Постанова № 70129975, 07.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р. Справа №917/1132/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1, свідоцтво №995, довіреність від 24.02.2015 року;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9», м.Лубни, Полтавська область, (вх.№3034П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року по справі №917/1132/17,

за первісним позовом «Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.» (Todini Construzioni Generali S.p.A.), м.Рим, Італія в особі Представництва «Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.», м.Рівне,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9», м.Лубни, Полтавська область,

про стягнення 171589,08 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.» (Todini Costruzioni Generali S.p.A.) в особі Представництва «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське ШБУ №9» про стягнення 171589,08 грн., в тому числі 24146,62 грн. 3% річних та 147442,46 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем рішення господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 року по справі №917/1425/16.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року по справі №917/1132/17 (суддя Семчук О.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське ШБУ №9» на користь «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.» (Todini Costruzioni Generali S.p.A.) в особі Представництва «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.» 24146,62 грн. 3% річних, 136601,05 грн. інфляційних втрат та 2411,22 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить:

-скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року в частині вимог «Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.» (Todini Construzioni Generali S.p.A.) в особі Представництва «Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.» щодо стягнення 24146,62 грн. 3% річних, 136601,05 грн. інфляційних втрат, 2411,22 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору;

-прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.» (Todini Construzioni Generali S.p.A.) в особі Представництва «Тодіні Конструціоні ОСОБА_2П.А.» в повному обсязі;

-в іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року по справі №917/1132/17 залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми процесуального законодавства, здійснюючи оцінку доказів, без належного всебічного, повного і обєктивного розгляду і дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, безпідставно обмеживши відповідача надати свої докази у справі, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем та виніс рішення виключно на підставі наданих доказів зі сторони позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 12.10.2017 року задоволено клопотання позивача та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції, про що повідомлено сторони.

24.10.2017 року від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10776), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017 року, у звязку із знаходженням судді Россолова В.В. у відпустці, для розгляду справи №917/1132/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.

06.11.2017 року електронною поштою від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№1753), в якому просить відкласти розгляд справи та продовжити строк розгляду спору.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема, у разі незявлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача зазначає, що він є єдиним представником, що здійснював представництво у даній справі і він є зайнятим в іншому судовому засіданні через що не в змозі приймати участь у даному судовому засіданні.

Колегія суддів відмічає, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у звязку з відсутністю його представника (з причин повязаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК України, з числа своїх працівників, так і осіб, не повязаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Беручи до уваги, що відповідно до вимог статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно з вимогами статті 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні 07.11.2017 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 року по справі №917/1425/16 задоволено позов «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.», в особі Представництва «Тодіні Коструціоні ОСОБА_2П.А.» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» боргу у сумі 2141090,81 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року рішення господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 року по справі №917/1425/16 залишено без змін.

Відповідач на виконання вказаного рішення господарського суду Полтавської області, здійснив наступні платежі:

1) платіжним дорученням №3692 від 26.12.2016р. сплачено 1 086 603,74 грн.;

2) платіжним дорученням №3780 від 25.01.2017р. сплачено 300 000,00 грн.;

3) платіжним дорученням №3789 від 01.02.2017р. сплачено 100 000,00 грн.;

4) платіжним дорученням №3795 від 07.02.2017р. сплачено 100 000,00 грн.;

5) платіжним дорученням №2134 від 22.03.2017р. сплачено 41 149 грн.;

6) платіжним дорученням №2869 від 12.04.2017р. сплачено 181 818,18 грн.;

7) платіжним дорученням №3749 від 15.05.2017р. сплачено 218 181,82 грн.;

8) платіжним дорученням №10241 від 02.06.2017р. сплачено 145 454,55 грн.

Тобто, погашення відповідачем заборгованості перед позивачем проведено у період з 26.12.2016 року по 02.06.2017 року, а фактичне повне погашення відбулося 02.06.2017 року.

У зв'язку із простроченням зобов'язання відповідача щодо погашення боргу перед позивачем, останній нарахував на прострочену суму боргу (із урахуванням оплат) 3% річних за загальний період з 21.09.2016 року по 01.06.2017 року на суму 24146,62 грн., а також інфляційні втрати за період з жовтня 2016 року по травень 2017 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, оскільки рішенням вже встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості та порушення відповідачем строків виконання грошового зобовязання, тому ці факти не повинні доводитися знову відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.11.2013 року саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, згідно п. 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.11.2013 року кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Таким чином, доводи апелянта, що вимога про сплату інфляційних нарахувань та відсотків річних може бути лише як невідємна частина вимоги про сплату боргу є безпідставними та спростовуються приписами приписами чинного законодавства України.

Згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

На підставі вищевказаних норм Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 24146,62 грн. та 147442,46 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 24146,62 грн. 3% річних та 136601,05 грн. інфляційних втрат, оскільки вказаний розмір є належним.

Щодо посилань апелянта, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно приписів Господарського процесуального кодексу України на позивача покладається обовязок направляти на адресу сторін (наразі відповідача) копії апеляційної скарги і доданих до неї документів. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем такий обовязок виконано.

Відповідач був обізнаний про судовий розгляд справи, оскільки ухвали суду ним отримувались, а також у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву. Крім того, у судовому засіданні на тривалий час з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного розгляду справи та дотримання принципів судочинства, оголошувалась перерва. Також, матеріали справи свідчать, що представник відповідача під час перерви ознайомився з матеріалами справи.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що господарський процес побудований на принципі диспозитивності і сторона у випадку наявності її порушеного або оспорюваного права самостійно вчиняє дії направленні на поновлення прав або їх захист, застосовуючи при цьому визначені законодавцем механізми у відповідності до належного користування згідно приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому за статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було створено всі необхідні умови для сторін для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, однак відповідач вказаному оцінки не надав.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року по справі №917/1132/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2017 року по справі №917/1132/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08 листопада 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.