Ухвала суду № 70102450, 06.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/2558/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

з участю секретаря: Сочка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду від 20 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності, –

встановила:

ОСОБА_1 пред’явила позов до ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_3 про припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності. В обґрунтування позову посилалась на те, що згідно договору кредиту № 0610/0208/88-027 від 20.02.2008 року їй було надано ПАТ «Сведбанк» кредит в сумі 10700 доларів США. В забезпечення кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 0610/0208/88-27-Z-1 від 20.02.2008 року, згідно якого іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно – житловий будинок, який знаходиться в м. Свалява, вул. Князя Лаборця, № 47. А 05.10.2016 року ОСОБА_1 отримала письмову вимогу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» від 13.09.2016 року про те, що товариство набуло у порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на вказаний житловий будинок. Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, спірний будинок належить на праві власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Вважає, що переоформлення права власності на будинок було здійснено незаконно, оскільки товариство не надсилало письмову вимогу про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також, з порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також рішення суду про стягнення заборгованості вже виконано, позивачем виплачено стягнену заборгованість. Тому, просить припинити право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на спірний будинок, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вказане майно за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та зобов’язати державного реєстратора прав – приватного нотаріуса ОСОБА_3 внести запис про скасування державної реєстрації права власності відповідача на цей будинок.

Ухвалою суду від 20.02.2017 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності, закрито (а.с. 161, 162).

Рішенням Свалявського районного суду від 20 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності – відмовлено.

На дане рішення представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що кредитор не направляв вимогу ОСОБА_1 про виконання порушеного зобов’язання та не попереджав про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказує, що ОСОБА_1 отримала у той час зовсім інший лист про можливе виселення, а не щодо попередження про звернення стягнення. Також вважає, що реєстрація права власності за кредитором була неможлива внаслідок дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвала Свалявського районного суду від 20.02.2017 року про закриття провадження в частині вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в апеляційному порядку ніким не оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що 20 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0610/0208/88-027, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 10700 доларів США до 18 лютого 2018 року (а.с.77-81).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 20 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 0610/0208/88-027-Z-1, відповідно до якого іпотекодавець передав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме – житловий будинок, що розташований в м. Свалява, вул. Князя Лаборця, 47 (а.с. 82-84).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк) та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір Факторингу за № 15 та договір відступлення прав вимоги, відповідно до яких ПАТ «Сведбанк» відступило ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 за указаним вище кредитним договором та договором іпотеки (а.с. 85-91).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.03.2016 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29010537, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок № 47 по вул. Князя Лаборця в м. Свалява за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с. 70-71).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрацію права власності за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» здійснено без порушень вимог чинного законодавства.

Колегія суддів, погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем й іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зі змісту договору іпотеки, зокрема, з п. 12.3.1. вбачається, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 ЗУ «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя на предмет іпотеки, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Згідно ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній станом на 30.03.2016 року) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком (п. 40 Порядку N 1127).

Відповідно до п. 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також, зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Викладеною вище нормою Порядку N 1127 передбачено вичерпний перелік документів, що підлягають поданню у разі проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що саме по собі є імперативною вимогою.

Оскільки, позивач відмовився від вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та ухвалою суду від 20.02.2017 року провадження в справі у цій частині вимог, закрито. А тому, суд апеляційної інстанції не вправі перевіряти правомірність дій приватного нотаріуса, що полягали у здійсненні державної реєстрації права власності за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо надання кредитором державному реєстратору пакету всіх необхідних документів для здійснення державної реєстрації права.

Зокрема, нотаріусу було надано відповідні докази направлення повідомлення від 20.12.2013 р. з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в тому числі й із застосуванням процедури, передбаченої ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (а.с. 76) та надано докази отримання боржником такого повідомлення (а.с. 75).

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що боржником було отримано зовсім інший лист, ксерокопію якого долучено до апеляційної скарги (а.с. 186), оскільки такий лист не спростовує факту існування вищезазначеного листа наданого нотаріусу. Перевірити додатково дану обставину не представляється можливим, оскільки як убачається зі змісту виписки з ОСОБА_3 від 30.10.2017 року - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» при здійсненні інвентаризації архіву стосовно опрацювання вхідної/вихідної кореспонденції, відповідний Журнал кореспонденції за період з 01.09. по 31.12.2013 року – не виявлений, а інші докази, які б свідчили про зворотне, відсутні. Крім того, даний лист як доказ надано представником апелянта з порушенням ч. 2 ст. 303 ЦПК України, позаяк ним не обґрунтовано неможливість його подання до суду першої інстанції, а тому, такий є безпідставним, та не може братись до уваги.

У ході судового розгляду ОСОБА_1 посилалась також на ту обставину, що рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.06.2011 року в справі № 2-446/2011 року про солідарне стягнення загальної заборгованості у сумі 100126,76 грн., виконано – 25.08.2016 року, що підтверджується Постановою заступника начальника Свалявського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 25.08.2016 року про закінчення виконавчого провадження, (а.с. 22, 53).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що не дивлячись на те, що ОСОБА_1 й виконала рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.06.2011 року, проте, таке мало місце вже після того як державний реєстратор прав на нерухоме майно в особі приватного нотаріуса ОСОБА_3 прийняла рішення за № 29010537 від 30.03.2016 року про здійснення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Оскільки ОСОБА_1 довготривалий період не виконувала рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.06.2011 року, то у ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» виникли законні підстави для захисту своїх порушених прав за кредитним договором.

Щодо посилання апелянта на приписи ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 зазначеного Закону - протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Тобто, даним Законом заборонено саме примусове стягнення нерухомого майна.

У даному ж випадку, звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснюється у примусовому порядку, тобто, на підставі рішення суду чи в порядку передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження». Звернення стягнення здійснено в позасудовому порядку, на підставі відповідного іпотечного застереження, яке міститься в іпотечному договорі, який підписаний ОСОБА_1, що свідчить про надання нею згоди на можливість застосування такої процедури.

Таке звернення стягнення не може вважатися примусовим, позаяк примусові заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», у даному випадку не застосовуються.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв’язку з чим апеляційна скарга, згідно ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без мін.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 307, 308, 313, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, –

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Свалявського районного суду від 20 лютого 2017 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Суддя-доповідач

Судді