Постанова № 70095398, 06.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 року Справа № 906/764/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Плюшка І.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк"на рішенняГосподарського суду Житомирської області від 28.02.2017та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2017у справі№906/764/16за позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Берком" 2. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києвіза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рідна Їжа"прозняття арешту з майназа участю представників сторінвід позивача:не з'явивсявід відповідача-1:не з'явився від відповідача-2:не з'явився від третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берком" та Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з майна ПАТ "Дельта Банк" - об'єкту нерухомого майна, нежитлової будівлі цеху по переробці м'яса під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 м2, розташованого у Житомирській області, м. Бердичів, вул. Залізнична, буд. 4, накладеного: 14.01.2015 ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №43187263 від 05.09.2014 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.02.2017 (суддя Давидюк В.К.) позов задоволено частково; знято з відповідного майна арешт, накладений 14.01.2015 ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №43187263 від 05.09.2014; у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів: Демидюк О.О., Мамченко Ю.А., Савченко Г.І.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у знятті обтяження з майна АТ "Дельта Банк", який накладено 03.03.2014 ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13, та постанову суду апеляційної інстанції повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову №43187263 від 05.09.2014, якою накладено арешт на майно, що належало ТОВ "Берком", у тому числі на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 м2, розташований за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Залізнична, буд. 4 (номер запису обтяження 15062918 від 14.01.2015).

Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рідна Їжа" заборонено ТОВ "Берком" у будь-який спосіб відчужувати належне йому нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Залізнична, 4, у тому числі майнові права ТОВ "Берком" у межах розміру заявлених позовних вимог у сумі 1713087,31 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 у справі №910/14819/13 вказані заходи забезпечення позову не скасовані.

У подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі №906/1186/14, яке набрало законної сили, в рахунок погашення основного зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Берком" щодо оплати заборгованості у розмірі 1217295,97 грн. за договором про надання кредиту №ВКЛ-2007124 від 03.08.2011 звернуто стягнення шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнано право власності за іпотекодержателем - Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 м2, розташований у Житомирській області, м. Бердичів, вул. Залізнична, буд. 4.

На підставі вказаного рішення державним реєстратором зареєстровано право власності ПАТ "Дельта Банк" в частці 1 на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 м2, розташований за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Залізнична, буд. 4.

На момент вирішення даного спору на виконанні у Бердичівському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ у Житомирській області перебуває зведене виконавче провадження про стягнення заборгованості з ТОВ "Берком" на загальну суму 1728980,85 грн.

У зв'язку з викладеними обставинами ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про зняття арешту з вказаного об'єкту нерухомого майна, накладеного як на підставі постанови ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві №43187263 від 05.09.2014, так і ухвали Господарського суду м. Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13. Адже наявність обтяжень на майно, власником якого є ПАТ "Дельта Банк", заважає здійснювати йому свої цивільні права та обов'язки щодо даного нерухомого майна, реалізувати майнові права власника на володіння, користування та розпорядження належним майном, здійснити реєстрацію майна.

У силу ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Зокрема, згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Так, відповідно до ст.ст. 386, 396 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності; водночас особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом у даній справі) визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 11, ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України, яка визначає окремі види застав, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. У ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека визначена як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Зокрема, ч.ч. 1, 4 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Тобто вимоги стягувача-заставодержателя (іпотекодержателя) є пріоритетними перед іншими кредиторами боржника і ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 вказується на право заставодержателя на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Зі змісту частин 6 та 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. При цьому не має підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки (лист Верховного Суду України від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна").

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 5 постанови №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснив, що відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.

При цьому згідно з положеннями ч. 1 ст. 1212 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором.

Отже, з аналізу положень викладених правових норм вбачається, що особі, яка вважає, що їй належить арештоване майно, надано право звернутися з позовом, зокрема, про зняття арешту з відповідного майна, однак необхідною умовою задоволення такої матеріально-правової вимоги вказаної особи має бути встановлення факту наявності у позивача права власності на відповідне майно та безпідставність накладення на нього арешту. Тобто до предмета доказування в такій справі відноситься дослідження питання права власності позивача на спірне майно та обставин щодо обґрунтованості накладення арешту на спірне майно.

Крім того, накладання арешту на майно, що належать відповідачу, передбачено, зокрема, ст. 67 ГПК України як один із заходів забезпечення позову поряд із забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто накладення арешту на майно та заборона відповідачеві вчиняти певні дії є окремими видами забезпечення позову та не є тотожними процесуальними діями. Більш того, окремими видами забезпечення є заборона вчиняти відповідні дії відповідачеві та іншим особам.

З встановлених судами обставин вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13 не накладався арешт на об'єкт нерухомого майна за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Залізнична, 4, а лише заборонено в будь-який спосіб відчужувати вказане майно, причому така заборона стосується лише ТОВ "Берком", а не певних інших осіб, зокрема, ПАТ "Дельта Банк".

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зняття арешту з майна ПАТ "Дельта Банк" - об'єкту нерухомого майна, нежитлової будівлі цеху по переробці м'яса під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 м2, розташованого у Житомирській області, м. Бердичів, вул. Залізнична, буд. 4, накладеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 у справі №910/14819/13.

Разом з тим, з встановлених судами обставин також вбачається, що обтяження на спірне у справі нерухоме майно на підставі договору іпотеки №3400 від 03.08.2011 внесене 03.08.2011 за реєстраційним номером 15062964 раніше, ніж зареєстрований арешт нерухомого майна, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №43187263 від 05.09.2014, тобто зареєстроване ПАТ "Дельта Банк" обтяження має вищий пріоритет. А відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі №906/1186/14 ПАТ "Дельта Банк" реалізувало своє право звернення стягнення на передане в іпотеку майно шляхом набуття на нього права власності, у зв'язку з чим усі права та вимоги третіх осіб на це майно, які мають нижчий пріоритет, втратили чинність.

Отже, під час розгляду даної справи позивачем доведено обставини наявності у нього право власності на спірне нерухоме майно бізнес-центру як передумови для звернення з відповідним позовом згідно ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, а також безпідставності накладення арешту на вказане майно.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зняття арешту з майна, накладеного 14.01.2015 ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №43187263 від 05.09.2014.

Водночас висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині у зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про право власності на майно, яке піддане арешту, а спору про право на майно зі стягувачами чи боржниками у ПАТ "Дельта Банк" немає, що унеможливлює його захист у позовному провадженні відповідно до ст. 1 ГПК України, не заснований на правильному застосуванні положень ст.ст. 54, 60 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999.

Зокрема, посилання суду апеляційної інстанції про можливість захисту прав позивача на спірне майно у порядку, передбаченому ст. 1212 ГПК України є безпідставним, адже судом не встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" є стягувачем чи боржником у відповідному виконавчому провадженні, в якому накладено арешт на спірне у даній справі майно.

З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю викладених у ній висновків вимогам законодавства, що регулює спірні у справі правовідносини.

Водночас перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в порядку ст.ст. 43, 84 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України. Відтак рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі №906/764/16 скасувати.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2017 у справі №906/764/16 залишити в силі.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді І.Плюшко

О.Попікова