Постанова № 70129899, 06.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2017 р. Справа№ 910/23169/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Мартюк А.І.

при секретарі Ігнатюк Г.В.

За участю представників:

від позивача: Мельник М.В. - представник за довіреністю № 3 від 26.12.2016

від відповідача: Соболь Ю.П. - представник за довіреністю №122/2016 від 29.12.2016

від третьої особи 1: Климась О.С. - представник за довіреністю № 122/2016 від 29.12.2016

від третьої особи 2: Олійник Т.М. - керівник

від прокуратури: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017

у справі № 910/23169/16 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі третя особа 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Обслуговуючий кооператив «ЖК «Науковий» (далі третя особа 2)

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору № 111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012 як такого, що суперечить положенням чинного законодавства України, оскільки при його укладенні не було отримано погодження від органу управління щодо передачі з балансу на баланс нерухомого майна, яке є предметом договору, а також відповідачем позивача було введено в оману, що підтверджується тим, що, отримавши документи на проведення будівельних робіт 3 категорії, відповідач фактично проводив будівельні роботи 4 категорії.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач як на підставу для визнання спірного договору недійсним послався також на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, проте при його укладенні сторонами не було дотримано встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» порядку укладення такого договору про спільну діяльність.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2017, повний текст якого складений та підписаний 24.03.2017, у справі № 910/23169/16 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі з тих підстав, що позивач не навів, а суд не встановив наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивач було введено в оману, тобто фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом обману.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що посилання позивача на ч. 1 ст. 207 ГК України не приймаються судом до уваги, оскільки позивачем не зазначено, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність протиправного наміру у кожної із сторін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державне підприємство «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/23169/16 від 23.03.2016 повністю та прийняти нове рішення, яким визнати спірний договір недійсним.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що при прийнятті оспорюваного рішення судом було порушено ст.ст. 4-2, 4-3, 43, 82 та 84 ГПК України.

В обґрунтування вказаних тверджень позивач послався на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що спірний договір є недійсним з визначених позивачем підстав, окремо зауваживши на тому, що суд першої інстанції при вирішенні спору сторін по суті розглянув лише посилання позивача на те, що спірний договір є недійсним як такий, при укладенні якого відповідачем позивача було введено в оману, залишивши поза увагою посилання на те, що при укладенні спірного договору не було отримано погодження від органу управління щодо передачі з балансу на баланс нерухомого майна, яке є предметом договору, та не досліджено правову природу і не надано правової оцінки щодо недійсності оспореного договору як договору про спільну діяльність на основі об'єднання вкладів сторін.

Ухвалою від 13.04.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Власов Ю.Л. апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 по справі № 910/23169/16 прийнято до провадження.

Склад колегії суддів неодноразово змінювався.

13.07.2017 згідно з повідомленням від 12.07.2017 № 05/2/3-154-17 з метою захисту інтересів держави Прокуратура міста Києва вступила в справу № 910/23169/16.

Ухвалою від 07.08.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Мартюк А.І., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 12.09.2017 о 12:50.

Розпорядженням № 09-53/3632/17 від 11.09.2017, у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/23169/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.09.2017 справа № 910/23169/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Мартюк А.І., Сітайло Л.Г.

Ухвалою від 11.08.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Мартюк А.І., Сітайло Л.Г апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 прийнято до свого провадження.

Ухвалою від 12.09.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Мартюк А.І., Сітайло Л.Г. до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Обслуговуючий кооператив «ЖК «Науковий».

Під час розгляду справи представники позивача, третьої особи 1 та Прокуратури міста Києва апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представники відповідача та третьої особи 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

16.07.2012 позивач як сторона-1 та відповідач як сторона-2 уклали договір № 111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника (далі Договір) (а.с. 16-26 т. 1).

В розділі 1 Договору «Визначення термінів» сторони, серед іншого, погодили, що:

- «Договір» - цей Договір про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника, укладений між сторонами;

- «Договір купівлі-продажу» - договір купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27.01.1992 між Київським експериментальним механічним заводом (продавець) та Особливим конструкторським бюро лінейних електродвигунів з дослідним виробництвом (покупець);

- «Будинок» - будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу на підставі договору купівлі-продажу;

- «Об'єкт, об'єкт реконструкції» - будинок з вбудованим нежитловим приміщенням, що має бути збудований в результаті реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 з усім необхідним устаткуванням, інженерними мережами, благоустроєм та іншими необхідними згідно з проектом роботами;

- «Проект, Проектно-кошторисна документація» - текстові та графічні матеріали, затверджені в установленому порядку, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні вирішення, а також кошториси об'єкту;

- «Проектування об'єкту» - комплекс проектно-вишукувальних робіт, розробка, затвердження та погодження проектно-кошторисної документації щодо об'єкту;

- «Реконструкція об'єкту» - перебудова існуючого об'єкту, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня, поліпшення умов експлуатації та проживання, зміною основних техніко-економічних показників;

- «Замовник» - юридична особа, яка має намір здійснити реконструкцію об'єкту, видає замовлення на виконання робіт (послуг) на реконструкцію об'єкту, укладає всі необхідні для реконструкції об'єкту договори, контролює вартість, терміни, якість виконаних робіт та здійснює їх оплату, а також здійснює інші функції замовника;

- «Функції замовника» - передбачені законодавством права та обов'язки, дії замовника реконструкції об'єкту, включаючи, але не обмежуючись цим, права та обов'язки, а також дії щодо отримання необхідних дозволів на реконструкцію об'єкту, розробки та погодження проектно-кошторисної документації, отримання відповідних вихідних даних, технічних умов, реконструкція об'єкту, оформлення права власності на об'єкт чи частини об'єкту, фінансування всіх вище перелічених та інших дій власними коштами та/або із залученням грошових коштів третіх осіб, продаж третім особам (юридичним/фізичним) прав на частини об'єкту майнові права на які належать відповідачу згідно з Протоколом розподілу площ в об'єкті, сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та інших відрахувань, обумовлених законодавством, виконання інших дій, визначених цим договором та законодавством, необхідних для реконструкції об'єкту.

В п. 2.1 Договору сторони погодили, що позивач передає відповідачу, а відповідач приймає право на виконання функцій замовника щодо проектування та реконструкції об'єкту та зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції й відповідні зобов'язання на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.4 Договору, підписанням цього договору позивач передає відповідачу функції замовника з правами та зобов'язаннями, визначеними цим договором.

Позивач зобов'язаний підписанням цього договору передати відповідачу всі функції замовника в обсязі, необхідному згідно з вимогами чинного законодавства України для реалізації цього договору. Факт передачі відповідачу функцій замовника підтверджується підписанням цього договору. У момент підписання цього договору позивач надає відповідачу довіреності, форма яких викладена у Додатку № 2 до Договору. Вказані довіреності видаються строком до закінчення реконструкції об'єкту і не можуть бути достроково відкликані без розірвання Договору (п. 4.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору для виконання цього договору позивач надає відповідачу довіреність на виконання відповідних функцій замовника та передає за актом приймання-передачі будівельний майданчик (додаток №1).

За умовами п. 2.3 Договору, сторони домовились розподілити між собою майнові права в об'єкті реконструкції згідно з розділом 6 цього договору, розмір яких вказується в Протоколі розподілу площ (додаток № 3) до цього договору. При цьому сторони мають право розпоряджатися на власний розсуд майновими правами на належні їм частини об'єкту з моменту підписання сторонами Протоколу розподілу площ в об'єкті у спосіб, не заборонений законодавством, з урахуванням положень цього договору.

Згідно з п. 6.1 Договору результатом виконання Договору є завершений реконструкцією та прийнятий в експлуатацію об'єкт.

В п. 6.2 Договору сторони погодили, що позивач отримує у власність майнові права на частину загальної площі об'єкту у розмірі не більше 552,2 кв. м, до складу якої входить виключно площі нежитлового призначення. Відповідач отримує у власність майнові права на частину загальної площі об'єкту, до складу якої входить площі нежитлового призначення, у розмірі, що дорівнює різниці площ нежитлового призначення об'єкту та 552,2 кв. м, що закріплені за позивачем, та майнові права на частину загальної площі об'єкту (площі житла в об'єкті) в розмірі, що дорівнює 100% площі житла в об'єкті.

Строки початку та закінчення дії Договору визначені у наступному порядку: початок дії Договору - з дня підписання сторонами цього договору та виконання позивачем обов'язку, передбаченого пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Договору; закінчення дії Договору - після остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 11.1 Договору).

Згідно з п. 13.1 Договору, даний договір не є договором доручення.

З матеріалів справи слідує, що на виконання Договору позивач передав відповідачу будівельний майданчик за адресою: АДРЕСА_1 (будинок загальною площею 552,2 кв. м (нежитлові площі) та прилеглу земельну ділянку кадастровий номер 85:269:045, площею 0,1432 га.), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту прийому-передачі будівельного майданчика для здійснення реконструкції від 25.04.2013 (а.с. 27 т. 1). Вказаний факт сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив визнати Договір недійсним як такий, що суперечить положенням чинного законодавства України, пославшись на те, що:

- при укладенні Договору не було отримано погодження від органу управління щодо передачі з балансу на баланс нерухомого майна, яке є предметом договору;

- при укладенні Договору відповідачем позивача було введено в оману, що підтверджується тим, що, отримавши документи на проведення будівельних робіт 3 категорії, відповідач фактично проводив будівельні роботи 4 категорії;

- Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, проте при його укладенні сторонами не було дотримано, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» порядку укладення такого договору про спільну діяльність.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Щодо посилань позивача на те, що при укладенні Договору відповідачем позивача було введено в оману, що підтверджується отриманими документами на проведення будівельних робіт 3 категорії та фактичне проведення будівельних робіт 4 категорії, колегія суддів зазначає таке.

Частина 1 ст. 230 ЦК України встановлює, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлює, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині посилається на те, що згідно з Дозволом на початок будівельних робіт, Декларацією про початок будівельних робіт та інших документів, які надають можливість почати будівельні роботи, об'єкт, який підлягає реконструкції має 3 категорію складності (вказана категорія передбачає, що об'єкт може мати не більше 9 поверхів), в той час як, розпочавши будівельні роботи, відповідач, всупереч попередньо поданим документам для проведення будівельних робіт, залив фундамент для об'єкту 4 категорії складності та, відповідно, почав будувати об'єкт 4 категорії складності, та побудував замість 9 поверхів 25, чим порушив існуючі будівельні норми, в зв'язку з чим ввести такий об'єкт в експлуатацію неможливо.

Так саме через обман відповідач при підписанні Договору унеможливлено отримання позивачем у власність частини реконструйованого об'єкту в натурі.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями навмисно обманув позивача, і посилається на те, що не підписав би Договір, якщо б відповідач на початку його підписання повідомив про те, що не має наміру будувати об'єкт згідно чинних будівельних нормативів та що об'єкт буде неможливо ввести в експлуатацію.

Проте, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що порушення відповідачем умов Договору, а саме будівництво іншого, ніж зазначено у декларації про початок виконання будівельних робіт, об'єкту будівництва, не свідчать про умисний обман з боку відповідача, а є лише неналежним виконанням ним умов Договору, та, відповідно, підставою для застосування встановлених Договором та законодавством санкцій, вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач, укладаючи Договір, ввів позивача в оману, а відтак, правові підстави для визнання Договору недійсним з цих підстав відсутні.

Щодо обставин, пов'язаних з передачею нерухомого майна з балансу позивача на баланс відповідача без отримання погодження органу управління позивача, на що також послався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про витребування у третьої особи 1 документального підтвердження обов'язку позивача погоджувати передачу з балансу на баланс об'єкту нерухомого майна, дійшов висновку про безпідставність вказаних посилань позивача з тих підстав, що предметом спірного договору не була передача майна - будинку АДРЕСА_1 з балансу позивача на баланс відповідача, в зв'язку з чим оцінки вказаним обставинам суд не надавав і доказів на підтвердження вказаних обставин не досліджував.

Водночас обставин, пов'язаних з посиланнями позивача на те, що Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, і що при його укладенні сторонами не було дотримано встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» порядку укладення такого договору про спільну діяльність, суд першої інстанції також не досліджував і правової оцінки їм не надав.

Щодо вказаних обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 1130 ЦК України встановлює, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, спільна діяльність це договірна форма об'єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.

Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об'єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета, за умови, що вона не суперечить закону.

Для досягнення мети спільної діяльності її учасники вправі виділити для цього певне майно (об'єднати вклади) або обмежитися особистою трудовою участю, зокрема розробкою та поданням раціоналізаторських пропозиції, які впроваджуватимуться в межах спільної діяльності, тощо.

Колегія суддів вважає вірним висновок позивача про те, що за своєю правовою природою Договір є договором про спільну діяльність, адже, укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (реконструкція об'єкта - примітка суду), для чого кожна з сторін внесла певні вклади (позивач передав об'єкт реконструкції, а відповідач власними або залученими силами за власні або залучені кошти зобов'язався провести реконструкцію об'єкта - примітка суду).

У Статуті позивача, затвердженого наказом Міненерговугілля 25.04.2012 №261 (а.с. 31-43 т. 1), зазначено про те, що позивач заснований на державній власності згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 02.12.1993 № 176 «Про створення Головного підприємства Державного науково-виробничого об'єднання «Укренергоресурси» та належить до сфери управління Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (третя особа 1).

У п. 3.1 Статуту позивача зазначено про те, що він є юридичною особою, державним унітарним комерційним підприємством.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Той факт, що переданий позивачем відповідачу будинку АДРЕСА_1 є власністю держави та перебуває на балансі позивача підтверджується наявними в матеріалах справи документальними доказами, а саме копіями: договору від 27.01.1992, акту приймання-передачі від 03.09.1992, Відомостей про нерухоме майно (балансоутримувача державного майна), наказів Міністерства енергетики та електрифікації України № 176 від 02.12.1993 та № 49 від 16.03.1996, наказу Міністерства палива та енергетики України № 585 від 28.11.2005 (а.с. 130-139 т. 1), наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості № 405 від 08.06.2012 (а.с. 126-127 т. 1).

Згідно з п. 4.1 Статуту позивача майно позивача становлять основні фонди, інші необоротні та оборотні активи, вартість яких відображається у самостійному балансі позивача. Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Позивач володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном на умовах, встановлених цим статутом, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п. 4.4 Статуту позивача відчуження майна, що є державно власністю та закріплене за позивачем на праві господарського відання (тобто і будинку за адресою: АДРЕСА_1 - примітка суду), здійснюється за погодженням з третьою особою 1 у порядку, визначеному чинним законодавством України, а відповідно до п. 8.2 Статуту - до компетенції третьої особи 1 щодо управління позивачем належить погодження щодо, зокрема, відчуження, списання, передачі з балансу на баланс майна, надання в оренду нерухомого майна позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач має повноваження самостійно розпоряджатися переданим йому державним майном у будь-який спосіб, встановлений законом.

Крім того, слід зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» затверджено відповідний Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі Порядок), положень якого, з огляду на те, що позивач є державним унітарним комерційним підприємством, необхідно було дотриматись при укладенні Договору.

Так, Порядком встановлено, що:

- суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір про спільну діяльність, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (тобто у спірному випадку третій особі 1 - примітка суду), іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами:

1) попередньо погоджений сторонами проект договору;

2) засвідчені копії статутів (положень) суб'єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір;

3) інформація про суб'єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу.

Суб'єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб'єкта господарювання;

4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов'язань, зокрема фінансову та професійну спроможність;

5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам;

6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

- орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

- до проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір;

- орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку;

- у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже Договір мав бути укладений за погодженням як з третьою особою 1 як органом управління позивача, так і з Кабінетом Міністрів України, проте вказаного порядку сторонами дотримано не було, що є порушенням приписів чинного законодавства, і що згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України є підставою для визнання Договору недійсним.

Щодо посилань відповідача на те, що він не знав та не міг знати про наявні обмеження повноважень у позивача, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 7, 8 п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як слідує зі змісту Договору, з боку позивача його було укладено в.о. директора, який діяв на підставі Статуту, а відтак, відповідач мав бути обізнаний як про обмеження, які встановлені Статутом позивача, так і про те, що позивач є державним підприємством, в той час як всі перелічені вище нормативні акти, які встановлюють порядок укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, а також порядок відчуження державного майна, становлять чистину діючого законодавства України, є загальновідомими та обов'язковими для дотримання, а їх незнання не є підставою для їх недотримання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про визнання Договору недійсним.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання Договору недійсним колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки..

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Строк позовної давності для вершення суду з з вимогами про визнання Договору недійсним розпочався з дня укладення Договору, та, відповідно, закінчився 16.07.2015, в той час як з відповідним позовом позивач до суду звернувся 16.12.2016, тобто з пропущенням строку позовної давності.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові у випадку, якщо по суті спору позов підлягає задоволенню.

Тобто норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові.

Отже, за правилами, встановленими в ЦК України, застосування до правовідносин строків позовної давності та, відповідно, відмова в позові з цих підстав можливе лише за заявою сторони щодо застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення.

З матеріалів справи слідує, що в поданих до суду першої інстанції 23.03.2017 Додаткових письмових поясненнях до заперечень на позовну заяву (а.с. 180-183 т. 1) відповідач зазначив про порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання Договору недійсним, проте з заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності до суду не звертався, фактично лише констатувавши, що такий строк позивачем пропущено.

Проте посилання сторони на сплив позовної давності не вважається заявою про її застосування.

За таких обставин, вказані письмові пояснення не можуть бути прийняті судом як заява про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, позовні вимоги про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору № 111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас колегія суддів зауважує учасниками судового процесу на такому.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами на даний час за адресою: АДРЕСА_1 збудовано два багатоповерхові (27 та 29 поверхів) житлові будинки, квартири у яких були продані інвесторам-фізичним особам, частина з яких вже проживає у вказаному будинку, і на даний час саме мешканці вказаного будинку вчиняють дії щодо добудови будинку та введення його в експлуатацію, створивши Обслуговуючий кооператив «ЖК «Науковий» (третя особа 2).

Водночас постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі № 826/11127/16 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал», треті особи: ОСОБА_5, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Обслуговуючий кооператив «ЖК «Науковий» про зобов'язання вчинити дії відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача знести об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 з посиланням, серед іншого, на те, що застосування одразу такої крайньої міри, як знесення самочинно зведеного будинку (будинок секції І за адресою: АДРЕСА_1) може призвести до порушення майнових прав фізичних осіб - інвесторів та мешканців цього будинку, та їх права на житло у новозбудованому будинку, а відтак, за відсутності у матеріалах справи документального підтвердження небезпечності новобудови для людей та навколишнього середовища, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову ДАБІ України.

Водночас з матеріалів справи слідує і сторонами не заперечується, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 в результаті реконструкції, яка мала бути проведена на підставі Договору, знищено.

Вказані вище обставини в будь-якому випадку унеможливлюють повернення відповідачем позивачу у натурі як правовий наслідок визнання Договору недійсним того будинку за адресою: АДРЕСА_1, який був переданий для реконструкції, та на даний час фактично вибув з державної власності через його знищення.

Проте позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх порушених права у встановленому чинним законодавством порядку.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що мешканці квартир у будинку, зведеному на місці зруйнованого будинку, переданого позивачем відповідачу для реконструкції, у спірних правовідносинах не є винними особами та, відповідно, не мають обов'язку відшкодувати збитки, пов'язані з втратою державою Україна спірного майна.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється у повному обсязі - визнається недійсним укладений між Державним підприємством «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал» договір № 111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» підлягає задоволенню.

Щодо витрат по сплаті судового збору, слід зазначити таке.

Стаття 49 ГПК України встановлює, що:

- судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1);

- якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (ч. 2);

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 49 ГПК України, згідно з якою, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, колегія суддів вважає за доцільне судові витрати за подачу позову та за звернення з апеляційною скаргою покласти на сторони порівну, оскільки обидві сторони винні в укладенні договору, який суперечити чинному законодавству.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним укладений між Державним підприємством «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал» договір № 111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал» (04112, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 34840868) на користь Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» (04112, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 13685287) судовий збір за звернення до суду з позовом в сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн.

6. Видати наказ.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Будінвест Капітал» (04112, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 34840868) на користь Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» (04112, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 13685287) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою в сумі 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн. 90 коп.

8. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва

9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/23169/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

А.І. Мартюк