Рішення № 70146151, 10.11.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/12293/17

Провадження № 2/263/2642/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2017 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

при секретарі Рудь Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме: ? частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3

На обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 17 грудня 1964 року між його батьками: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений шлюб, який зареєстрований у відділі РАГС Орджонікідзевського району м. Свердловськ, актовий запис № 2431. Під час шлюбу у них народилися діти: дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. 12 лютого 1975 року матері позивача та її сім’ї із трьох осіб виданий ордер № 733 про право на зайняття житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. З 1975 року по 1985 рік батьки позивача сплачували пайовий внесок Житлово-будівельному кооперативу «Южний» (далі – ЖБК «Южний») за указану квартиру, розмір якого становить 5 390 рублів СРСР. У зв’язку з чим, батьки позивача, сплативши пайовий внесок за кооперативну квартиру, відповідно до вимог ч. 3 ст. 384 ЦК України є її власниками. 12 січня 2012 року померла мати позивача – ОСОБА_4 Після її смерті відкрилася спадщина на ? частини указаної квартири. У зв’язку з тим, що сестра позивача – відповідач у справі, у передбачений законом строк не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, її прийняв їх батько – ОСОБА_3, оскільки він постійно проживав із матір’ю однією сім’ю на моменти її смерті. 17 лютого 2015 року помер батько позивача – ОСОБА_3 Після його смерті фактично спадщина відкрилася на цілу квартиру. У червні 2016 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом йому відмовлено, оскільки ним не представлено правовстановлюючих документів на спірну квартиру. Аналогічна відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину була видана його сестрі – ОСОБА_2 Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2016 року за ОСОБА_2 визнано право власності на ? частини указаної квартири у порядку спадкування за законом. Посилаючись на указані обставини, а також на те, що він на теперішній час в інший спосіб, аніж у судовому порядку, не має можливості оформити своє право на спадкове майно, просив позовні вимоги задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, попередньо подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, просить провести розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача – ОСОБА_5 – у судове засідання не з’явився, попередньо подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, попередньо подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести за її відсутністю, з приводу позовних вимог висловила позицію, що з такими вона погоджується повністю, вважає їх законними, обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у зв’язку із розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Виконуючи вимоги, передбачені ст. ст. 10, 212-214 ЦПК України, суд виходить з такого.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 17 грудня 1964 року серії ІІ-ЮН № 362331, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 17 грудня 1964 року укладений шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище: ОСОБА_3, актовий запис № 2431 (а. с. 10).

Згідно із свідоцтвом про народження від 25 жовтня 1967 року серії ІІ-ЮН № 893622, у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 жовтня 1967 року народився син ОСОБА_1, актовий запис № 2948 (а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва про народження 23 жовтня 1975 року серії ІР-НО № 492503, у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 23 жовтня 1975 року народилася донька ОСОБА_7, актовий запис № 1775 (а. с. 17).

Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу від 28 вересня 1996 року серії І-НО № 370160, між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 28 вересня 1996 року укладений шлюб, після укладення шлюбу присвоєні прізвища: ОСОБА_8, актовий запис № 480 (а. с. 17).

12 лютого 1975 року ОСОБА_4 на склад її сім’ї із 3-х осіб виданий ордер № 733 на право зайняття 2-х кімнат житловою площею 27,40 кв. м, загальною площею 45,36 кв. м, у квартирі АДРЕСА_3. Ордер виданий на підставі списку ЖБК «Южний» (а. с. 11).

Згідно з довідкою ЖБК «Южний» від 01 серпня 2017 року № 110/12, виданої ОСОБА_4 про те, що вона є членом ЖБК «Южний», прописана та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті, тобто на 12 січня 2012 року, з чоловіком ОСОБА_3, який помер 17 лютого 2015 року. Їй належала 2-кімнатна квартира № 23 загальною площею 46,2 кв. м на 6 поверсі у збудованому в 1975 році за проектом 1-464Д-83 будинку по вул. Зелінського, 110 у м. Маріуполі. Вартість квартири 5 390 рублів СРСР. Пайовий внесок повністю виплачений у 1985 році (а. с. 7).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 12 січня 2012 року серії І-НО № 599955, ОСОБА_4 померла 12 січня 2012 року, актовий запис № 86 (а. с. 8).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 19 лютого 2015 року серії І-НО № 898630, ОСОБА_3 помер 17 лютого 2015 року, актовий запис № 380 (а. с. 9).

На виконання вимог ст. 10 ЦПК України судом витребувано від приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 спадкову справу після смерті ОСОБА_3, який помер 17 лютого 2015 року.

Відповідно до спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 03 серпня 2015 року щодо спадкового майна ОСОБА_3, після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися: 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 – син та ОСОБА_2 – дочка.

Також, 12 липня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 із заявами про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, який помер 17 лютого 2015 року, а саме: двохкімнатної квартири АДРЕСА_3.

Постановами від 12 липня 2016 року приватний нотаріус ОСОБА_9 відмовила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на указану квартиру, оскільки ними не були подані правовстановлюючі документи на спірну квартиру.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,2 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер 17 лютого 2015 року (а. с. 14, 15).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 грудня 2016 року, на праві приватної спільної часткової власності у розмірі ? частини квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 (а. с. 16).

Отже предметом спору у даній справі є спадкове майно, а саме: ? частини квартири АДРЕСА_3.

Вирішуючи питання про належність спірної квартири, суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд – продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Про перехід права власності на квартиру до члена житлово-будівельного кооперативу у разі викупу вказує і зміст ч. 3 ст. 384 ЦК України.

У справі, де предметом розгляду є визнання права на спадкове майно, спадкодавець ОСОБА_4 померла 12 січня 2012 року, пайовий внесок за квартиру внесла у повному розмірі у 1985 році, однак на час смерті своє право власності на спірну квартиру не зареєструвала, проте, оскільки спадкодавець, як член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру з 26 березня 1991 року (з дня набрання чинності Законом України «Про власність»), тому спадщина після смерті спадкодавця відкрилася саме на квартиру (частину квартири).

У той же час, відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об’єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути паєнакопичення в житлово-будівельному кооперативі.

При розгляді спорів про поділ квартири між подружжям судові слід керуватися ст. 146 ЖК Української РСР, ст. 15 Закону «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім’ю (ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи таке: пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Як роз’яснено у підпункті «б» п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності», коли при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

У справі судом встановлено, що ОСОБА_4 17 грудня 1964 року уклала шлюб із ОСОБА_3, їй видано ордер на спірну квартиру у 1975 році на склад сім’ї із трьох осіб, у тому числі чоловіка, пайовий внесок повністю за неї внесений у 1985 році під час перебування у шлюбі та проживання із чоловіком, що дає суду підстави вважати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

У зв’язку з викладеним, суд приходить до висновку, що починаючи з 26 березня 1991 року квартира АДРЕСА_3 була спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із рівними частками, тобто по ? частини кожного.

Вирішуючи питання про перехід прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_4, то суд виходить з такого.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б указували на те, що після смерті ОСОБА_4, яка померла 12 січня 2012 року, її спадкоємці зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, зокрема, на спірну квартиру.

У той же час, згідно із довідкою ЖБК «Южний» від 01 серпня 2017 року № 110/12, а також відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2016 року, ОСОБА_3 зареєстрований та постійно проживав, у тому числі на час смерті ОСОБА_4 у вказаній квартирі.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов’язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути розцінене судом як відсутність у спадкодавця права на спадщину.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини, які указують на те, що ОСОБА_3 постійно проживав із ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, і не заявив про відмову від неї, слід дійти висновку, що саме він прийняв спадщину після її смерті на 1/2 частини спірної квартири. Не реалізація ним оформлення своїх спадкових прав не може позбавляти його права на спадкове майно.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання саме за ОСОБА_3 права власності на ? частини спірної квартири у порядку спадкування, то суд виходить з такого.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту у спосіб, передбачений статтею 392 ЦК України, що відповідає правовій позиції.

Таким чином, із аналізу вищевказаних правових норм, враховуючи ту обставину, що позивач заяву про прийняття спадщини подав у строки, передбачені ст. 1270 ЦК України, проте за життя як його мати, так і батько не оформили свого права власності на кооперативну квартиру, за яку повністю сплачений пайовий внесок під час перебування їх у шлюбі, після смерті матері, як члена житлово-будівельного кооперативу, батько позивача хоч і з дотриманням вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину, однак не оформив своїх спадкових прав, однак не реалізації таких спадкових прав не позбавляє останнього права на спадщину на ? частини спірної квартири, позивачем дотримано всіх визначених законодавцем обставин для набуття права власності на спадщину, однак у зв’язку із відсутністю правовстановлюючих документів він позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину, у зв’язку з чим дане право підлягає захисту в судовому порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов’язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК ) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК ).

У справі спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини подані у встановленому законом порядку та строк, при цьому ОСОБА_2 реалізувала своє спадкове право.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.

У справі приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 відмовлено спадкоємцю першої черги ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому між сторонами виник цивільно-правовий спір.

З огляду на викладене, враховуючи, що після смерті 17 лютого 2015 року ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини звернувся його син ОСОБА_1, однак свідоцтво про право на спадщину не отримав, майно, з приводу якого виник спір, належить спадкодавцю на підставі наведених норм матеріального права, слід дійти висновку, що у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тому такий спір підлягає розгляду судом та відповідно до установлених обставин справи, доведеності вимоги, з урахуванням того, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, відповідачем ОСОБА_2 реалізоване право на прийняття спадщини та вона отримала свідоцтво про право власності на ? частини указаної квартири, при цьому відповідно до ст. 174 ЦПК України позовні вимоги вона визнала у повному обсязі, і таке визнання вимог не порушує прав третіх осіб та відповідає вимогам закону, тому вимоги про визнання права власності на спадкове майно, а саме: ? частини указаної квартири за позивачем підлягають задоволенню.

Визнання такого права на спадкове майно відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, оскільки за змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу відкриття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 174, 197, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 328, 364, 367, 384, 392, 1218, 1267, 1268, 1269, 1278, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 22, 25, 28 КпШС України, ст. 15 Закону України «Про власність», ст. 67 Закону України «Про нотаріат», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме: ? частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,2 кв. м, житловою площею 27,40 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер 17 лютого 2015 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: О.М. Музика