

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Жданової В.С.

суддів: Космачевської Т.В., Курило В.О.

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ганнівської сільської ради, третя особа: Добропільська районна державна адміністрація, про встановлення факту родинних відносин, факту спільного проживання, факту добросовісного, відкритого, безперервного володіння майном та визнання права власності за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 до Ганнівської сільської ради, третя особа: Добропільська районна державна адміністрація про встановлення факту родинних відносин, факту спільного проживання, факту добросовісного, відкритого, безперервного володіння майном та визнання права власності за набувальною давністю задоволений частково. За ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано право власності за набувальною давністю на житловий будинок №46 загальною площею 24,1 кв.м., жилою 15,6 кв.м. по вулиці Комарова у селі Ганнівка Добропільського району Донецької області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, просить рішення суду першої інстанції в цій частині змінити: - встановити факт, що він - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним племінником по батьковій лінії ОСОБА_2, яка померла 20 квітня 1997 року; - встановити факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_2, яка померла 20 квітня 1997 року за адресою: Донецька обл., Добропільський р-н, село Ганнівка, вулиця Комарова, буд. 46, на час відкриття спадщини; - визнати за ним - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за набувальною давністю право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП «Заповіт Ілліча» в розмірі 6,72 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 27000,00 грн., що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) члена КСП «Заповіт Ілліча» серії ДН № 0075606 від 05.03.1997 р. належить ОСОБА_2, яка померла 20 квітня 1997 року. В іншій частині просить рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що він не віднесений до кола спадкоємців за законом на час відкриття спадщини, тому встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання із спадкодавцем не мають юридичного значення і не породжують для нього юридичних наслідків є помилковим. Вказує, що юридичне значення встановлення цих фактів полягає у доведеності факту добросовісного заволодіння майном, яке належало померлій ОСОБА_2; юридичні наслідки встановлення цих фактів полягають у набутті права власності за набувальною давністю на майно, яке належало ОСОБА_2. Судом першої інстанції фактично встановлено, що він на час смерті спадкодавця ОСОБА_2 проживав разом з нею у спірному будинку, після смерті спадкодавця продовжував відкрито та добросовісно користуватися будинком, що є підставою для визнання за ним права власності за набувальною давністю не лише на будинок, але й на інше майно на земельну частку ( пай). Після смерті ОСОБА_2 сертифікат на право на земельну частку ( пай) знаходився у нього, що свідчить про його фактичне володіння правами на земельний пай. Встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання із спадкодавцем юридичним наслідком має оформлення спадкових прав. Зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання за ним за набувальною давністю права на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП «Заповіт Ілліча», суд першої інстанції невірно посилався на ст.. ст. 116,118,119,123 ЗК України, оскільки в позовній заяві зазначено, що спірним є питання щодо прав на земельну частку (пай), а не щодо земельної ділянки та/або порядку її надання (набуття, приватизації). Вважає, що наданих ним доказів достатньо для задоволення позову у повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Відповідач просить розглянути справу без участі його представника ( вх..ЕП-6840/17. 31.10.17 р).

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 1997 року у віці 78 років померла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка села Ганнівка, Добропільського району Донецької області, про що 22.04.1997 року Виконавчим комітетом Ганнівської сільської ради Добропільського району Донецької області складено відповідний актовий запис №9 та видано свідоцтво про смерть серії І-НО №992702.

26 травня 2017 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_4 з заявою про намір прийняти спадщину після смерті рідної тітки з боку батька ОСОБА_2, померлої 20.04.1997 року, та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай).

Постановою нотаріуса від 26.05.2017 року №171/02-31 йому відмовлено в оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2, померлої 20 квітня 1997 року. Постанова нотаріуса обґрунтована тим, що видача свідоцтва про право на спадщину за законом неможлива, оскільки відповідно до ст.ст. 529-530 ЦКУ (1963р.), чинних на день відкриття спадщини, дальні родичі спадкодавців не входили до кола спадкоємців за законом. Крім того, не доведено факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_2 та заявником ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 22 листопада 1989 року, виданого на підставі рішення виконкому Добропільської районної ради народних депутатів № 168/111 від 30.08.1989 року, власником житлового будинку розташованого в с. Ганнівка, по вул. Комарова №20 є ОСОБА_2. Вказаний будинок 24.11.1989 року зареєстрований на її ім.»я у ТОВ «Добропільське бюро технічної інвентаризації». Відповідно до довідки Ганнівської сільської ради від 19.07.2017 року №668 у 2000 році номер будинку №20 по вулиці Комарова в с. Ганнівка Добропільського району Донецької області був змінений на №46. Згідно Звіту з незалежної оцінки житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, загальною площею 27,8 м2, (житловою площею 15,6 м2), за адресою: Донецька область, Добропільський район, с. Ганнівка, вулиця Комарова, будинок 46 ринкова вартість будинку складає 18797,80 грн.

ОСОБА_2 - колишньому члену КСП «Заповіт Ілліча», яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі рішення Добропільської районної державної адміністрації від 27 листопада 1996 року №506 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Заповіт Ілліча», розміром 6,72 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вартість земельної частки (паю) становить 27000,00 гривень. Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН №0075606, зареєстрований 05.03.1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №3017.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю суд першої інстанції виходив с того, що заволодіння та подальше користування ОСОБА_1 житловим будинком, який належав ОСОБА_2, є добросовісним, відкритим та безперервним, оскільки позивач протягом понад 10 років доглядав за будинком, не приховував факт знаходження будинку у його фактичному володінні, відсутні інші особи, які претендують на це майно, а саме, особи, які б зверталися із заявою про прийняття спадщини. Суд врахував, що у позивача відсутній титул для володіння будинком та набуття права власності на нього, зокрема, він не входить до жодної з двох черг спадкоємців, які мають право на спадкування за законом за Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 року

За таких обставин суд першої інстанції позов ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на житловий будинок за набувальною давністю визнав обґрунтованим , доведеним та такими, що ґрунтується на положення чинного законодавства.

Відмовляючи в позові щодо визнання права власності за набувальною давністю на земельну частку ( пай) суд першої інстанції виходив з того, що набуття права власності за набувальною давністю регулюється законом, а саме, ст. 119 ЗК України, якою визначено, що в разі добросовісного, відкритого та безперервного користування земельною ділянкою протягом 15 років без відповідних правових підстав, особа може звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їй у власність або надання у користування цієї земельної ділянки. Відмовляючи в позові в частині встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції виходив з того, що на час відкриття спадщини 20.04.1997 року позивач, як племінник спадкодавця, не належав до кола спадкоємців за законом. Тому встановлення факту родинних відносин не встановлює для нього юридичних наслідків оформлення спадкових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» дано роз»яснення, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності за набувальною давністю на жилий будинок сторонами не оскаржується, тому в цій частині судове рішення не перевіряється.

При розгляді справи суд вірно встановив правовідносини,що склалися між сторонами, вірно визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2, факту спільного проживання на час відкриття спадщини та визнання права власності за набувальною давністю на земельну частку ( пай) .

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Згідно ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Сама по собі наявність строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення у особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з вказаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотання щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Саме така правова позиція міститься в Постановах Верховного Суду України у справі №6-29569св06 від 30.05.2007 р. та у справі №6-28409 св.07. від 03.12.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, питання надання громадянам у користування чи у власність земельних ділянок (зокрема, за набувальною давністю) належить до повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Встановлено, що позивач до компетентних органів з цього приводу не звертався та у встановленому законом порядку це питання не вирішувалось.

Крім того, позивач заявляє про фактичне володіння та користування земельною часткою ( паєм), яка перебуває у колективній власності КСП «Заповіт Ілліча» в умовних кадастрових гектарах без визначення меж частки в натурі ( на місцевості). Проте, позивачем не надано доказів про те, що він фактично володів ( користувався, розпоряджався ) паєм : здавав в оренду, отримував оплату, безпосередньо обробляв, ніс витрати з утримання тощо.

Та обставина, що позивач після смерті ОСОБА_2 утримував у себе сертифікат на земельну частку (пай) , виданий на її ім»я, не свідчить про добросовісне та відкрите володіння земельною часткою ( паєм) померлої, який перебуває у колективні власності КСП «Заповіт Ілліча».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на земельну частку (пай) за набувальною давністю задоволенню не підлягають.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в позові щодо встановлення факту родинних відносин, а саме те, що позивач ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_5 , померлої 20.04.1997 року.

Відповідно до ч.ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.

Юридичні факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. З позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що встановлення факту родинних відносин необхідно для оформлення спадкових прав.

Статтею 256 ЦПК України та п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.95р., визначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.

Враховуючи те, що позивачем порушено питання про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2, яка померла 20.04.1997 року, юридичним наслідком якого є вирішення питання про спадкові права. Розглядаючи позов, суд першої інстанції вірно визначився з правовою нормою, якою врегульовані дані правовідносини. Статтями 529-530 Цивільного кодексу у редакції 1963 р. , які були чинними на час відкриття спадщини, визначено, що племінники не належали до кола спадкоємців за законом, а тому для позивача не має юридичного значення та не породжує для нього юридичних наслідків встановлення факту спорідненості : що він є племінником померлої ОСОБА_2

Оскільки позивач не віднесений до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2, то не має правових наслідків і факт спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

В апеляційній скарзі позивач фактично повторно викладає позовні вимоги та їх обґрунтування, що вже було предметом дослідження суду першої інстанції, будь-яких доводів, які б не були враховані судом першої інстанції, позивач в апеляційній скарзі не вказує. Наведені позивачем доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 307, ст. 308, ст. 315 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: