Постанова № 70094854, 07.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2017 року № 826/5779/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України у м. Києві, Головного управління МВС України у Київській області

про зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітньої плати,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, в якому просить суд:

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України звільнити ОСОБА_1 з посади начальника відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Сімферопольського міського управління Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим за власним бажанням.

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 125 000, 00 грн. та суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у сумі 34 640, 00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на прохання Позивача звільнити його зі служби, була надана відповідь МВС про те, що відомості про проходження служби Позивачем в органах внутрішніх справ відсутні. Процедура звільнення не відбулась. Починаючи з березня 2014 року Відповідач не виплачує кошти по заробітній платі Позивачу. У судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представником відповідача-1 було залучено до матеріалів справи заперечення на адміністративний позов, у тексті яких, представником відповідача вказано, що до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України поширюватися не можуть, а щодо свого звільнення позивач повинен був звернутися із відповідним рапортом до начальника ГУМВС України в АР Крим або, на теперішній час, до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в АР Крим. Отже, Міністерство внутрішніх справ України не порушило законних прав та інтересів позивача. Таким чином, представник відповідача - 1 заперечує проти адміністративного позову та просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі

Відповідач - 2 надав суду письмові пояснення на адміністративний позов, в яких зазначено, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з позивачем у публічно - правові відносини не вступало, і як наслідок, не могло порушити його прав та свобод, будь - яких дій чи бездіяльності не вчиняло, та рішень не приймало, а тому не може визнати позов ОСОБА_1

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд ухвалив розгляд даної адміністративної справи продовжити в порядку письмового провадження.

Керуючись принципом офіційного з'ясування обставин справи, Окружним адміністративним судом м. Києва було направлено судові запити від 17.10.2016 р. та 15.05.2017 р. до ГУ МВС України в АР Крим в особі ліквідаційної комісії з метою витребування належним чином завірених документів на підтвердження статусу Позивача з травня 2013 року (зокрема щодо того, чи є ОСОБА_1 звільненим з органів внутрішніх справ).

Станом на час вирішення судового спору відповідей на вищевказані запити до суду не надійшло.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З 1991 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України на різних посадах.

Згідно наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 19.03.2013 року № 103 о/с позивача було відряджено для подальшого проходження служби до ГУМВС України в АР Крим.

29.05.2013 року Позивач був призначений на посаду начальника відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим. Спеціальне військове звання «підполковник».

Як вбачається з позовної заяви, у зв'язку із окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, Позивачу разом із сім'єю довелося змінити своє місце проживання та переїхати до Києва.

В період з 22.01.2013 року по 14.01.2015 року зареєстрованим місцем проживання Позивача було АДРЕСА_1.

З 14.01.2015 року місце проживання позивача зареєстровано в АДРЕСА_2.

08.04.2014 року листом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим № 2/27дск, у зв'язку із виявленням бажання ОСОБА_1 продовження служби в МВС, особова справа позивача направлена до Департаменту кадрового забезпечення МВС України.

30.07.2014 року листом Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/2-4734дск, у зв'язку із виявленням бажання Позивача проходити службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок УДСБЕЗ в ГУ МВС України в м. Києві, особова справа позивача направлена до кадрового забезпечення ГУ МВС України в м. Києві.

Також позивач рапортом від 13.08.2014 року надавав згоду на своє призначення на посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії злочинам в агропромисловому комплексі УДСБЕЗ ГУ МВС України в Київській області. Даний рапорт був погоджений 20.08.2014 року.

05.08.2014 року згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України № 775 всі посади в ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим скорочено.

З листів ГУ Міндоходів у м. Києві № 4572/8/26-15-04-02-14 від 18.09.2014 р. та Державної фіскальної служби України № 3625/5/99-99-04-02-01-16 вбачається, що позивач рапортом звертався про подальше проходження служби в податковій міліції при Головному управлінні Міністерства доходів у м. Києві.

19.11.2014 року листом Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/1-7313 до Державної фіскальної служби було повідомлено, що Позивач звільнений з органів внутрішніх справ України, а особову справу позивача направлено на адресу Головного управління Міністерства доходів у м. Києві за вих. № 3/381 від 12.09.2014.

Переведення позивача на вищезазначені посади в ГУ МВС України в Київській області та ГУ МВС України не відбулося.

Як вбачається з листа Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/1-1319 від 16.02.2015 року у Міністерстві внутрішніх справ України відсутні відомості щодо проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ після окупації території АР Крим, а сам позивач від переведення в інше місце служби відмовився.

Згідно довідки від 14.07.2017 року, наданої представником Головного управління МВС України в м. Києві,- позивач не проходив службу в ГУ МВС України в м. Києві та відсутній на відповідних обліках кадрового забезпечення.

Станом на час розгляду справи, особова справа Позивача була направлена Головним управлінням МВС України в Київській області на адресу Головного управління Міністерства доходів і зборів України в місті Києві за супровідною вих. 3/381дск від 12.09.2014 року згідно запиту Головного управління Міністерства доходів і зборів України в місті Києві вих. 685/9/26-15-04-028 від 11.09.2014 р., що підтверджується довідкою від 22.09.2016 № 3278/109/12/01-16. Водночас, призначення (переведення) позивача на посаду в органи Державної фіскальної служби України не відбулось.

Як вбачається з листа Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/1-180зі від 12.02.2015 року позивач звертався до Міністерства внутрішніх справ України з запитом на отримання публічної інформації щодо відомостей про проходження служби в Головному управлінні МВС України в АР Крим. З наданої відповіді вбачається, що з 28.02.2014 року зв'язок з підрозділами ГУМВС України в АР Крим втрачено, а на офіційні запити жодної відповіді не надходить. Крім того, Міністерство внутрішніх справ України повідомило ОСОБА_1, що усі посади ГУМВС України в АР Крим скорочено відповідно до наказу МВС України від 05.08.2014 року № 775.

Листами Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/1-1319 від 16.02.2015 року, № 6/1/1-5716 від 16.07.2015 року на запити (в інтересах позивача) ГУ ДФС України у Полтавській обл. та ГУ ДФС України в м. Києві були надані аналогічні відповіді.

06.08.2015 року Позивач звернувся з листом до Міністерства внутрішніх справ України з метою отримання інформації про своє звільнення з органів внутрішніх справ та з проханням допомогти з подальшим проходженням служби (переведенням) в розпорядження ГУ ДФС України у Полтавській обл..

14.08.2015 р. листом Департаменту кадрового забезпечення МВС України № 6/1/1-1282 Позивача була повідомлена ідентична інформація з листом № 6/1/1-180 від 12.02.2015 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, в т. ч. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим та Сімферопольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, в якому з 29.05.2013 року проходив службу Позивач.

03.02.2016 року Позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з заявою про звільнення з органів внутрішніх справ яка, як вбачається з відповіді Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 23.02.2016 р. № 22/1/1-Я-329, не була задоволена з підстав, що були викладені в попередніх листах МВС України.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач з 29.05.2013 року був призначений на посаду начальника відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.

Станом на квітень 2014 року позивач вважався таким, що бажав продовжувати службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується направленням (із зазначенням відповідної підстави) супровідним вих. № 2/27дск від 08.04.2014 року ГУ МВС України в АР Крим особової справи позивача до Департаменту кадрового забезпечення МВС України.

Разом із цим, в матеріалах справи наявні докази також щодо бажання Позивача продовжувати службу в органах Державної фіскальної служби України. Станом на час вирішення спору, як було встановлено судом, підтверджено позивачем та відповідною довідкою ,- особова справа позивача була направлена Головним управлінням МВС України в Київській області на адресу Головного управління Міністерства доходів і зборів України в місті Києві за супровідною вих. 3/381дск від 12.09.2014 року.

Натомість, заяву про звільнення за власним бажанням з органів внутрішніх справ позивач направив до МВС України лише 03.02.2016 р..

Колегія суддів дійлав висновку, що інформації, яка була б підтвержена належними і допустимими доказами щодо перебування ОСОБА_1 (станом на момент звернення із заявою про звільнення до Відповідача-1) на службі в органах внутрішніх справ, а також щодо його звільнення (із зазначенням підстав),- матеріали справи не містять, незважаючи на відповідні дії суду щодо витребування цих доказів.

Отже, спір вирішується на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин між Позивачем та МВС України щодо звільнення (лютий 2016 року) процедура звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначена Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМУ від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення).

Відповідно до підпункту «ж» п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 67 Положення).

У відповідності до ч. 1, 2, 6, 7 ст. 3 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV начальник - особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими. У разі тимчасового виконання обов'язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.

Відповідно до абз. 2 п. 70 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Нормативно-правовим актом, що визначає право посадових осіб на звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ є наказ МВС № 378 від 30.06.2011 року «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ» (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 р. № 878 Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Як вбачається з наказу МВС України № 378 від 30.06.2011 року посада позивача, станом на момент виникнення спірних відносин, відноситься Переліку № 2 посад керівного складу Міністерства внутрішніх справ України, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України.

Водночас, відповідно до підпункту 2 п. 2 Примірного порядку підготовки документів для призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ відповідно до номенклатури посад МВС України, затвердженого наказом МВС України № 378 від 30.06.2011 року, подання щодо призначення на посади та звільнення з посад, які зазначені в переліках NN 2 - 3, вносяться, зокрема, начальниками ГУМВС, УМВС - стосовно своїх перших заступників та заступників, начальників районних, районних у містах, міських управлінь (відділів), лінійних управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС, начальників управлінь (відділів, відділень, секторів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, вищих навчальних закладів (за наявності).

Відповідно до ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні.

За змістом статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86 КАС України).

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, враховуючи системний аналіз вищезазначених положень законодавства в частині порядку звільнення з органів внутрішніх справ України; відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, які б доводили факт протиправної дії/бездіяльності відповідачів, перебування позивача станом на час спірних відносин на службі в органах внутрішніх справ України, а також передбаченого законодавством обов'язку відповідачів звільнити позивача за власним бажанням з органів внутрішніх справ і відшкодувати позивачу заробітну плату та суму компенсації втрати її частини,- колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а отже у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що посада начальника відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Сімферопольського міського управління Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим відносилась, до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», до номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення з яких належало до повноважень Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим (код ЄДРПОУ 08592230).

З 07.11.2015 року та на час вирішення спору Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим знаходиться в стані припинення, діє ліквідаційна комісія (ліквідатор).

Жодних доказів звернення позивача, а також неможливості такого звернення, як до 07.11.2015 року, так і після цієї дати до ГУ МВС України в АР Крим стосовно інформації про своє перебування в органах внутрішніх справ чи звільнення не додано, хоча, як вбачається з матеріалів справи, саме ГУ МВС України в АР Крим 08.04.2014 року направило особову справу позивача до Департаменту кадрового забезпечення МВС України, а сам позивач призначався на посаду за погодженням начальника ГУ МВС України в АР Крим.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді А.Б. Федорчук

В.А. Кузьменко