Рішення № 70109271, 03.11.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10713/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2017 року

Рівненський міський суд

під головуванням судді Кучиної Н.Г.,

при секретарі Довбенко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

В Рівненський міський суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункових сум звернувся ОСОБА_1, збільшивши розмір заявлених позовних вимог та остаточно просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахункових сум в розмірі 60161,60 грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, однак надав через канцелярію суду заяву вх. № 52260/17 від 03.11.2017 року, в якій просить позов задоволити , справу розглянути у її відсутність та позивача.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, однак надав через канцелярію суду заяву вх. № 52267/17 від 03.11.2017 року, в якій просить справу розглянути у його відсутність, вказавши, що заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 з 20.10.2008 року працював на ПАТ «Рівнеазот».

На підстав наказу №624-ВК від 13 березня 2017 року позивач був звільнений з роботи на підставіст. 38 КЗпП Україниза власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю.

Розрахунку при звільненні з ним на день розгляду справи не проведено.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ст.47, частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6-144цс13.

Так, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум належних при звільненні у цій справі стосуються періоду з 25 березня 2017 року по 03 листопада 2017 року.

Крім того слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

За таких обставин та враховуючи те, що невиплата звільненому позивачу всіх сум, що належала йому від відповідача є триваючим правопорушенням, відтак, суд приходить до висновку, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню за період з 25 березня 2017 року по 03 листопада 2017 року.

Середній заробіток розраховується відповідно доПостанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді(п. 8 Порядку).

Отже, середньоденна заробітна плата з урахуванням нарахованих відрахувань на податки та збори, що є обов'язковим при нарахуванні заробітної плати становить 395,80 грн.

Період затримки розрахунку з позивачем складає: з 25 березня 2017 року по 03 листопада 2017 року 60161,60 грн., тобто 395,80 грн. (середньоденна заробітна плата ) Х 152 дні (кількість днів заборгованості).

Суд не приймає до уваги покликання представника відповідача на той факт, що невиплата заробітної плати позивачу відбулась у стані крайньої необхідності, а відтак на підставі ч.2 ст. 1171 ЦК України суд може звільнити ПрАТ «Рівнеазот» від відшкодування шкоди, оскільки право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку є абсолютним і виникає із трудових правовідносин, і до вказаних правовідносин не можуть застосовуватись норми, які випливають із деліктних зобов»язань, оскільки правила ст. 1171 ЦК України застосовуються при вирішенні спору, що стосуються відшкодування шкоди..

Суд визнає безпідставними і покликання представника відповідача на відсутність їх вини у невиплаті заробітної плати, оскільки подані ним докази, зокрема, рішення міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про призупинення дії антидемпінгових мит та рішення Господарського суду Рівненської облсті про стягнення з ОВКПВ КГ «Рівнеоблводоканал» на користь ПрАТ « Рівнеазот» заборгованості, жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача щодо невиплати заборгованості із заробітної плати позивачу.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Позивач у своїй позовній заяві не довів з яких міркувань він виходив під час визначення моральних страждань. Належних доказів дійсного спричинення моральної шкоди, протиправності дій та її причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача не надав, оскільки, навіть, у випадку здійснення порушення прав позивача сам факт порушення не може бути достатнім доказом завдання моральної шкоди (аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ по справі № 6-348 ск 16 від 23.03.2016 року).

Відповідно до п.п. З, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відтак, підстави для стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду, завдану внаслідок затримки розрахунку при звільненні відсутні.

З огляду на те, що позивачем при пред'явлені позову сплачено судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп., то з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, відповідно до ч.1ст. 88 ЦПК Українисудові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 640 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.10,11,60,61,88,209,212,214,215,226,292,294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункових сум - задоволити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахункових сум в розмірі 60161,60 грн.

В решті позовних вимог позивачу відмовити.

Стягнути з Приватного публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» код ЄДРПОУ 05607824 на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) гривню 00 копійку судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина