Ухвала суду № 70134708, 08.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6322/17

Номер справи місцевого суду: 520/76/15-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2017 року,

встановила:

У січні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, просив в рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_4 в сумі 714060,77 грн., з яких сума заборгованості за кредитом 688911,00 грн., сума заборгованості за відсотками 25149,77 грн., за договором про надання споживчого кредиту №11346616000 від 15.05.2008 року, звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки б/н від 15.05.2008 року з ОСОБА_3 шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання право власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру, що складається з 4 житлових кімнат та підсобних приміщень, а саме 1-коридор, 2- кладова, 3-кухні, 4,5,9,10- житлові, 6-вбудована шафа, 7-ванна, 8-туалет загальною площею 79,7 кв.м. житловою площею 50,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Реєстраційний номер квартири, яка є предметом даного договору за Державним реєстром прав власності на нерухоме майно - 13844573.

Позов обґрунтовано тим, що 15.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11346616000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 99000,00 дол. США з розрахунку 12,50% річних на строк з 15.05.2008 року по 08.05.2033 року.

В зв'язку з неналежним виконанням договору станом на 01.10.2014 року у відповідача перед банком утворилась заборгованість в розмірі 714060,77 грн., з яких сума заборгованості за кредитом 688911,00 грн., сума заборгованості за відсотками 25149,77 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ«Дельта Банк» відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ПАТ«Дельта Банк». В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

ПАТ «Дельта Банк» в судове засідання не з'явилося. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялося належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 15.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11346616000 (згідно додаткової угоди сторін реєстраційний номер договору змінений на №113466160001), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 99000,00 дол. США з розрахунку 12,50% річних на строк з 15.05.2008 року по 08.05.2033 року.

Банк виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з надання позичальникові кредитних коштів, проте позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору, однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим у відповідача перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 01.10.2014 року має розмір 714060,77 грн., з яких сума заборгованості за кредитом 688911,00 грн., сума заборгованості за відсотками 25149,77 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. ст. 525, 526, 625 ЦПК України, одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором №11346616000 від 15.05.2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки б/н, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що складається з 4 житлових кімнат та підсобних приміщень, а саме: 1 - коридор, 2 - кладова, 3 - кухня, 4,5,9,10 - житлові, 6 -вбуд.шафа, 7 - ванна, 8 - туалет, загальною площею 79,7 кв.м., житловою площею 50,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 05 березня 2008 року ОСОБА_2, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, по реєстру за №1157, зареєстрованого Державному реєстрі правочинів за номером 2737526, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів номер 5550038 від 05.03.2008 року, наданому ОСОБА_2, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, право власності зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.03.2008 року, реєстраційний номер 13844573, номер запису 219 в книзі 677пр- 106, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17995436 від 05.03.2008 року та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 18812656 від 14.05.2008 року, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк».

Відповідно до ст. 514 ЦК України та договору купівлі- продажу прав вимоги від 08.12.2011 року до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2015 року у справі№6-1851цс15, №6-2457 від 02.11.2016 року, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У п. 4.2. договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов договору та закону «Про іпотеку», з інших передбачених законодавством України підстав.

Проте, позивачем не доведено та матеріали справи не містять наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

За таких підстав, чинним законодавством не передбачена можливість набуття права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі судового рішення в порядку зазначеному у позовній заяві банком.

ПАТ «Дельта Банк» не позбавлено можливості обрати інший спосіб звернення стягнення на іпотечне майно, передбачене умовами договору іпотеки від 15.05.2008 року та Законом України «Про іпотеку» або іншим шляхом захистити свої порушені права.

Банк має право у позасудовому порядку задовольнити свої вимоги шляхом реєстрації свого права власності на предмет іпотеки, який прирівнюються до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

При не реалізації свого права у вирішені спору в позасудовому порядку шляхом проведення реєстрації свого права власності на предмет іпотеки (ст. 37 Закону 898-IV), банк має право на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав визначених ст. 39 Закону України 898-IV.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ПАТ «Дельта Банк», у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.С.Комлева

Ю.І.Кравець