Ухвала суду № 70138038, 07.11.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17727/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/1405/17 Категорія: 2 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Грушицького А.І., Киці С.І.,

секретар с/з ОСОБА_1,

з участю:

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, що оспорюється, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2017 року в даній справі позов ОСОБА_3 задоволено.

Постановлено припинити право власності ОСОБА_4 на його частку у квартирі АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 грошову компенсацію замість його частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 в сумі 233432,39 грн., які знаходяться на депозитному рахунку № 37310041002504 Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 2075,00 грн. судових витрат по справі.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 534,32 грн. судового збору.

Визнано за позивачем ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_3.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішення представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила та просила її відхилити.

Представники відповідача ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в судове засідання не зявилися, хоча у встановленому законом порядку буди повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.

При цьому, колегія суддів відхилила подані клопотання представників відповідача ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи в апеляційному суді з огляду на наступне.

Розгляд даної справи в апеляційному суді був призначений на 10 годину 19 жовтня 2017 року і був відкладений до 12 години 7 листопада 2017 року за заявою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в якій він посилався на те, що не може приймати участь у розгляді справи 19 жовтня 2017 року, оскільки на 11 годину 19 жовтня 2017 року призначене інше судове засідання з розгляду кримінальної справи, в якому він також бере участь. Про те, що розгляд даної справи відкладений до 12 години 7 листопада 2017 року, особи, які беруть участь у справі, були повідомлені під розписку.

6 листопада 2017 року представники відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 і ОСОБА_6, кожен зокрема, подали до апеляційного суду письмові клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача - ОСОБА_5 у своєму клопотанні зазначав, що він перебуває на лікарняному, а тому не може брати участь в розгляді справи. Однак, будь-яких документів на підтвердження зазначеного останній суду не надав.

Інший представник відповідача ОСОБА_6 у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи посилався на поважність особистих та сімейних обставин.

Колегія суддів вважає, що причини неявки представників відповідача в судове засідання 07 листопада 2017 року, зазначені ними в письмових клопотаннях, не дають підстав для відкладення розгляду справи, а тому апеляційний суд розглядав справу у відсутності представників відповідача.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Із матеріалів справи убачається, що сторони по справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2003 року, що стверджується свідоцтвом про одруження (т.1,а.с.4).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що згідно заяви від 03 листопада 2015 року, складеної і посвідченої віце-консулом Посольства України в Португалії в місті Лісабон Португальської Республіки, ОСОБА_4, який постійно проживає в Португалії, і ОСОБА_3, яка тимчасово проживає в Португалії, діючи добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, що відповідає їх внутрішній волі, усвідомлюючи значення своїх дій, за своєю внутрішньою волею домовилися розділити спільне майно наступним чином:

1) У власність ОСОБА_4 переходить гараж № 66, який знаходиться за адресою: вул. Вишинського, 19-а в м. Луцьку, та гараж № 67,

який знаходиться за адресою: вул. Вишинського, 19-а в м. Луцьку, в гаражному кооперативі «Шляховик», та автомобіль марки AUDI А4, державний реєстраційний номер 67 -15 UI, колір синій, 1999 року випуску;

2) У власність ОСОБА_3 переходить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 після сплати грошової компенсації в розмірі 10000, 00 євро.

Зазначена заява зареєстрована в реєстрі за номером 10616 (т.1а.с.6).

27 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на зазначену вище квартиру та зазначала, що відповідач ОСОБА_4 оспорює її право власності на цю квартиру.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання право власності на майно, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира набута подружжям за час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, сторони по справі в добровільному порядку провели розподіл спільного майна подружжя, про що уклали договір, відповідно до якого квартира переходить у власність ОСОБА_3, а з врахуванням того, що відповідач оспорює право власності позивача на цю квартиру, суд припинив право власності відповідача на його частку у праві спільної сумісної власності на квартиру, стягнувши з позивача в користь відповідача грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, та визнав за позивачем право власності на спірну квартиру.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з дотриманням вимог закону.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що квартира № 15 по бульвару Дружби народів в м. Луцьку Волинської області набута сторонами по справі за час шлюбу на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу квартири від 13 березня 2010 року, укладеного між продавцем ОСОБА_7 і ОСОБА_4 (т.1,а.с.133).

Як було зазначено вище, подружжя ОСОБА_4 03 листопада 2015 року в Посольстві України в Португалії уклали договір про розподіл спільного майна, за умовами якого у власність ОСОБА_3 переходить квартира, а у власність ОСОБА_4 переходять два гаражі і автомобіль (т.1а.с.6).

22 листопада 2015 року ОСОБА_3 виплатила ОСОБА_4 частину грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру в розмірі 2100,00 євро, про що останній написав письмову розписку (т.1,а.с.7).

Згідно квитанції № 15 від 07 червня 2017 року позивачем ОСОБА_3 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області внесено грошові кошти в розмірі 233432,00 грн. замість частки відповідача ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на майно.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач ОСОБА_4 оспорює право власності позивача ОСОБА_3 на квартиру і вважає, що дана квартира являється його особистою власністю.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що спірна квартира набута сторонами по справі за час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю. Позивач і відповідач уклали між собою договір про поділ спільного майна, за умовами якого квартира переходить у власність позивача.

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

При цьому не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що посвідчений віце-консулом Посольства України в Португалії договір про поділ спільного майна є договором на відчуження спірної квартири, а тому такий договір не може посвідчуватися в дипломатичних представництвах та консульських установах України з огляду на наступне.

Так, згідно умов договору про поділ спільно майна подружжя сторони договору не відчужували одне одному майно, а провели поділ між собою спільного майна.

Стаття 38 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що консульські установи України вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії: посвідчують угоди (договори, заповіти, довіреності тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходяться в Україні.

Посольство України в Португалії у своїй відповіді від 04 травня 2017 року зазначило, що станом на 04 травня 2017 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 заяву про розподіл спільного майна не відкликали.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що консульська установа України в Португалії вправі була посвідчувати заяву про поділ спільного майна між сторонами в даній справі.

Також суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача ОСОБА_4 Будь яких доказів на підтвердження зазначених доводів суду не надано, хоча відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Не здобуто таких доказів і в судовому засіданні.

Крім того, не дають підстав для скасування судового рішення посилання представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що відповідач ОСОБА_4 не проживає на території України, а тому належним чином не був повідомлений про час і місце судового засідання, оскільки згідно інформації про місце проживання особи (т.1,а.с.34) місцем проживання ОСОБА_4 є: АДРЕСА_5, останній викликався в судове засідання через оголошення у пресі.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді