Постанова № 70129877, 02.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2017 р. Справа №922/2240/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю №745 від 12.12.2016 року;

відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю №3831 від 18.10.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області, м.Чугуїв, (вх.№2935Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року по справі №922/2240/17,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком», м.Харків,

до Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області, м.Чугуїв,

про стягнення коштів 284807,62 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради 253311,87 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 26116,61 грн. збитків від впливу інфляційних процесів, 5379,14грн. - 3% річних. Позивач також просив стягнути з відповідача 4272,11 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року у справі №922/2240/17 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» 253311,87 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв’язку пільговим категоріям населення та 3799,68 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимоги відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що всупереч діючих норм права позивачем не було надано на паперових носіях розрахунки за формою « 2-пільга» за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а також відсутні підписані між сторонами за спірний період акти звіряння розрахунків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

30.10.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10968), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв’язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 02.11.2017 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, предметом діяльності якого є надання телекомунікаційних послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, комп'ютерного зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» у період з січня по грудень 2016 року було надано послуги зв’язку на пільгових умовах населенню м.Чугуїв Харківської області, які включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 253311,87 грн.

Як зазначає позивач, у зв’язку з несплатою відповідачем наданих послуг зв’язку пільговій категорії населення за період з січня по грудень 2016 року, станом на 01.01.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 253311,87 грн., що підтверджується матеріалами справи.

У зв’язку з тим, що відповідачем всупереч приписів чинного законодавства заборгованість за надані послуги зв’язку пільговій категорії населення сплачено не було, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги зв’язку у розмірі 253311,87 грн.

Досліджуючи матеріали у їх сукупності та надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року (надалі - Правила), споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил також передбачено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вищевказані правові норми закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг суб'єкту господарювання, який надає такі послуги.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», яка визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як було зазначено вище, протягом січня - грудня 2016 року позивачем було надано послуги зв’язку на пільгових умовах населенню м.Харків, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширюється дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пункту 16 статті 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п’ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 253311,87 грн.

Підпунктом 9 ч.1 ст. 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 ч.1 ст. 89 та ч.1 ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (надалі - Постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг населенню зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 2 Постанови №256, головні розпорядники бюджетних коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, чинним законодавством передбачено відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям громадян, при цьому вказані зобов’язання виникають безпосередньо з законів України.

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевий держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно роз'яснень Міністерства фінансів України від 31.08.2016 року за №31-09010-16-16/24984, надання вказаних пільг в 2016 році здійснюється місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг м. Харків є Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області, а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню м.Чугуїв Харківської області послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен був здійснювати відповідач за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню на оплату зокрема, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Як зазначає в позовній заяві позивач та підтверджується матеріалами справи, позивачем на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117 (надалі - Положення), на паперових та електронних носіях направлялись відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат (за формою « 2-пільга»), пов’язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2016 року з поіменним списком абонентів за формою « 2-пільга». Вказані розрахунки за формою « 2-пільга» за відповідний період надані позивачем до матеріалів справи.

Також списки за формою « 2-пільга» щомісячно надавались відповідачу у паперовому вигляді, що підтверджується копіями супровідних листів, які є в наявності в матеріалах справи. Вказаним спростовуються твердження апелянта, викладені ним у апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 11 Положення, на відповідача як на розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації. Після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, уповноважений орган складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга»; реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга».

Отже, відповідач був зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з ним на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. Однак не складалися, не підписувалися і не подавалися до фінансового органу акти звіряння за формою « 3-пільга».

Відсутність, наразі не складених відповідних актів звіряння за формою « 3-пільга» не може бути підставою вважати, що у відповідача не виникло зобов’язання по відшкодуванню заборгованості. Таким чином, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов’язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої – четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пунктом 16 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п’ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв’язку (телекомунікаційні послуги).

Колегія суддів також зазначає, що чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року №01-06/908/2012 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України» від 15.03.2011 року №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої – четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до роз’яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011 року №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)

Таким чином, зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 23148343 є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобов’язаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно скасування оскаржуваного рішення та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв’язку) на пільгових умовах у розмірі 253311,87 грн.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У той час, між відповідачем та позивачем договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік не укладались, дані обставини також сторонами не заперечуються.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно відзначено судом першої інстанції, позивачем не доведено факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за надані послуги, положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, не визначено конкретного строку (терміну) виконання обов'язку з оплати наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5379,14 грн. 3% річних та 26116,61 грн. інфляційних втрат.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року по справі №922/2240/17 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року по справі №922/2240/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Терещенко О.І.