Постанова № 70113341, 21.08.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

21 серпня 2017 року Справа № 814/1152/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Юг", пр-т Г.Сталінграду, 20/в, кв. 49,Миколаїв,54025

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання неправомірними дії, скасування податкових повідомлень-рішень від 17.12.2014р. №0023482208,від 17.12.2014р. № НОМЕР_1, від 24.04.2015р. № НОМЕР_2,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Центральному районі ГУ ДФС у Миколаївській області та до ДПІ у Центральному районі ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання неправомірними дії щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень від 17.12.2014 року № 0023482208,0023472208, від 24.04.2015 № НОМЕР_2.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що перевірка проведена безпідставно на підставі п.п.78.1.1 ПК України, оскільки позивач подавав всю документацію. Відповідачем порушено порядок повідомлення позивача про призначення та початок проведення перевірки, в зв’язку з чим позивач був позбавлений права надати до перевірки відповідні документи. Крім того, реальність фінансово-господарських відносин між ТОВ “ОСОБА_1 Юг” та його контрагентами, а також подальша реалізація позивачем придбаних послуг від замовника підтверджується належним чином складеною бухгалтерською документацією товариства.

Відповідач надав до суду письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 13.11.2014 р. по 21.11.2014 року податковою проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОСОБА_1 Юг» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ПП «Тісона» за період листопад, груденб 2011 року, ТОВ «Електромонтажтрейд» за період жовтень 2011 року, січень 2012 року, ТОВ «Транспортно-Монтажна фірма «Транспосервіс-ЛТД» за період січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року, ТОВ «Бареллі Н» за період червень, липень, вересень, грудень 2012 року , ТОВ «ТОВ «Анкор Транс» за період вересень 2012 року, ТОВ «ТК Веста» за період січень, лютий, березень, квітень, травень червень 2013 року, ТОВ «Проф-Трейд» за період липень, серпень, вересень 2013 року, ТОВ «Греймаркет» за період жовтень, листопад, грудень 2013 року, січень 2014 року, ТОВ «Південьрічмаркет» за період грудень 2013 року, січень 2014 року та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт перевірки №946/14-03-22-08/36622028 від 26.11.2014 року.

Згідно акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, п.138.6 ст.138, п.149.1 ст.149 ПК України , в результаті чого ТОВ “ОСОБА_1 Юг” занижено податок на прибуток на загальну суму 594811 грн. та п.185 ст185, п.188.1 ст.188, п.198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 610 161 грн.

За наслідками акта перевірки та за наслідками оскарження податкових повідомлень-рішень прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 17.12.2014 року , яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на суму 594811 грн. та 263616 грн. штрафні санкції, № НОМЕР_2 від 24.04.2015 року , яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 610161 грн. та 152540 грн. штрафні санкції.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про не підтвердження позивачем факту отримання та надання послуг з перевезення (посередник) від контрагентів позивача у перевіряємому періоді, у зв’язку із невідповідністю ТТН та відсутність у контрагентів позивача основних засобів та активів, а також відсутність трудових ресурсів.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов’язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. “а” п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В ході розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач надаючи послуги замовникам виступає посередником між вантажовласником (замовником послуг) та перевізником (виконавцем послуг з перевезення).

Так, у періоді, що перевірявся контрагентами ТОВ «ОСОБА_1 Юг» були ПП «Тісона» (листопад, грудень 2011 р.), ТОВ «Електромонтажтрейд» (жовтень 2011, січень 2012 р.), ТОВ»Транспортно-монтажна» фірма «транспосервіс-ЛТД» (січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року), ТОВ «Бареллі Н» (червень, липень вересень, грудень 2012 р.), ТОВ «Анкор Транс» (вересень 2012 р.), ТОВ «ТК Веста» (січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2013 року), ТОВ «Проф-Трейд» (липень-вересень 2013 р.), ТОВ «Греймаркет» (жовтень-грудень 2013, січень 2014 р.), ТОВ «Південь-Річмаркет» (грудень 2013, січень 2014 р.). З даними контрагентами укладені договори, якими врегулбвані взаємовідносини з перевезення та транспортно-експедеційного обслуговування вантажів.

На підтвердження реальності вищезазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, за якими перераховувались кошти за виконані послуги, реєстри до актів про маршрут перевезень, ТТН (т. 1 арк. с. 187-250, т. 2 арк. с. 1-250, т. 3 арк. с. 1-250, т. 1-218).

Таким чином, факт надання та отримання послуг підтверджується вищезазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряємому періоді невідповідність товарно-транспортних накладних, адже позивач задекларував свій податковий кредит не по ТТН, а по податковим накладним, невідповідність ТТН або їх відсутність не може впливати на податковий кредит позивача. Товарно-транспортна накладна не є обов’яззковим документом, з наявністю якого Податковий кодекс пов’язує право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в країні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі-правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу – юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з преамбулою Правил, вони визначають права, обов’язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Зазначені Правила не встановлюють правил податкового обліку та не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту, а товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує придбання та продаж товарно-матеріальних цінностей, вона належить до виду документів, що засвідчують факт перевезення. Відсутність товарно-транспортної накладної та оформлення її з порушенням встановленого порядку не позбавляє господарських операцій реального змісту та не може впливати на відображення такої операції в податковому обліку суб’єкта господарювання.

Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.

Крім того, ті обставини, що у контрагентів позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом для більш ретельної перевірки їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

З вищезазначеного випливає, що при здійсненні господарських операцій у перевіряємий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Принцип індивідуалізації відповідальності також підтверджуєть;я практикою Верховного суду України, практикою ВАС України (Ухвали ВАС України від 04.10.20:; р. у справі № К/9991/20486/12, від 03.12.2012 р. у справі № К/9991/59241/12) та закріплений : > практиці Європейського суду з прав людини, а саме у справах «Булвес» АД проти Болгарії, III он: а проти України, Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Зокрема у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгари суд вказав, «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компатїі-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії, що полягають у проведенні перевірки, складанні акту, суд зазначає наступне.

Висновком про визнання протиправними і скасування рішення суд надав оцінку і діям відповідача. Дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені рішенням суб’єкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача відсутні.

Враховуючи вищевикладене, позов належить задовольнити частково.

Судові витрати розподілити у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області №0023482208, №0023472208 від 17.12.2014 року, №0002032208 від 24.04.2015 року.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Юг" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області сплачений згідно платіжного доручення №529 від 25.06.2015 року судовий збір в сумі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич