Ухвала суду № 70124423, 06.11.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/440/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1286/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Р. І.

Суддя-доповідач Мелінишин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Голошинська сільська рада, ОСОБА_3, про встановлення земельного сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Голошинська сільська рада, ОСОБА_3, про встановлення земельного сервітуту.

Рішенням Верховинського районного суду від 22 червня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено ОСОБА_1 та членам її сімї постійний безоплатний земельний сервітут у вигляді проходу та проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку, що знаходиться в присілку Тарночки с. Голошино Верховинського району та перебуває станом на 2 червня 2017 року в користуванні ОСОБА_2, по наявному шляху шириною від 3,20 м до 3,50 м, довжиною 81,40 м, площею 273,0 кв.м від центральної дороги до встановлених відповідачем залізних воріт, відповідно до другого варіанту експертного висновку №035/БЗ-16 від 24 лютого 2017 року та у вигляді проходу по наявному шляху шириною 2,00 м, довжиною 39,42 м, площею 78,84 кв.м від встановлених відповідачем залізних воріт, до земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також вирішено питання розподілу судових витрат.

На рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, а встановленим обставинам не дав правильної юридичної оцінки.

Так, судом прийнято до уваги пояснення деяких свідків, зокрема сільського голови ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Однак, при цьому сільський голова пояснив, що облаштування дороги по її земельній ділянці неможливе ні внаслідок рельєфу земельної ділянки, ні по ДБН. Той факт, що рельєф ділянки є стрімким та заїджати до господарства позивача з її сторони неможливо підтвердив і свідок ОСОБА_7 І.Ю. Про відсутність дороги до господарства позивача ствердив допитаний у якості свідка їхній батько ОСОБА_8 Будучи на той час власником спірної земельної ділянки він дозволяв синові тільки проходити по ній. Відтак, суд їх пояснення належним чином при вирішенні спору не врахував.

Як доказ неможливості встановлення підїзної дороги з інших сторін господарства позивача суд вважав довідку Голошинської сілької ради №82 від 6 липня 2016 року. Натомість, не дав належної правової оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи від 24 лютого 2017 року. Разом з тим, таким встановлено, що на час проведення експертних досліджень пішохідна стежка до господарства ОСОБА_1 облаштована із західної сторони по території господарства ОСОБА_9 Про облаштування такого підїзду до господарства позивача зазначено і в документації районної архітектури. А отже, експерт прийшов до висновку, що облаштування іншого підїзду до господарства позивача, відмінного від запроектованого та вказаного архітектурою на прис. Тарночки с. Голошино Верховинського району, без значного кошторису, вилучень площ, зміни цільового призначення, спеціальних будівельних робіт, будівельно-технічного обґрунтування, є неможливим.

Необгрунтовано місцевий суд також вважав, що експертом зазначено про можливість облаштування стежки-проходу широною 2 м, оскільки відповідного питання щодо ширини стежки експертові не ставилось. Не вказувала про це у позові і сама позивач.

Поза увагою суду залишена і та обставина, що встановлення сервітуту порушує її право володіти, користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою,на якій має намір побудувати житловий будинок. Згідно ДБН мінімальна ширина земельної ділянки для будівництва повинна складати 12,5 м. Враховуючи, що на цій ділянці насаджені дерева (яким понад 35 років), знаходиться буджарка та електропідстанція, таке будівництво можливе тільки на тій частині ділянки, по якій проходить пішохідна стежка. Тому в результаті вирішення спору вона позбавлена можливості проведення цього будівництва.

Посилаючись на зазначені обставини апелянт просила рішення суду в оскарженій частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_1 та її представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Представник Голошинської сільської ради, ОСОБА_3 в судове засідання не зявились, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на присілку Тарночки в с. Голошино Верховинського району (а.с.8, 9-10 т.1). Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою, користувачем якої є відповідач ОСОБА_2

Зясовано, що між сторонами існує спір з приводу проїзду/проходу до належної позивачу земельної ділянки та можливості встановлення земельного сервітуту. Домовленості щодо цього ними не досягнуто.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 покликалась на те, що у 2014 році між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3 виник конфлікт, після чого останні перекрили дорогу, замінили деревяні ворота на металеві, повісивши на них замок. У звязку із цим вона позбавлена можливості проїзду та проходу до своєї садиби, які існували здавна. В добровільному порядку врегулювати спір відповідач не погоджується, тому просила встановити земельний сервітут у вигляді проїзду та проходу до своєї земельної ділянки. Зокрема, проїзд шириною 3,20 - 3,50 м, довжиною 81,40 м, площею 273,00 кв.м, що проходить по наявному шляху від центральної дороги до встановлених відповідачем залізних воріт, стежка-прохід шириною 3,50 м, довжиною 39,42 м, площею 137,97 кв.м, яка проходить від залізних воріт до її земельної ділянки.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що проїзд до належної їй земельної ділянки відсутній, що є підставою для встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту з правом проходу та проїзду транспортом через земельну ділянку, користувачем якої є ОСОБА_2 При цьому суд вважав, що встановлення сервітуту у такому вигляді відповідатиме цільовому призначенню суміжних земельних ділянок, буде найменш обтяжливим для відповідача та не порушуватиме її право користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Частиною 2 ст. 402 ЦК України передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки, неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; що позивач звертався до відповідача і домовленості не досягнуто; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Як встановлено експертом та підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи №035/БЗ-16 від 24 лютого 2017 року (а.с.107-129 т.1 ) по земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2, проходить підїздна дорога до господарства її сестри ОСОБА_3 (третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог), шириною 3,20 3,50 м, довжиною 81,40 м, площею 273,0 кв.м, звивистою конфігурацією. Відтак, експертом запропоновано провести накладення сервітутних вимог для проїзду до гаражу позивача по існуючому підїзді до господарства ОСОБА_3

Із пояснень сторін, наданих у засіданнях місцевого суду, а також і в апеляційному суді, зясовано, що вказаною дорогою користувалась і позивач. При цьому відповідач в цілому не заперечує щодо користування нею цим підїздом і надалі.

Також зі змісту вказаної експертизи вбачається, що експертом надано два варіанти можливого облаштування дороги (пішохідної стежки) до господарства ОСОБА_1 з сервітутним обтяженням земельних ділянок ОСОБА_2 В той же час експертом зазначено, що способи облаштування дороги (пішохідної стежки) до господарства позивача без обтяження сервітутом земельної ділянки ОСОБА_2 існують, що передбачено технічною документацією районної архітектури, а саме шляхом відновлення підїздної дороги до її господарства, що вказана із західної сторони по території господарства ОСОБА_9, де більш похилий рельєф території. З огляду на містобудівну документацію, інший підїзд до до господарства позивачів, відміний від запроектованого та вказаного архітектурою на прис. Тарночки с. Голошино, Верховинського району облаштування без значного кошторису, вилучень площ, зміни цільового призначення, спеціальних будівельних та будівельнодорожних робіт, будівельно-технічного обґрунтування унеможливлено, в даний час неможливе.

Відповідно експертом вказано, що найменш обтяжливим для власників суміжних земельних ділянок є спосіб влаштування проходу та проїзду до садиби позивача із західної сторони її ділянки в сторону землекористування ОСОБА_10, де передбачено його технічне виконання. При цьому зазначено, що станом на час виконання експертних досліджень виявлено уже облаштований прохід по земельній ділянці ОСОБА_10 шириною 1,50 - 2,0 м площею 82 кв.м, що виходить через облаштовану підїзну дорогу (заїзд) до господарства ОСОБА_3, до загальної вулиці села.

За змістом ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта не є обовязковим і оцінюється за правилами, встановленими ст.212 ЦПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення та переваги над іншими джерелами доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції правильно критично в цій частині оцінено висновок експерта, а також його пояснення в судовому засіданні, про можливість облаштування проходу через земельну ділянку ОСОБА_9 З матеріалів справи видно, що земельна ділянка, по якій облаштовано прохід до господарства позивача, належить ОСОБА_9 на праві власності в порядку спадкування (а.с.199-212 т.1). Використовується позивачем тимчасово та зумовлено неможливістю вирішення сторонами спірного питання добровільно. При цьому ОСОБА_1 не вказувала на ОСОБА_9 як на порушника своїх прав. Відтак, остання до участі в справі в якості відповідача не залучалася.

З огляду на ці обставини надуманими є твердження апелянта та її представника щодо можливості задоволення потреб позивача іншим способом, ніж той, який визначено судом для проходу до її земельної ділянки.

Разом з тим, наявність іншого, ніж вказано експертом, заїзду(проходу) до земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджується матеріалами технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території с. Голошино, прис. Тарночка справи, розробленої у 2013 році ПП «Земексперт-ІФ» на замовлення ОСОБА_5 (чоловіка позивача) (а.с. 167-178 т.1). Відповідно до акту визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, кадастрового плану від точки Г до точки Д зазначено заїзд до земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При цьому в акті зазначено, що суміжними землекористувачами (землевласниками) ніяких претензій при встановленні меж земельної ділянки не заявлено. У подальшому вказана земельна ділянка подарована позивачу.

Зясовано, що у 2016 році на замовлення ОСОБА_2 також виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території с. Голошино, прис. Тарночка. Однак, у плані меж спірної земельної ділянки не вказано заїзд до земельної ділянки ОСОБА_11, у звязку із чим Державний акт на право власності на земельну ділянку відповідачу не видано (а.с.179-198 т.1).

Факт наявності проїзду/проходу через земельну ділянку ОСОБА_2 підтверджується і іншими доказами, зокрема поясненнями свідків, в тому числі ОСОБА_8 - батька відповідача та чоловіка позивача, частково поясненнями відповідача, поясненнями сільського голови ОСОБА_4, довідкою сільської ради та відповідями на звернення до відповідних установ з приводу спірного питання (а.с.13-18 т.1), а також світлинами.

Всім цим доказам в сукупності суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку постановивши оскаржуване рішення.

Аналогічно не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо порушення внаслідок встановлення сервітуту її прав на земельну ділянку, в тому числі з метою її цільового використання. Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка загальною площею 0,2433 га, по якій встановлено сервітутне обмеження, знаходиться у користуванні ОСОБА_2, її цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 197 зворот т.1). Вказана ділянка складається з двох частин різної форми, по більшій із них встановлено проїзд, по меншій - прохід. З пояснень сторін в засіданні апеляційного суду встановлено, що на першій із них знаходиться електропідстанція, а на іншій високовольтна лінія. Крім того, будь-яких доказів звернення до відповідних установ та виготовлення необхідної документації для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд саме на частині земельної ділянки, по якій встановлено сервітутне обмеження з метою проходу до господарства позивача, нею не представлено.

Неспростовують висновок місцевого суду й інші доводи апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що з резолютивної частини рішення слід виключити посилання на встановлення земельного сервітуту членам сімї ОСОБА_1 З матеріалів справи вбачається, що позов ними не заявлявся і такі не уповноважували позивача на представництво їх інтересів.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Виключити з резолютивної частини рішення посилання на встановлення земельного сервітуту членам сімї ОСОБА_1

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_12