Ухвала суду № 70113555, 07.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

У Х В А Л А

07 листопада 2017 року м. Київ № 826/6115/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Ферштей А.М., за участі позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Пуленця Антона Сергійовича, розглянувши у попередньому судовому засіданні заяву позивача про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Постанови Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та, як наслідок, зупинення провадження у справі

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа- Міністерство соціальної політики України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня у Постанові Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 року ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- скасувати Постанову Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 року в частині щодо визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України у місячний строк, який обчислюється з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили, в установленому порядку забезпечити виплату разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірах, встановлених Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року;

- при винесенні рішення судові витрати стягнути з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України подати до суду звіт про виконання судового рішення після спливу місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.

В судовому засіданні судом розглянуто клопотання ОСОБА_1 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Постанови Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та, як наслідок, зупинення провадження у справі.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначив, що відповідач видав оскаржувану постанову № 223 від 05.04.2017 року, якою «…установив, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» здійснює Міністерство соціальної політики через районні органи соціального захисту населення шляхом перерахування коштів у таких розмірах...учасникам бойових дій...-1200 гривень...», що значно менше розміру, передбаченого ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону № 367- XIV від 25.12.1998 року, відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, у якій вказано:"... Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком....".

Разом з тим, вказав, що системний аналіз норм Основного Закону України, які розкривають сутність конституційного положення „Україна - соціальна держава" (стаття 1), свідчить про те, що в цю основу, як одну з базових засад конституційного ладу України, покладено, як мінімум, положення, за якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини (в т.ч. і соціального характеру), їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; при цьому держава безпосередньо відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Для належного виконання цих положень, держава, зокрема, зобов'язана забезпечити „соціальну спрямованість" своєї економіки (частина четверта статті 13), це її прямий конституційний обов'язок як соціальної держави і одночасно одна з її базових характеристик (ознак), яка безпосередньо передбачена Основним Законом України. Наявність цієї засади, на думку позивача, є несумісною із оскаржуваним рішенням.

Зазначив, що до повноважень Верховної Ради України, визначених у статті 85 Конституції України, не належить надання Кабінету Міністрів України будь-яких прав. Згідно з Основним Законом України органи державної виконавчої влади, зокрема Кабінет Міністрів України як вищий орган у їх системі, наділяються не правами, а повноваженнями (статті 6, 19, 115, 116, 120). Зокрема, згідно з пунктом 10 статті 116 Конституції України повноваження Кабінету Міністрів України можуть визначатися тільки Конституцією та законами України, а не Верховною Радою України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які мають статус ветеранів війни, жертви нацистських переслідувань. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (абзаци перший, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, абзац третій підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 у справі про гарантії незалежності суддів).

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк (абзаци четвертий, п'ятий, шостий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92). Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Основного Закону України).

Зазначене, на думку позивача, свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», які вже встановлені вказаними Законами в редакції відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

ОСОБА_1 вважає, що закріплюючи у оскаржуваному рішенні розміри разової грошової допомоги до 5 травня, Кабінет Міністрів України втрутився у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту з частини першої статті 85, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України.

Представник Кабінету Міністрів України проти задоволення зазначеного клопотання заперечив, вважаючи його безпідставним.

При вирішенні даного клопотання, заслухавши думки сторін, що беруть участь у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх осіб, які беруть участь у справі, судом не вбачається підстав для звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих актів законодавства, оскільки сумніву щодо їх відповідності Конституції України станом на момент розгляду даної справи у суду не виникає.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст.ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні клопотання про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Постанови Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та, як наслідок, зупинення провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.С. Мазур

Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2017