Ухвала суду № 70107857, 07.11.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8685/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/4900/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 07.11.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді:ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, з участю секретаряОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення процентів, інфляційних збитків, три відсотки річних, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_5 звернувся із позовом до ОСОБА_6 про стягнення процентів, інфляційних збитків, 3 % річних, посилаючись на те, що 25 листопада 2009 року між ним та ОСОБА_6 був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_6 отримала у борг грошові кошти в розмірі 45000 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_6 на його корись 592932,43 грн.

При зверненні з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу він не заявляв вимог щодо стягнення з неї трьох відсотків річних, інфляційних збитків та процентів за користування грошовими коштами.

ОСОБА_6 рішення суду не виконала, борг не повернула.

Керуючись вимогами ст. ст. 525, 599, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611, 625, 1050 ЦК України, позивач ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь інфляційні збитки за період заборгованості з жовтня 2013 року по травень 2016 року 430 309,44 грн., три відсотки річних за період прострочення 01 травня 2013 року по 31 серпня 2016 року у розмірі 57638,33 грн., проценти від суми позики нараховані за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року в розмірі 252772,52 грн. та судові витрати в розмірі 7250 грн.

У травні 2017 року позивач ОСОБА_5 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_6 інфляційні збитки в розмірі 494740,80 грн., 3 % річних в розмірі 69033 грн., нараховані проценти в розмірі 330888,45 грн. та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 нараховані проценти у розмірі 330888,45 грн. та три відсотки річних у розмірі 69033,61 грн., а всього 399922,06 грн.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 000 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2017 року в резолютивній частині рішення було виправлено арифметичні помилку та зазначено, що стягненню на користь позивача підлягає судовий збір з розмірі 3999,22 грн.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_6 інфляційних збіитків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення інфляційних збитків задовольнити та стягнути з ОСОБА_6 інфляційні збитки в розмірі 494740 грн. 80 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обгрунтування апеляційної скарги зазаначає, що сума боргу по договору позики предявлялась в гривні, отже розрахунок інфляційних збитків здійснювався теж в гривні. Крім того, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторні спору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязння та не позбавляє крдитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки належним виконанням зобовязання є виконання, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання (ст. 599 ЦК України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виникли боргові зобовязання. Так, позичальник ОСОБА_6 отримала в борг від ОСОБА_5 за договором позики від 25 листопада 2009 року грошові кошти в розмірі 45000 доларів США.

ОСОБА_6 зобовязання за договором позики не виконала та не повернула ОСОБА_5 грошові кошти.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг у розмірі 575280 грн. за договорами позики та заборгованість за процентами, що становить 17652,43 грн., а всього 592932,43 грн., у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року встановлено, що на підтвердження виникнення правовідносин між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем 2 ОСОБА_6 від 25 листопада 2009 року, з якого вбачається, що ОСОБА_6 отримала в борг у ОСОБА_5 45000 доларів США, які зобовязувалась повернути протягом 60 днів за першою вимогою ОСОБА_5, крім того, на зворотному аркуші додатково є розписка на тих же умовах про отримання ще 25000 доларів США.

Згідно вимогст. 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимогст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно вимог ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 546 ЦК Українивизначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, позивач ОСОБА_5 просив стягнути з відповідача ОСОБА_6 нараховані проценти, три відсотки річних та інфляційні збитки, як встановлену відповідальність за порушення грошового зобов»язання.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві та було встановлено судом, 25 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_6 отримала у борг грошові кошти у розмірі 45000 доларів США.

З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачу ОСОБА_6 за період прострочення з 01 січня 2014 року по 14 травня 2017 року нараховано проценти у розмірі 330888 грн. 45 грн.; за період з 01 травня 2013 року по 01 січня 2017 року нараховано 3 % річних у розмірі 69033,61 грн., а також за період з жовтня 2013 року по березень 2017 року нараховано інфляційні збитки у розмірі 494740,80 грн.

Задовольняючи чатково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача ОСОБА_5 в частині стягнення з відповідача ОСОБА_6 на його користь заборгованості по нарахованих відсоткам за період з 01 січня 2014 року по 14 травня 2017 року в розмірі 330888,45 грн., а також 3 % річних нарахованих за період з 01 травня 2013 року по 30 квітня 2017 року у розмірі 69033,61 грн.

В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Що ж до стягнення нарахованих позивачем інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по березень 2017 року у розмірі 494740,80 грн. то місцевий суд відмовляючи в їх задоволенні виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики в іноземній валюті, а саме в доларах США. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

При цьому суд першої інстанції застосував висновки правової позиції викладеної в рішенні Верховного суду України від 28 березня 2012 року у справі № 6-36736вов10 та виходив з того, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобовязання, яке визначене у гривні.

Колегія суддів по суті погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, а рішення суду в цій частині ухвалене з додержанням вимог, як матеріального, так і процесуального законодавства, виходячи з наступного.

Статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Згідно зі ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1 та 2 ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зміст зазначеної статті та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суди у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню у цій іноземній валюті з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", передбачено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі 6-36736вов10). Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Таким чином, ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції вірно врахував, що ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не на невиконання судового рішення. Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Враховуючи, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, суд першої інстанції правильно не застосував до цих правовідносин положення закону, який регулює порядок застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.І. Олійник

ОСОБА_3