Ухвала суду № 70114504, 07.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12388/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Альянс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Альянс» звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0006301406, №0006311406.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2016 №0006301406, №0006311406. Стягнуто на користь ТОВ «Факторингова компанія «Альянс» судові витрати у розмірі 35 997,98 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 28.03.2016 по 15.04.2016 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 22.04.2016 №310/26-15-14-06-02/38201905, яким встановлено такі порушення позивача:

- п. 181.1 ст.181 Податкового кодексу України, позивач не зареєструвався як платник податку на додану вартість у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням з дотриманням вимог, передбачених ст.183 цього кодексу у 2013 році;

- п. 185.1 ст. 185, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем не визначено та не сплачено до бюджету податок на додану вартість у листопаді 2015 року у сумі 1 916 628 грн.;

- п. 120.1 ст. 120, пп. 48.18 ст.49 Податкового кодексу України, позивачем не подано декларації з податку на додану вартість за період з січня 2014 року по грудень 2015 року.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві 16.05.2016 року прийнято податкові повідомлення рішення:

- №0006311406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (за штрафними санкціями) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 4 080 грн.;

- №0006301406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 2 395 785 грн., з яких за податковим зобов'язанням - 1 916 628 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 479 157 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішення позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки в даному випадку відповідачем безпідставно були прийняти оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на відсутність порушень податкового законодавства позивачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ТОВ «Факторингова компанія «Альянс» - відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії ФК №327 від 07.08.2012 є фінансовою установою та має право на здійснення таких операцій як: надання гарантій; надання поручительств; факторинг; фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власників коштів.

08 жовтня 2013 року у між ПАТ «Перший український міжнародний банк», як первісним кредитором, та ТОВ «Факторингова компанія «Альянс», як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги №201310008. За зазначеним договором первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору (ОСОБА_2), і стає кредитором за кредитним договором №08/08/01 від 26.02.2008 з усіма додатковими угодами до нього, укладеним між ПАТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_2. Загальна сума права грошової вимоги за кредитним договором становить 1 386 148, 63 грн.

08 жовтня 2013 року між ПАТ «Перший український міжнародний банк», як первісним іпотекодержателем, та ТОВ «Факторингова компанія «Альянс», як новим іпотекодержателем, укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 26.02.2008 за реєстровим №1269 (а.с.10-16).

За умовами зазначеного договору первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором №08/08/01 від 26.02.2008 разом з усіма додатковими договорами укладеними між первісним іпотекодержатилем та ОСОБА_2 (боржник).

В подальшому 03 грудня 2013 року між ТОВ «Факторингова компанія «Альянс», як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу приміщення, за умовами якого продавець передав у право власності покупця, а покупець прийняв у власність приміщення загальною площею 177 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зобов'язується сплатити за нього грошову суму у розмірі визначену договором.

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору зазначено, що право на продаж ТОВ «Факторингова компанія «Альянс» нерухомого майна виникло на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» п. 4.5 Іпотечного договору у зв'язку з невиконанням у встановлений строк іпотекодателем за іпотечним договором - власником майна ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушень, а саме погашення простроченої заборгованості за кредитним договором укладеним між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_2

Відповідно до норм ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Нормами ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Водночас в пункті 2.1 зазначеного договору зазначено, що продаж приміщення за домовленістю сторін вчиняється за суму 1 418 255, 76 грн., без ПДВ на підставі п. 197.12 ст. 197 Податкового кодексу України.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено механізм позасудового врегулювання питань про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до якого сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

З урахуванням викладеного, фінансова установа при постачанні (продажу, відчуженні іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу (в тому числі іпотеку), повинен врахувати наступне:

- якщо на таке майно було звернено стягнення (тобто вживаються відповідні заходи) і зазначене майно перебуває на момент такого постачання у заставі, постачання такого майна здійснюється із застосуванням пільги, передбаченої п. 197.12 ст. 197 Податкового кодексу України;

- якщо в результаті звернення стягнення на майно банк набуває права власності на заставлене майно (застава, у тому числі іпотека, припиняється), то операції з подальшого постачання майна, власність на яке банк набув в результаті припинення договору застави (іпотеки), здійснюється у загальному порядку, виходячи з договірної (контрактної) вартості такого майна, але не нижче звичайних цін, відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Відповідно до норм ст. 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Статтею 197 Податкового кодексу України визначені операції, які звільнені від оподаткування.

Згідно з нормами п. 197.12 ст. 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.

Звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно. Звільнення від оподаткування стосується тієї частини вартості майна, за якою воно було набуте у власність в рахунок погашення зобов'язань за договором кредиту (позики).

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у позивача такі види діяльності: код КВЕД 64.19 інші види грошового посередництва, код КВЕД 64.91 фінансовий лізинг, од КВЕД 64.92 Інші види кредитування та код КВЕД 64.99 надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).

З огляду на викладені норми законодавства та обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Альянс» відноситься до фінансових установ та відповідно до п. 197.12 ст. 197 Податквого кодексу України був звільняється від оподаткування продажу іпотечного майна.

Що стосується твердження відповідача про порушення позивачем норм п.185.1 ст.185, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України та реєстрації платником ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки TOB «ФК «Альянс» не визначило та не сплатило до бюджету ПДВ за операцією з відчуження об'єкту нерухомого майна, а саме договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.2015 з TOB «ФЕЛІЧІТА ПРОПЕРТІ», чим було порушено вимоги вищевказаних норм Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 11 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Альянс», як продавцем, та ТОВ «ФЕЛІЧІТА ПРОПЕРТІ», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець продає, а покупець приймає у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 Загальна вартість за договором становить 9 583 141 грн.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, нормами кодексу чітко визначено, що оподаткуванню підлягають операції, які здійснюються платниками податку.

Пунктом 181.1 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції на дату укладення договору з ТОВ "ФЕЛІЧІТА ПРОПЕРТІ" позивач не був платником податку, та став платником податку на додану вартість у грудня 2015 року Свідоцтво про реєстрацію платника № 200246577 від 11.12.2015 року.

Тобто реєстрація у якості платника ПДВ підприємства було здійснено позивачем саме після того, як було перевищено передбачений законом поріг в 1 млн. гривень, та відповідно у строки визначені законом було виконано вимоги п.181.1 ст.181 та п. 183.2 ст.183 Податкового кодексу України.

З огляду на зазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем норм п. 181.1, ст. 181, п. 185.1 ст. 185, п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованим, а прийняті на підставі таких висновків оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що дії відповідача щодо прийняття податкових повідомлень рішень, якими було збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано до позивача штрафні санкції є протиправними, оскільки на момент продажу предмета іпотеки право власності належало саме ОСОБА_2, а не позивачу, так як ТОВ ФК «Альянс» здійснило продаж предмету іпотеки від власного імені без переоформлення права власності, що передбачено умовами іпотечного договору та закону, а тому відповідно до норм п. 197.12 ст. 197 Податкового кодексу України позивач був звільнений від оподаткування зазначеної операції.

А також судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасування, оскільки до грудня 2015 року позивач не був платником податків та відповідно не подавав декларацію з податку на додану вартість, отак як такий обов'язок виник у нього лише після укладення договору купівлі-продажу 11.11.2015, тобто здійснення операції про відчудження майна, що перевищує встановлений кодексом поріг в один мільйон гривень.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та безпідставність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Необхідно зауважити, що в своїй апеляційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві не спростовує доводів та обставини встановлених в рішенні суду першої інстанції, які стали підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, а натомість зазначає обставини, які були встановлені податковим органом в акті перевірки з посиланням на обов'язок позивача зареєструватись платником податку на додану вартість після виконання договору купівлі-продажу приміщення від 03.12.2013 та його обов'язок в подальшому сплачувати податок на додану вартість.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Натомість оскаржувана постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 09 листопада 2017 року.