Ухвала суду № 70103236, 06.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/12448/13-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Кожух О.А., Куштана Б.П.

при секретарі: Сочка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, та апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє від власного імені та від імені малолітньої ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_6, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2, який є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2, який є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, перед ОСОБА_2, який є правонаступником публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за договором про надання споживчого кредиту № 11220102000 від 21.09.2007 року, яка станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 року (на момент смерті ОСОБА_7) складає 74992 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто два) дол. США 58 центів США, що згідно з курсом НБУ станом на 02.11.2016 року становить 1918310 (один мільйон дев'ятсот вісімнадцять тисяч триста десять) гривень 20 коп. (1 долар США = 25,58 грн.), з яких: 62305,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 12684,48 дол. США - заборгованість за процентами, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21.09.2007 року - квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_7, спадкоємцем якого є ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якої діє законний представник - ОСОБА_4, в межах вартості спадкового майна, успадкованого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_7.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири, загальною площею 65,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки у сумі 917400,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, просить дане рішення суду змінити, виключити з його мотивувальної частини висновки суду першої інстанції про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21.09.2007 року на вище вказану квартиру протягом дії Закону України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", посилаючись на неправильне його застосування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, яка діє від власного імені та від імені малолітньої ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представників апелянтів, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що такі не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 21.09.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», що змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_7 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11220102000, відповідно до умов якого ОСОБА_7 отримав кредитні кошти для особистих потреб, а саме, придбання житлової нерухомості, в сумі 64800 дол. США, що еквівалентно 327240,00 грн., зі сплатою 11,90 % річних з кінцевим терміном повернення 21.09.2037 року (а.с. 7-10 - т. 1).

21.09.2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_7 купив у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_4

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_7 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 11220102000, за умовами якого ОСОБА_7 передав в іпотеку банку нерухомість - квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 21, 22 - т. 1).

На час укладення вказаних договорів ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4.(а.с. 61 - т. 1).

21.09.2007 року ОСОБА_4 було надано в нотаріальну контору згоду на купівлю та в подальшому на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_7 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63 - т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.04.2010 року (а.с. 23 - т. 1), і після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на квартиру АДРЕСА_3.

На момент смерті зобов'язання ОСОБА_7 за вищевказаним кредитним договором залишились не виконаними і згідно з наданою банком довідкою-розрахунком заборгованість за кредитним договором станом на 21.06.2013 року становить 75453,43 дол. США, що еквівалентно 603099,18 грн., з яких: 62305,10 дол. США - заборгованість за кредитом; 13148,32 дол. США - заборгованість за процентами, нарахованими по 30.04.2010 року (а.с. 30-32 - т. 1).

22.07.2010 року банк звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. з претензією про пред'явлення вимог до спадкоємців (а.с. 24, 25 - т. 1).

Листом приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. від 13.07.2011 року банк повідомлено про те, що 30.05.2010 року нотаріусом заведена спадкова справа № 05/2010, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_7 є його малолітня донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26 - т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Положеннями ст. ст. 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Згідно з ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 1269 ЦК України заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме, з копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А., спадкоємцями ОСОБА_7 є діти померлого - ОСОБА_10, ОСОБА_5, в інтересах та від імені якої діє її мати ОСОБА_4, дружина померлого - ОСОБА_4 та мати померлого - ОСОБА_11

Заявою від 11.10.2010 року, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. за реєстровим № 2898, ОСОБА_10 відмовилася від прийняття спадщини після померлого батька - ОСОБА_7 на користь своєї сестри ОСОБА_5, а також цією заявою відкликала заяву про прийняття спадщини, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. 13.05.2010 року за реєстровим № 1450 (а.с. 71, 72 - т. 1).

Згідно із заявою від 11.10.2010 року, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. за реєстровим № 2892, ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини після померлого чоловіка - ОСОБА_7 (а.с. 73 - т. 1).

Відповідно до заяви від 11.10.2010 року, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. за реєстровим № 2899, ОСОБА_10 відмовилася від прийняття спадщини після померлого сина - ОСОБА_7 (а.с. 74 - т. 1).

Поданою приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. заявою малолітньої ОСОБА_5, в інтересах та від імені якої діє її мати ОСОБА_4 від 18.03.2011 року підтверджується, що ОСОБА_5 прийняла спадщину, яка залишилася після смерті батька ОСОБА_7 - 1/2 частини квартири, що знаходиться в АДРЕСА_5, та просила оформити спадкову справу і видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане майно (а.с. 75 - т. 1).

18.03.2011 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про права на спадщину за законом після смерті померлого ОСОБА_7 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: 1/2 частки квартири, що знаходиться в АДРЕСА_5 (а.с. 86 - т. 1).

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

27.10.2015 року до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А із заявою звернулася малолітня ОСОБА_5, в інтересах та від імені якої діє мати ОСОБА_4, щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за померлим батьком ОСОБА_7

Постановою приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. від 27.10.2015 року № 119/01-14, ОСОБА_5, в інтересах та від імені якої діє її мати ОСОБА_4, відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за померлим батьком ОСОБА_7, у зв'язку із наявністю арешту, накладеного 13.11.2008 року р. № 8185657 на вищевказану квартиру (а.с. 62 - т. 3).

Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прийнявши спадщину, малолітня ОСОБА_5 набула й обов'язків іпотекодавця, незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно з ч. 1 ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 від прийняття спадщини за померлим чоловіком ОСОБА_7 відмовилася, про що свідчить відповідна заява, подана нею до нотаріуса.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки № 11220102000 від 21.09.2007 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 було повністю оформлено за ОСОБА_7

У відповідності до положень ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, якими підтверджується факт належності відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності квартири, розташованої за адресоюАДРЕСА_7Натомість, з матеріалів справи слідує, що вказану квартиру було придбано ОСОБА_7 за рахунок коштів, отриманих з використанням банківського кредиту, про що свідчить укладений 21.09.2007 року кредитний договір № 11220102000, згідно з умов якого кредитні кошти отримані для особистих потреб (п. 1.4. договору), а саме, придбання житлової нерухомості, та укладений цього ж дня договір купівлі-продажу квартири.

За приписами ст. ст. 60-63, 68 СК України будь-яке майно (крім речей індивідуального користування та речей, які виключені з цивільного обороту), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Визначаючи обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, обов'язково слід встановлювати правовий режим його належності подружжю загалом або дружині/чоловікові окремо в контексті положень ст. ст. 57, 58 СК України.

Згідно з п. п. 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям в їх сукупності.

Таким чином, аналізом вказаних норм в їх сукупності можна дійти до висновку, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс 15, 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, які прийняті з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України і висновки по яких є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

За вказаних обставин суд першої інстанції правильно застосував вищенаведені вимоги закону і обов'язкові правові позиції Верховного Суду України та дійшов вірного висновку, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_6 була придбана ОСОБА_7 хоча й у період шлюбу з ОСОБА_4, але за його особисті кошти, а саме, за рахунок коштів, отриманих ним для особистих потреб за кредитним договором, а тому це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому спадкоємець померлого ОСОБА_7, яким є одноособово його малолітня донька - ОСОБА_5, прийняла в цілому у спадок квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_8

Наведені в цій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними та необґрунтованими і даних висноків суду першої інстанції не спростовують.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 листопада 2014 року зазначено про належність ОСОБА_4 квартири на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7, оскільки даною ухвалою касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 04 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції через порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону щодо повідомлення ОСОБА_4 про розгляд справи та її прав на участь у судовому засіданні, і в даній ухвалі судом не вирішувалося питання статусу вказаного майна. (а.с.251-253 т.1)

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4, що позивачем пропущено строк позовної давності, виходячи з слідуючого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

22.07.2010 року банк звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. з претензією про пред'явлення вимог до спадкоємців (а.с. 24, 25 - т. 1).

Згідно листа приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. від 13.07.2011 року банк повідомлено про те, що 30.05.2010 року нотаріусом заведена спадкова справа № 05/2010, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_7 є його малолітня донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26 - т. 1). Тобто, саме з цього моменту, а не тоді, коли стало банку відомо про факт смерті позичальника, у банку виникло право вимоги до спадкоємців та почав обчислюватися перебіг строку позовної давності.

З позовом до суду банк звернувся 19.07.2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином, первісний кредитор не пропустив строку позовної давності.

Крім того, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05.03.2015 року, яке набрало законної сили, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки припиненим в зв'язку з пропуском строку позовної давності - відмовлено (а.с.117-136 т.2).

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильних висноків про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, та обґрунтовано захистив порушене право кредитора.

Правильність розрахунку суми заборгованості в рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, початкова ціна реалізації предмета іпотеки сторонами в апеляційних скаргах не оспорюється.

Матеріалами справи встановлено, що позичальник ОСОБА_7 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем проживання його спадкоємця - ОСОБА_5, житлова площа квартири не перевищує 140 кв. метрів.

Будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 має інше житло, матеріалами не доведено.

Згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на дані правовідносини поширюється дія вказаного Закону і рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії зазначеного Закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 даних висновків суду не спростовують і не заслуговують на увагу.

Посилання апелянта ОСОБА_2, що ОСОБА_5 окрім квартири, яка є предметом іпотеки, має інше житло, зокрема в АДРЕСА_9, не підтверджено жодними належними і допустими доказами.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що належну їй на піставі свідоцтва про право на спадщину за законом ? частину квартири АДРЕСА_10 ОСОБА_10 відчужила і її власником на даний час є ОСОБА_12, решта ? квартири належить на праві власності ОСОБА_11 Інше житло за ОСОБА_5 відсутнє.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст.ст.303, 308, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє від власного імені та від імені малолітньої ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_6, - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді