Ухвала суду № 70130415, 30.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М.КИЄВА

Справа № 757/646/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8057/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Музичко С.Г., Панченка М.М.

при секретарі Крічфалуши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП). В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 16 жовтня 2014 року по вул. Мечнікова, 18-А у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_5 та автомобіля марки «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням позивача ОСОБА_6, що призвела до пошкодження транспортних засобів. Печерським районним судом м. Києва постановою від 19 листопада 2014 року визнано ОСОБА_7 (відповідача у справі) винним у вчиненні зазначеної ДТП та притягнуто його до адміністративної відповідальності. Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, просив стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду у розмірі 85 637,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 32 від 01.10.2015 та актом виконаних робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобіля № 32 від 01.10.2015, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_8, а також моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та 1 100,00 грн. витрат на проведення оцінки заподіяної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди - 85 637,00 грн., у відшкодування витрат, пов'язаних з визначенням вартості матеріального збитку - 1 100,00 грн., у відшкодування моральної шкоди - 3 000,00 грн., та судові витрати в сумі 1 032,73 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції представник відповідача подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити, мотивуючи тим, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин вимог ст. 979. п 3 ч.1 статті 988, ст. 1194 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача під час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у третьою особою на підставі договору (полісу) № АІ/0712944 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинного на момент ДТП. Судом не було встановлено чи здійснювалось відшкодування шкоди позивачу третьою особою та у якій сумі, чи були виконані позивачем вимоги ст.33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Також судом першої інстанції не враховано, що проведення оцінки майна відбулося без участі відповідача, що призвело до позбавлення права останнього заперечувати факти причетності окремих елементів пошкодження транспортного засобу позивача в результаті ДТП від 16.10.2014. Обов'язок виклику відповідача для здійснення огляду транспортного засобу передбачений п.5.2. Методики встановлює і порядок такого повідомлення.

Вважає, що позивачем не доведений факт оплати сум грошових коштів за ремонт транспортного засобу, оскільки позивач не надав належних доказів, що підтверджують оплату ремонтних послуг, а також послуг оцінювача. Долучено квитанції до прибуткового касового ордера не є належним доказом, оскільки суперечить Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637. До того ж, акт № 32 виконаних робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобіля не місить підпису позивача, а тому не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Просив врахувати, що вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є недоведеними. Позивачем не обгрунтовано у чому саме полягає негативний вплив, та враховуючи що відповідач керував забезпеченим транспортним засобом і обов'язок по відшкодуванню покладений на страховика, тому в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_5 слід відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_9 - заперечував проти доводів скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник третьої особи Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 16 жовтня 2014 року по вул. Мечнікова, 18-А у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_5 та автомобіля марки «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача ОСОБА_6, що призвела до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2014 у вчиненні вказаного ДТП визнано винним відповідача ОСОБА_5 та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн. (а.с. 12).

За страховим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на період з 14 серпня 2014 року до 13 серпня 2015 року (а.с. 59).

Позивач вимог до страховика про стягнення страхового відшкодування не пред'являв.

Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_3 від 21 жовтня 2014 року оцінювача ФОП ОСОБА_10 вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП станом на 21 жовтня 2014 року складає суму 60 942,39 грн., з яких 54 257,98 грн. - вартість відновлювального ремонту автомобіля та 6 684,41 грн. - величина втрати товарної вартості; розмір понесених позивачем витрат за проведення дослідження становить 1 100,00 грн. (а.с.14-36).

Із наданих письмових доказів вбачається, що позивачем здійснено ремонт автомобіля за власний рахунок, що підтверджується актом виконаних робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобіля № 32 від 01.10.2015, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_8 та рахунком-фактурою № 32 від 01.10.2015 (а.с. 39-40, 41-42).

Вартість виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі склала суму 85 637,00 грн., яка сплачена позивачем 01 жовтня 2015 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 31 (ас. 44).

Ухвалюючи рішення у справі про стягнення на користь позивача грошових коштів на відшкодування шкоди, завданої ДТП, безпосередньо з особи, яка завдала шкоду, суд першої інстанції виходив із того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором страхування, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Перевіряючи доводи сторін, надаючи оцінки зібраним у справі доказам, судова колегія виходять з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону N 1961-IV (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Установивши при розгляді справи, що позивач звернувся до суду з позовом до особи, яка завдала шкоду, й просив стягнути з відповідача грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої ДТП, суд першої інстанції забезпечив реалізації абсолютного права позивача на відшкодування цієї шкоди безпосередньо особою, яка завдала шкоду, - відповідачем, на підставах, передбачених законом (статтею 1192 ЦК України).

Отже, судом першої інстанції правильно застосована норма статті 1192 ЦК України.

При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну позивачу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, що позивачем проведено ремонт автомобіля за власний рахунок, що підтверджується актом виконаних робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2 № 32 від 01.10.2015 та рахунок-фактура № 32 від 01.10.2015. Вартість виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля склала суму 85 637,00 грн. та сплачена позивачем 01 жовтня 2015 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 31 (ас. 44).

Обсяг виконаних робіт в зв'язку з проведеними ремонтними роботами та обсяг замінених деталей відповідачем не заперечувався.

Визнавши акт № 32 від 01.10.2015, рахунок-фактура № 32 від 01.10.2015 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 31 від 01.10.2015, належними та допустимими доказами на підтвердження сплати позивачем вартості виконаних робіт для відновлення пошкодженого автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 85 637,00 грн. майнової шкоди.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у відповідності до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено склад цивільного правопорушення за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, в тому числі й моральної, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам закону.

При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, судом першої інстанції враховано характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та дійшов обгрунтованого висновку, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути - 3 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача в частині недоведеності позивачем моральної шкоди не підтвердилися.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом першої інстанції не перевірено факт виплати страховою компанією відшкодування шкоди позивачу, були предметом перевірки судом першої інстанції. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач вимог до страховика щодо стягнення страхового відшкодування не пред'являв. Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем у відповідності до вимог статті 57 ЦПК України не надано, а тому відхиляючи вказані доводи, суд першої інстанції правильно виходив із того, що доказування відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях.

Перевіряючи доводи відповідача в частині проведення оцінки майна без участі відповідача, суд першої інстанції правильно виходив із того, що виклик винної особи під час проведення огляду пошкодженого ним транспортного засобу визначається за потребою експерта. Крім того, як встановлено судом і вбачається із протоколу огляду транспортного засобу № 757 від 21.10.2014 огляд автомобіля, що належить позивачу проведено за участю представника страхової компанії ПрАТ «Страхова компанія «Україна», у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача. Від представника страховикабудь-яких зауважень до характеру пошкоджень транспортного засобу, що належить позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди не надходило (а.с.28-29).

Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність позивачем факту оплати сум грошових коштів за ремонт транспортного засобу з підстав відсутності підпису позивача в акті № 32 від 01.10.2015 були предметом перевірки судом першої інстанції, їм надана належна оцінка. Відхиляючи вказані доводи суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що недоліки, допущені виконавцем при оформленні бухгалтерської документації, не несуть наслідків визнання такого документу нікчемним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5- відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Судді: