Постанова № 70094725, 06.11.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 листопада 2017 р.Р і в н еСправа №817/1088/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доЗарічненської районної державної адміністрації Рівненської області, ОСОБА_2 освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення середнього заробітку,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі Зарічненська РДА) про стягнення середнього заробітку за період з 19.05.2016 по 31.01.2017 в сумі 58224,37грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поновлюючи позивача на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА з 18.07.2014, розпорядженням голови Зарічненської РДА від 19.05.2016 №93-к визначено, що ОСОБА_1 поновлений поза штатом та приступив до роботи з 19.05.2016 (п.2), посадовий оклад з 19.05.2016 встановлений в розмірі 1390,00грн. (пп.3.1 п.3), оплата праці здійснюється в розмірі двох третин від такого окладу (пп.3.5 п.3), а робочий час вважається простоєм (пп.3.3 п.3), до закінчення якого ОСОБА_1 зобовязано не виходити на роботу (пп.3.4 п.3), та по 18.07.2016 включно надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 61 календарний день (п.4), яку було продовжено на 166 календарних днів з 19.07.2016 по 31.12.2016 розпорядженням голови Зарічненської РДА від 15.07.2016 №115-к. Протиправність розпорядження від 19.05.2016 №93-к в частині пункту 2, підпунктів 3.1, 3.3, 3.4 та 3.5 пункту 3, пункту 4, пункту 5, підпункту 6.2 пункту 6, а також розпорядження від 15.07.2016 №115-к підтверджено судовим рішенням у справі №817/848/16, яке набрало законної сили 04.01.2017. Проте, розпорядженням голови Зарічненської РДА від 31.01.2017 №38-к ОСОБА_1 звільнено за систематичні прогули. При цьому, у період з 19.05.2016 по 31.01.2017 виплата заробітної плати позивачу відповідачем не проводилася.

В ході судового розгляду судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача ОСОБА_2 освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області.

Відповідачі заперечень суду не надали.

Разом з тим, в ході судового розгляду, судом було прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 18.07.2014, розпорядженням голови Зарічненської РДА №103-к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2014 у справі №817/2095/14, яка набрала законної сили 24.09.2014, визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Зарічненської РДА від 18.07.2014 №103-к, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА з 18.07.2014, та стягнуто з Зарічненської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.07.2014 по день поновлення на роботі (а.а.с.8-13).

Разом з тим, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2016 у справі №817/306/16, яка набрала законної сили 19.04.2016, визнано протиправною бездіяльність Зарічненської РДА щодо невиконання постанови суду від 11.08.2014 у справі №817/2095/14 та стягнуто із Зарічненської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 18.07.2014 по 25.03.2016 в сумі 55744,79грн. (а.а.с.45-50).

19.05.2016 головою Зарічненської РДА прийнято розпорядження №93-к (а.а.с.14-15), яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА з 18.07.2014.

При цьому, поновлюючи позивача на посаді відповідачем у такому розпорядженні визначено, що ОСОБА_1 поновлений поза штатом та приступив до роботи з 19.05.2016 (п.2), посадовий оклад з 19.05.2016 встановлений в розмірі 1390,00грн. (пп.3.1 п.3), оплата праці здійснюється в розмірі двох третин від такого окладу (пп.3.5 п.3), а робочий час вважається простоєм (пп.3.3. п.3), до закінчення якого ОСОБА_1 зобовязано не виходити на роботу (пп.3.4 п.3), та по 18.07.2016 включно надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 61 календарний день (п.4), з проведенням розрахунків заробітної плати за весь період виходячи з вимог ст.113 КЗпП України (пп.6.2 п.6), яку було продовжено на 166 календарних днів з 19.07.2016 по 31.12.2016 розпорядженням голови Зарічненської РДА від 15.07.2016 №115-к (а.с.16).

Крім того, на підставі п.5 розпорядження голови Зарічненської РДА від 19.05.2016 №93-к ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з посади відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Однак, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі №817/848/16, яка набрала законної сили 04.01.2017, визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Зарічненської РДА від 19.05.2016 №93-к в частині пункту 2, підпунктів 3.1, 3.3, 3.4 та 3.5 пункту 3, пункту 4, пункту 5, підпункту 6.2 пункту 6, а також визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Зарічненської РДА від 15.07.2016 №115-к (а.а.с.17-23) .

Разом з тим, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі №817/283/17 стягнуто із Зарічненської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.03.2016 по 18.05.2016 в сумі 3895,93грн. без урахування обов'язкових відрахувань (а.а.с.76-83).

Вподальшому, розпорядженням голови Зарічненської РДА від 31.01.2017 №38-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за систематичні прогули державного службовця, яке визнано протиправним та скасовано постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 у справі №817/253/17, що набрала законної сили 11.09.2017 (а.а.с.84-93). При цьому, вказаним судовим рішенням стягнуто із Зарічненської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.02.2017 по 23.03.2017 в сумі 11779,20грн. без урахування обов'язкових відрахувань.

У звязку з тим, що у період з 19.05.2017 по 31.01.2017 заробітна плата відповідачем 1 для позивача не виплачувалася та в судовому порядку не стягувалася, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю та гарантує захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими до виконання.

Положеннями статей 14 та 255 КАС України регламентовано, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Аналогічні положення закріплені в статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, зокрема, частиною другою визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відтак, добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є законодавчо встановленим обовязком такого боржника.

Судовим рішенням у справі №817/2095/14, яке набрало законної сили 24.09.2014, підтверджено протиправність звільнення ОСОБА_1, та відновлено його порушене право на працю шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено, чим покладено на відповідача обовязок виконати таке рішення.

При цьому, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до положень ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є встановлений судом факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідач 1, поновлюючи позивача з 18.07.2014 на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА розпорядженням голови Зарічненської РДА від 19.05.2016 №93-к, визначив, що ОСОБА_1 поновлений поза штатом та приступив до роботи з 19.05.2016 (п.2), посадовий оклад з 19.05.2016 встановлений в розмірі 1390,00грн. (пп.3.1 п.3), оплата праці здійснюється в розмірі двох третин від такого окладу (пп.3.5 п.3), а робочий час вважається простоєм (пп.3.3 п.3), до закінчення якого ОСОБА_1 зобовязано не виходити на роботу (пп.3.4 п.3), та по 18.07.2016 включно надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 61 календарний день (п.4), яку було продовжено на 166 календарних днів з 19.07.2016 по 31.12.2016 розпорядженням голови Зарічненської РДА від 15.07.2016 №115-к.

Протиправність розпорядження голови Зарічненської РДА від 19.05.2016 №93-к в частині пункту 2, підпунктів 3.1, 3.3, 3.4 та 3.5 пункту 3, пункту 4, пункту 5, підпункту 6.2 пункту 6, а також розпорядження від 15.07.2016 №115-к підтверджено судовим рішенням у справі №817/848/16, яке набрало законної сили 04.01.2017, а тому в силу вимог ч.1 ст.72, ч.2 ст.255 КАС України не потребує доказуванню.

Даним судовим рішенням, зокрема, встановлено порушення Зарічненською РДА законодавства про працю та норм Конституції України, оскільки надавши ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати та без його згоди, відповідачем фактично позбавлено його права на працю, можливість заробляти собі на життя працею та право на отримання заробітної плати.

Крім того, надання такої відпустки в односторонньому порядку та на період понад 227 днів, створює ситуацію, за якої з позивачем, як особою, що рішенням суду поновлена на роботі та на користь якої стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, поводяться із зменшенням рівності здійснення, можливості реалізації, своїх прав, що прямо суперечить ст.1 Протоколу 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо здійснення будь-якого передбаченого законодавством права без дискримінації.

Особливо неприпустимим є створення такої ситуації з боку органу державної влади, який є одним із компонентів держави, та інтереси якого повинні співпадати з необхідністю належного здійснення будь-якого передбаченого законодавством права особи без дискримінації, що є питанням авторитету влади й Держави в цілому.

Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У вказаному рішенні також зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Проаналізувавши зміст ч.2 ст.233 КЗпП України суд приходить до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 26.10.2016 у справі №6-1395цс16.

Таким чином, оскільки з вини відповідача позивач не працював в період з 19.05.2016 по 31.01.2017 (за період відпустки з 19.05.2016, яка визнана судовим рішення у справі №817/848/16 такою, що надана з порушенням норм законів про працю, по день набрання таким рішенням законної сили 04.01.2017, а також враховуючи, що після набрання законної сили постанови у справі №817/848/16 відповідачем не було повідомлено ОСОБА_1 про закінчення простою та про дату виходу на роботу, за період з 05.01.2017 по 31.01.2017), то з відповідача підлягає стягненню середня заробітна плата за такий період.

Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно із п.3 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відтак, нарахування середнього заробітку за період з 19.05.2016 по 31.01.2017 повинно проводитися виходячи з установлених позивачу в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу, оскільки позивач не працював ні протягом останніх двох календарних місяців до звільнення, ні протягом попередніх двох місяців не зі своєї вини.

Стаття 50 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) встановлює складові заробітної плати державного службовця, а саме: посадовий оклад; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» від 06.04.2016 №292, розмір посадового окладу керівника самостійного відділу, служби, до якого відноситься посада позивача, з якої він був звільнений, начальник управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області, становить 4824,00грн.

Крім того, згідно з розпорядженням голови Зарічненської РДА №239-к від 14.11.2016, позивачу присвоєно 5 ранг державного службовця з 01.05.2016.

За змістом положень Закону №889-VIII, посада позивача відноситься до посад категорії «Б» посади керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників (абз.3 п.2 ч.2 ст.6).

Згідно з ч.3 ст.39 Закону №889-VIII, державним службовцям, які займають посади категорії «Б», присвоюється 3, 4, 5, 6 ранг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» регламентований порядок присвоєння рангів відповідно до вимог Закону №889-VIII. Зокрема, пункт 10 встановлює, що державним службовцям, яким присвоєно ранг відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, присвоюється найнижчий ранг у межах категорії посад, до якої належить посада державної служби. При цьому строк відпрацювання для присвоєння чергового рангу включає попередній період роботи державного службовця на займаній посаді.

Таким чином, позивачу за присвоєний 5 ранг державного службовця належить надбавка до посадового окладу, який, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292, встановлюється в розмірі 600,00грн.

Крім того, враховуючи вимоги ст.52 Закону №889-VІІІ та стаж державної служби позивача (10 років), належна ОСОБА_1 надбавка за вислугу років на державній службі становить 30% від посадового окладу, тобто 1447,20грн.

За таких обставин, середньомісячний розмір заробітної плати позивача з травня 2016 року становить 6871,20грн. (4824,00грн. оклад + 1447,20грн. надбавка за вислугу років + 600 грн. надбавка за ранг), що за період з 19.05.2016 по 31.01.2017 становить 58 224,37 грн.

З таким розрахунком погодився відповідач в своїх поясненнях від 29.05.2017 №01/28-1343 у справі №817/283/17, що в силу вимог ст.72 КАС України не потребують доказуванню.

Відповідно до п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобовязаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, та те, що відповідачем не надано суду жодних доказів, а відтак не виконано процесуального обов'язку доказування правомірності своїх дій, чим фактично перекладено тягар доказування у їх протиправності на самого позивача, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Підстави для застосування ст.94 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (код ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за період з 19.05.2016 по 31.01.2017 в сумі 58224,37грн. (п'ятдесят вісім тисяч двісті двадцять чотири гривні тридцять сім копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щербаков В.В.