Рішення № 70142916, 07.11.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/513/17

Справа №754/8677/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 26.08.2014 року між сторонами був укладений Договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 202 500, 00 гривень, що еквівалентно 15 000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути вказані кошти не пізніше 26.02.2015 року, що підтверджується відповідною розпискою. Однак, відповідач на час подання позовної заяви так і не повернув грошові кошти. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 566 391, 94 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 566 391, 94 грн., з яких: сума основного боргу - 15 000, 00 доларів США, що еквівалентно 375 000, 00 грн.; 3 % річних - 17 278, 36 грн.; інфляційні втрати - 174 113, 58 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтвердив, що саме відповідач ОСОБА_2 отримував грошові кошти від ОСОБА_1 чи укладав з ним договір. На підставі викладеного представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 була видана позивачу ОСОБА_1 розписка про отримання ним грошових коштів у розмірі 202 500, 00 гривень, що еквівалентно 15 000 доларів США, на період до 26.02.2015 року (а.с. 4).

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За приписами ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, розписка, видана відповідачем позивачеві є лише документом, що підтверджує отримання грошових коштів, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України.

Крім того, дана розписка містить лише посилання на отримання відповідачем грошових коштів, натомість, за положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а таких умов розписка не містить.

Написана відповідачем розписка не є борговою розпискою, оскільки не містить в собі жодних зобов'язань, а є лише підтвердженням отримання відповідачем грошових коштів, при цьому з відсутністю зобов'язання про їх повернення, тобто, за своєю правовою природою не породжує правовідносини, що могли б виникнути, виходячи із договору позики.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, правову позицію Верховного Суду України, правовідносини, що виникли між сторонами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується заперечень відповідача про те, що він не підписував договір позики то слід зазначити наступне.

Судом за клопотанням представника відповідача призначалася судова експертиза, на вирішення якої ставилися питання щодо того, ким саме підписано розписку від імені відповідача, та щодо техніки її написання (ухвали суду від 11.10.2016 року та від 20.02.2017 року).

Однак, по жодній з ухвал експертизу проведено не було через відсутність необхідних матеріалів, несплату вартості експертизи та інше, що підтверджується повідомленнями експерта від 22.02.2017 року та від 15.06.2017 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Слід зазначити, що стороною відповідача під час розгляду справи не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач розписку не писав.

А тому суд вказані твердження до уваги не приймає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст. 202, 213, 509, 510, 525, 526, 527, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1052 Цивільного кодексу України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий: