Рішення № 70132355, 09.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 131/2129/13-ц Провадження № 22-ц/772/2817/2017Головуючий в суді першої інстанції Шелюховський М. В.Категорія 27 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Матківської М.В., Медяного В.М.

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника позивача Бордуна О.І., відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Українська страхова група» про стягнення заборгованості та збитків, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 травня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2013 року ТОВ «Порше мобіліті» звернулось у суд з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладеного кредитний договір №50002301 від 22 листопада 2011 року, відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачеві ОСОБА_3 кредит в сумі 408538,80 грн., що на дату складання договору еквівалентно 50940 доларів США, строком на 60 місяців, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки Audi, модель А7, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011, а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачеві кредит у повному обсязі. В забезпечення виконання зобов'язань за договором між ТОВ «Порше мобіліті» та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу №50002301 від 25 листопада 2011 року, за яким відповідач передав у заставу: автомобіль марки Audi, модель А7, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011 заставною вартістю 680898 грн.

У зв»язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих за кредитним договором зобов»язань виникла заборгованість.

З врахуванням уточнених позовних вимог ТОВ «Порше мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше мобіліті», основну суму заборгованості за Кредитним договором № 50002301 від 22 листопада 2011 року в розмірі 269212,83 грн., збитки у розмірі 40950,95 грн., штраф у розмірі 133384,82 грн., 3% у розмірі 643,83 грн.; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки AUDI A7 кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2011, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; звернути стягнення на автомобіль марки AUDI A7 кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011 шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше мобіліті» та подальшого продажу його з публічних торгів на умовах визначених у Договорі застави транспортного засобу №50002301 від 25 листопада 2011 року; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Порше мобіліті», судові витрати включно із витратами на правову допомогу.

Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 травня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше мобіліті» основну суму заборгованості за Кредитним договором №50002301 від 22 листопада 2011 року розміром 269212,83 грн., збитки у розмірі 40 950,95 грн., штраф у розмірі 133 384,82 грн., а всього 443548,60 грн.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Audi, модель А7, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Звернуто стягнення на автомобіль марки Audi, модель А7, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011 шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше мобіліті» для подальшого продажу його з публічних торгів на умовах визначених у Договорі застави транспортного засобу №50002301 від 05.11.2011 року.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Порше мобіліті» 3654 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у перегляді заочного рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 травня 2017 року.

Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Порше мобіліті» задовольнити частково в сумі 82604,57 грн.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» 22.11.2011 року було укладено кредитний договорі за умовами якого ОСОБА_3 був наданий кредит в сумі 408538,80 грн. на придбання автомобіля AUDI A7, що еквівалентно 50940 доларів США.

За умовами кредитного договору процентна ставка по договору становить 9,9%. Повернення кредиту згідно п. 1.4.3 договору здійснюється щомісячними періодичними платежами відповідно до графіку, який є складовою частиною укладеного договору.

Позивач взяті зобов'язання виконав в повному обсязі.

ОСОБА_3 порушив покладені на нього кредитним договором зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Позивач в уточненій позовній заяві зазначає, що станом на 26.05.2015 року заборгованість ОСОБА_3 перед ТОВ «Порше Мобіліті» по тілу кредиту з процентами за користування кредитними коштами в розмірі 269212,83 грн, штрафні санкції становив 133384,82 грн., а також 643,83 грн. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

Також, позивач просив стягнути збитки в сумі 40950,95 грн., які складаються із затрат на оплату послуг третіх осіб в розмірі 16921,67 грн. та витрат на страхування предмету застави в розмірі 24029,28 грн.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 525 ЦK України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.ст. 526,625,629 ЦK України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦK України. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимогист. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 1.3.1 Загальних умов кредитування, що становлять невід'ємну частину Договору, розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником визначено у гривні на день укладення Кредитного Договору у Графіку погашення кредиту, який є невідємною частиною Кредитного Договору. В подальшому Позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в Договорі.

Згідно з п. 1.4.2, п.п. 2.4, 2.5 Умов кредитування, повернення Кредиту та процентів за його використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені Графіком погашення кредиту по Договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом « 30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається з 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до Графіку погашення кредиту.

Відповідно до п. 3.2.1 у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 календарний місяць, позивач має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Договору.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що заборгованість повинна розраховуватись у гривнях, а не в доларах США спростовується наступним.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року №6-2024цс16.

Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитом в розмірі 269212,83 грн. виходячи з еквіваленту долара США до національної валюти гривні.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що є правомірним стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитом в розмірі 269212,83 грн., що не суперечить чинному законодавству.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 27.01.2015 року сплатив частину боргу в розмірі 15000 грн.(т.2 а.с.123), яка покрила пеню в розмірі 369,53 грн. (п.1.7.1 договору), та покрила штраф п.8.3 договору у розмірі 3208,15 грн., залишок складає 11422,32 грн.

У п.8.2 Договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником терміну повернення кредиту визначеного у статті 3.3 за винятком умови порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту передбаченої в статті 3.2.1 позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

Так як, ОСОБА_3 не виконано умови договору, погодженні в п.3.3 договору, то з нього слід стягнути на користь позивача штраф за порушення зобов»язань п.3.3. договору, в розмірі 71324,62 грн. (50940 дол. США сума кредиту*8,122 курс долара станом на 15.08.2013 року *20%-11422,32 грн. частково сплачені 27.01.2015 року кошти).

Крім того, п.8.4 Договору передбачено, що у випадку будь-якого порушення Позичальником вимог п.5.5. Кредитного договору включаючи але не обмежуючись випадками несплати Позичальником сум страхових платежів на користь страхової компанії у строки обумовлені договором страхування, укладення Позичальником договору страхування із страховою компанією не авторизованою. Позичальник сплачує на вимогу Компанії штраф в розмірі 15 % від суми кредиту.

Отже, штраф за порушення відповідачем ОСОБА_3 вимог п.5.5 становить 62060,20 грн. (50940 дол. США сума кредиту*8,122 курс долара станом на 15.08.2013 року *15%).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за невиконання вимог кредитного договору з ОСОБА_3 підлягає стягнення штраф на користь ТОВ «Порше Мобіліті» в розмірі 133384,82 грн. (71324,62 грн. штраф п.8.2 + 62060,20 грн. штраф п.8.4).

Відповідно до п.п. 5.5, 5.6 договору кредиту, позичальник зобов'язується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, на протязі усього терміну дії кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована компанією. Передбачене вище зобов'язання позичальника щодо страхування вважатиметься виконаним належним чином за умови, що страховиком за відповідними договорами страхування є компанія, обрана позичальником самостійно з переліку страхових компаній, що відповідають вимогам компанії.

В тому випадку, якщо позичальник не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, вказаним у пункті 5.5 цього кредитного договору, цим кредитним договором позичальник дає згоду і доручає компанії здійснити від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування. на користь страхової компанії. Позичальник компенсує компанії витрати, понесені останньою у зв'язку із виконанням даного доручення, в порядку. передбаченому пунктом 1.7.3 цього кредитного договору. В тому випадку, якщо позичальник в порушення пункту 5.5 цього кредитного договору не укладе договір страхування або якщо укладений договір страхування не буде чинним з будь-яких причин, компанія на власний вибір укладе такий договір страхування від власного імені або від імені позичальника та здійснить сплату страхових платежів передбачених таким договором (договорами) страхування на користь страхової компанії. Позичальник дає згоду і доручає компанії укласти від імені і за рахунок позичальника договір страхування та здійснити від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Позичальник компенсує компанії витрати, понесені останньою у зв'язку із виконанням даного доручення/укладанням договору страхування від власного імені та сплатою страхових платежів, в порядку. передбаченому пунктом 1.7.3 цього кредитного договору.

З урахуванням вказаних положень договору кредиту та змісту ст. 22 ЦК України, колегія суддів вважає законними вимоги позивача про стягнення на його користь суму сплачених страхових платежів, що не компенсовані відповідачем ОСОБА_3 на загальну суму 20018,40 грн. (6*3336,40 грн.), розмір якої підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами (т.1 а.с.75-95).

Будь-яких доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідач суду не надав, як і відсутні докази належного виконання відповідачами умов договору кредиту.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ТОВ «Порше мобіліті», ПрАТ «Страхова Компанія «Українська страхова група» про визнання недійсними окремих положень договору.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2016 року у задоволені вищезазначеного позову відмовлено (т.3 а.с.8-12, 25).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування позивачем трьох відсотків річних в розмірі 643,83 грн. також є правомірним, з огляду на вимоги ст. 625 ЦК України.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено заставою автомобіля AUDI A7 на підставі договору застави транспортного засобу № 50002301 від 25.11.2011 року (т.1 а.с.26-31).

Заставодержателем за цим договором є ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ».

Відповідно до ст.ст.589, 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року роз'яснено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Як вбачається з кредитного договору та договору застави, ОСОБА_3 являється одночасно позичальником та заставодавцем (т.1, а.с.14-18, 26-31).

Отже, одночасне звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за кредитним договором, суперечить вимогам закону та фактично являється подвійним стягненням з одного боржника.

Суд першої інстанції вказаного не врахував, допустив порушення норм матеріального права, доводи скарги щодо цього є підставними та такими, що заслуговують на увагу, а рішення суду в частині звернення стягнення на предмет застави не відповідає вимогам закону, тому підлягає скасуванню з ухваленням щодо цих вимог нового про відмову в їх задоволенні.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку щодо задоволення позовної вимоги про визнаня недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки Audi, модель А7, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2011, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оскільки як вбачається в матеріалах справи взагалі відсутній оскаржуваний договір. При цьому позивач не наводить правових підстав, що передбачені ЦК України щодо визнання недійсним такого правочину, а тому у цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 збитки в розмірі 14101,39 грн., які є вартістю юридичних послуг ТОВ «Юридична фірма «Вернер» та ТОВ «Орум» з надання правової допомоги: надання юридично-консультаційних послуг, написання позовної заяви про стягнення заборгованості та представництво інтересів позивача в суді.

Отже, фактично ці суми відноситься до судових витрат, що підлягають стягненню згідно ст.ст.84, 88 ЦПК України.

За таких обставин, понесені позивачем витрати на правову допомогу не є збитками, в розумінні ст.22 ЦК України, а тому відшкодуванню не підлягають.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що не підлягають відшкодуванню податок на додану вартість в розмірі 6825,16 грн., оскільки згідно п.п. 196.1.3 і 196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України послуги кредитування і страхування не обкладаються ПДВ, внаслідок чого ОСОБА_3 не зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість ані в межах кредитних зобов»язань за кредитним договором №50002301 від 22.11.2011 року, ані в межах страхових зобов»язань, незалежно від того чи є ТОВ «Порше Мобіліті» платником ПДВ чи ні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не виконує належним чином кредитний договір, у зв»язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, чим порушується права ТОВ «Порше мобіліті», тому заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в стягненні 269212,83 грн. заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом, 20018, 40 грн. збитків; 133384,82 грн. штрафу; 643,83 грн. 3 % річних, оскільки така відповідальність за порушення зобов'язання передбачена договором та законом.

В задоволенні решти позовних вимог, а також у зверненні стягнення на предмет застави та у визнанні недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовити.

Згідно з ст.88 ЦПК України сплачений судовий збір в розмірі 3654 грн. (т.1 а.с.122, т.2 а.с.233) слід стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше мобіліті».

Відповідно до статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_2) на користь ТОВ «Порше Мобіліті» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідентифікаційний код 36422974, п/р 26001014076000, філія «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк», м. Київ, МФО 300379) заборгованість за Кредитним договором №50002301 від 22 листопада 2011 року в сумі 269212,83 (двісті шістдесят дев'ять двісті дванадцять) гривень 83 копійки заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом; 20018 (двадцять тисяч вісімнадцять) гривень 40 копійок збитків; 133384 (сто тридцять три тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 82 копійки штрафу; 643 (шістсот сорок три) гривні 83 копійки 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрати по оплаті судового збору в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п»ядесят чотири) гривні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Матківська М.В. Медяний В.М.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.