Ухвала суду № 70130370, 08.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер справи № 754/4333/14 Головуючий у І-інстанції - Грегуль О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/6322/2017 Доповідач - Шахова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів: Кулікової С.В., Головачова Я.В.

при секретарі - Пащенко О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року ПАТ «Дельта-Банк» звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимог тим, що 27 листопада 2007 року укладено кредитний договір № 2004/ФКВ-07 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Укрпромбанк» договір поруки № 2004/Zфпор-07.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) на користь АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Станом на 12 лютого 2014 року заборгованість відповідачів перед ПАТ «Дельта- Банк» за кредитом, згідно з кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 2004/ФКВ-07 складає 337 032,42 грн., яка складається із: заборгованості зі сплати тіла кредиту у сумі 268 461,88 грн. та 68 570,54 грн. - заборгованості зі сплати процентів.

Оскільки поручитель відповідає в повному обсязі, як і боржник, ПАТ «Дельта-Банк» просить стягнути солідарно з відповідачів загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 337 032, 42 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року позов задоволено.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року у сумі 337 032,42 грн, яка складається із: заборгованості зі сплати тіла кредиту у сумі 268 461,88 грн та 68 570,54 грн - заборгованості зі сплати процентів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що суд першої інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів у даній справі та не здійснював аналізу встановлених обставин справи, не перевірив розрахунку заборгованості та не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності.

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 листопада 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2004/ФКВ- 07, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит в іноземній валюті в сумі 44 000 долари США з терміном погашення в повному обсязі не пізніше 20 листопада 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 22 листопада 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 2004/Zфпор-07, за яким поручитель ОСОБА_3 зобов'язується перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань перед кредитором.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) на користь АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконував і станом на 12 лютого 2014 року утворилась заборгованість у сумі 337 032,42 грн, яка складається із: заборгованості зі сплати тіла кредиту у сумі 268 461,88 грн та 68 570,54 грн - заборгованості зі сплати процентів.

Відповідно до ст. 526 ЦК Українизобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував.

Оскільки судом першої інстанції встановлено порушення позичальником зобов'язання за укладеним кредитним договором щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором і наявність підстав для стягнення заборгованості у солідарному порядку з відповідачів.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено дійсного розміру заборгованості позичальника перед позивачем спростовуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи та враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення. Так, встановлюючи наявність факту заборгованості позичальника, судом першої інстанції взято до уваги розрахунок заборгованості за кредитним договорам та виписки банку по особовому рахунку позичальника (т, 1 а.с. 125-130). У розрахунку зазначені усі складові для обчислення суми заборгованості - це період нарахування, основна сума кредиту, процентна ставка, сума нарахованих процентів, сума погашених кредиту та процентів, а також сума нарахованих та несплачених платежів.

Крім того, ст. 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявником не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаної обставини та спростування правильності розрахунків.

Справа судами розглядалась тривалий час, проте при новому розгляді справи у суді першої інстанції заявником будь-яких клопотань про призначення судової експертизи не заявлялось.

Між тим, ухвалою Апеляційного суду від 5 липня 2017 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та призначено по справі судово-економічну експертизу. Зобов'язано сторони, зокрема, позивача ПАТ «Дельта Банк» надати в розпорядження експертів оригінали необхідних документів щодо кредитного договору, укладеного між сторонами 22 листопада 2007 року.

18.07.2017 року надійшла вимога експерта про надання необхідних матеріалів в 45-денний строк для проведення експертизи. Проте, а ні позивачем, а ні відповідачем запитувані матеріали в розпорядження експерта надано не було, у зв'язку з чим, 07.09.2017 року експерт направив повідомлення про неможливість надання висновку.

Згідно із висновками Пленуму ВСУ, викладеними в постанові Пленуму ВСУ від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у випадках, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи,витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши думку сторін, колегія суддів не вбачає порушень допущених судом першої інстанції, як і не вбачає поважних причин для неподання ОСОБА_2 у зв'язку з оспоренням суми заборгованості, клопотання про проведення судової експертизи в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 14 зазначеної постанови Пленуму ВСУ, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини третьої статті 27 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Недобросовісним користуванням процесуальними правами вважається, зокрема, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що позов поданий з пропуском строку позовної давності є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_2 первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 20 листопада 2013 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів ( в розмірі 611 доларів США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту (п.24 кредитного договору).

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту (т. 1 а.с.12), чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту від 22 листопада 2007 року (т. 1 а.с.125-130) заборгованість за кредитним договором виникла з 01 липня 2010 року, останній платіж ОСОБА_2 з погашенню відсотків за користування кредитним коштами у сумі 400 доларів США здійснено 01.07.2011 року, 01.08.2011 року, 01.09.2011 року, 01.10.2011 року, 01.11.2011 року, 01.01.2012 року, 01.02.2012 року, 01.03.2012 року, 01.07.2012 року, 01.08.2012 року, що свідчить про переривання строку позовної давності. Крім того позивачем у своїх поясненнях до позовної заяви, апеляційної скарги зазначалось, що ним погашення заборгованості за кредитним договором здійснювалось з 22 листопада 2007 року по 01 липня 2010 року.

Із позовом до суду банк звернувся 18 березня 2014 року тобто в межах строку позовної давності, а відтак - доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що банком не охоплені платежі здійснені з 22 листопада 2007 року по 01 липня 2010 року є також безпідставними, оскільки заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2007 року банком розрахована за період з 01 липня 2010 року.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів у даній справі та не здійснював аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого, суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або у дослідженні яких неправомірно було відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з цим, зазначені вище доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено ст. 303 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності позивачем набуття права вимоги за кредитним договором та договором поруки є також безпідставними, оскільки матеріали справи містять копію завіреного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 30 червня 2010 року, укладеного між ТОВ «Укрпромбанку» та ПАТ «Дельта Банк», копію акта прийому-передачі документації за договором купівлі - продажу прав вимоги за кредитами від 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанку» та ПАТ «Дельта Банк», копію витягу з додатку № 2 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанку» та ПАТ «ДельтаБанк».

Інші доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом в цій частині допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_4,відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: