Постанова № 70094290, 23.10.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2017 року м.Київ№ 810/2944/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Кушнової А.О., суддів Панової Г. В. та Панченко Н. Д., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Малого приватного підприємства Анна до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень та зобовязання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось ОСОБА_1 приватне підприємство Анна з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 26.07.2017 №20309/32257533 відносно податкової накладної МПП Анна від 26.07.2017 №14;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі ОСОБА_2 ДФС України), від 31.07.2017 №27030/32257533 відносно податкової накладної МПП Анна від 27.06.2017 №15;

- зобовязати ОСОБА_3 фіскальну службу України здійснити реєстрацію податкової накладної від 27.06.2017 №14, виписаної постачальником МПП Анна покупцю ТОВ МП Біопродукт на суму 590000,00 грн., в т.ч. ПДВ 98333,33 грн., днем її фактичного подання 03.07.2017;

- зобовязати ОСОБА_3 фіскальну службу України здійснити реєстрацію податкової накладної від 27.06.2017 №15, виписаної постачальником МПП Анна покупцю ТОВ МП Біопродукт на суму 248039,90 грн., в т.ч. ПДВ 41339,98 грн., днем її фактичного подання 03.07.2017.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірними рішеннями було відмовлено у реєстрації податкових накладних від 26.07.2017 №14 та від 27.06.2017 №15, не зважаючи на їх відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, оскаржувані рішення ДФС України не містять жодної інформації щодо невідповідності цих накладних законодавчо встановленій нормі або щодо порушення законодавства при їх складанні та поданні до реєстрації в ЄРПН. Також позивач зауважує, що всупереч вимогам п.п. «в» п.п.201.16.1 п.201.1 ст. 201 ПК України квитанції №1, видані відповідачем платнику податків під час первинної реєстрації податкових накладних від 26.07.2017 №14 та від 27.06.2017 №15, не містять жодного переліку документів, які є достатніми для прийняття контролюючим органом рішень про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН та витребовуються ДФС України у МПП «Анна» з цією метою.

На підставі цього, позивач вважає, що спірні рішення були прийняті ДФС України з грубим порушенням процедури, встановленої ст. 201 ПК України, та всупереч вимогам постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 29.03.2017 №190 і наказу Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567; рішення по своїй суті не відображають фактичних обставин справи, не ґрунтуються на первинних документах, складених МПП «Анна» та ТОВ «МП Біопродукт» для підтвердження господарських операцій між ними, а базуються на доказово і юридично непідтверджених субєктивних припущеннях членів комісії ДФС України про відповідність критеріям, викладеним в наказі Мінфіну України від 13.06.2017 №567.

Представник відповідача надав суду заперечення проти позову, згідно яких вважає спірні рішення ОСОБА_2 ДФС України обґрунтованими, оскільки позивачем після зупинення реєстрації податкових накладних від 26.07.2017 №14 та від 27.06.2017 №15 не було надано копії первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій з ТОВ «МП Біопродукт».

19.10.2017 до суду надійшло клопотання позивача від 19.10.2017 про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

У судове засідання 23.10.2017 представники сторін не зявилися, хоча про дату та місце розгляду справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та під розписку безпосередньо в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою суду від 23.10.2017 постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство Анна зареєстровано як юридична особа 17.02.2003 (ідентифікаційний код 32257533) за адресою: 09634, Київська обл., Рокитнянський район, с. Синява, вул. Шевченка, 3, та перебуває на обліку як платник податків з 04.03.2003, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.07.2017 (том 1, а.с. 9-14).

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 01.11.2014, про що свідчить витяг з Реєстру платників податку на додану вартість №1610194500110 (т. 1, а.с.35).

19.10.2016 між позивачем та Рокитнянським відділенням Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області був укладений договір про визнання електронних документів №191020161, який, згідно з пунктом 2 Розділу 1, надає платнику податків можливість подавати до органів ДФС податкові документи в електронному вигляді (т.1, а.с106-108).

З матеріалів справи вбачається, що 20.06.2017 між МПП «Анна» (Продавець) та ТОВ «МП Біопродукт» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу товарів №20/06-17, пунктом 1.1 якого передбачено, що продавець зобовязується передавати товар у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобовязується приймати та оплачувати отриманий товар на умовах, зазначених у цьому договорі (т.1, а.с.49-51).

Кількість, асортимент, одиниця виміру, вартість товару та виняткові умови поставки викладаються в специфікаціях до кожної окремої поставки, та є невідємною складовою цього договору (п.1.2 договору).

В пункті 1.3 договору сторони обумовили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану продукцію є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) товару.

Відповідно до пунктів 2.2-2.4 Розділу 2 договору оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця протягом 3 банківських днів з дати отримання продукції. Оплата ціни (вартості) товару здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України гривні. Датою оплати (отримання грошей продавцем) вважається дата надходження грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця.

Згідно з пунктом 3.3 Розділу 3 Договору датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або акті приймання-передачі товару.

Судом встановлено, що 23.06.2017 позивачем був виставлений ТОВ «МП Біопродукт» рахунок за поставку сої в кількості 472,684 тонни та соняшника в кількості 50,14 тонни на загальну суму 5069797,58 грн., у тому числі ПДВ 844966,26 грн. (т. 1, а.с.58), на оплату якого 27.06.2017 покупцем було перераховано 4014397,50 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (т.1, а.с.80-81).

Після отримання коштів позивачем був поставлений товар (соя) в кількості 83,804 тонни на загальну суму 838039,90 грн., про що свідчать наступні видаткові накладні:

- від 27.06.2017 №60 на суму 248039,90 грн., у тому числі ПДВ 41339,98 грн. (т.1, а.с.53);

- від 27.06.2017 №61 на суму 590000,00 грн., у тому числі ПДВ 98333,33 грн. (т.1, а.с.54).

Перевезення вантажу до місця призначення здійснювалося позивачем автомобільним транспортом Камаз ДН АІ5383ВІ, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 27.06.2017 №1/27, №2/27, №3/27, які містять відмітку про отримання вантажу ТОВ «МП Біопродукт» (т.1, а.с.55-57).

В той же день, 27.06.2017, позивачем були складені наступні податкові накладні:

- №14 від 27.06.2017 на суму 590000,00 грн., у тому числі ПДВ 98333,33 грн. (т.1, а.с.39);

- №15 від 27.06.2017 на суму 248039,90 грн., у тому числі ПДВ 41339,98 грн. (т.1, а.с.41).

Після надіслання вказаних податкових накладних до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем була отримана квитанція №1 від 03.07.2017 про зупинення реєстрації податкової накладної №14 від 27.06.2017 (т.1, а.с.40).

При цьому, суд звертає увагу на те, що квитанція №1 від 07.07.2017 про зупинення реєстрації податкової накладної №15 від 27.06.2017 ДФС України позивачеві надіслана не була, проте зупинення реєстрації в ЄРПН цієї податкової накладної (із зазначенням реквізитів квитанції) підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України (т.1, а.с.239-242).

В якості підстави для зупинення реєстрації податкових накладних відповідачем вказано таке: «відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД:1201. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту «в» п.п.201.16.1 п.201.16 ст.201 ПКУ, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017 №567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу».

Судом встановлено, що позивачем через сервіс «Електронний кабінет платника» на веб-сайті ДФС України було надіслано повідомлення №1 від 07.07.2017 щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14, в якому викладені наступні пояснення: «Придбання товару здійснювалося підприємством у період, коли коди УКТ ЗЕД не були обовязковим реквізитом, тому підприємство має залишки товару на складі. Основна діяльність підприємства вирощування зернових та технічних культур, а також оптова торгівля зерном. На підприємстві на балансі є основні засоби для обробітку та реалізації сільськогосподарської продукції, що підтверджується наданою інформацією. Є наймані працівники. Продукція, яка реалізовувалася ТОВ «МП Біопродукт», знаходилась на залишках підприємства. Зерно зберігається на орендованих складах в смт. Рокитне Київської області» (т. 1, а.с. 147).

В повідомленні №2 від 07.07.2017 щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №15 позивач пояснив, що придбання товару здійснювалося підприємством у період, коли коди УКТ ЗЕД не були обовязковим реквізитом, а підприємство має залишки товару на складі (т.1, а.с. 84).

До цих пояснень позивачем були додані (прикріплені) такі документи (відскановані копії): договір оренди складу у ТОВ «Златібор»; доручення від ТОВ «МП Біопродукт» на придбання сої; докази залишків продукції на складі; договір з ТОВ «МП Біопродукт» на постачання сої; видаткова накладна на реалізацію сої; товарно-транспортна накладна на перевезення сої (т.1, а.с.148-154).

Крім того, в подальшому позивачем були надіслані відповідачеві додаткові повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК:

- від 10.07.2017 №2 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №15, в якому позивачем ще раз зазначено, що товар був реалізований з орендованого у ТОВ «Златібор» складу із залишків запасів, придбаних у 2016 році (т.2, а.с.2);

- від 11.07.2017 №2 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №15, в якому позивачем знов зазначено, що товар реалізований із залишків запасів підприємства, які зберігаються у орендованих складах у ТОВ «Златібор», а всі необхідні копії документів були надані у Рокитнянське відділення Білоцерківської ОДПІ (т.1, а.с.82);

- від 12.07.2017 №1 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14, в якому позивачем зазначено, що підприємство займається оптовою торгівлею зерном; має власну техніку для перевезення сільськогосподарської продукції, обробки землі та збору врожаю; має офісне приміщення в с. Синява Рокитнянського району Київської області; орендує у ТОВ «Златібор» склад для зберігання сільськогосподарської продукції в смт. Рокитне Київської області; має найманих працівників; продукція, реалізована ТОВ «МП Біопродукт», знаходилась на залишках підприємства (т.1, а.с.155);

- від 13.07.2017 №7 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №15, в якому позивачем знов зазначено, що підприємство займається оптовою торгівлею, а реалізоване зерно знаходилось на залишках підприємства (т.1, а.с.83);

- від 14.07.2017 №1, №4, №5 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14, в яких позивачем зазначено таке: «надходження сої здійснювалося у грудні 2016 року шляхом поповнення засновником статутного фонду підприємства згідно рішення учасників підприємства від 06.12.2016 №04, та були внесені відповідні зміни до статуту, який зареєстрований 06.12.2016 за описом №3488 4793 2681. Ціль поповнення статутного капіталу поповнення обігових коштів підприємства. Певну кількість товару підприємство реалізувало у 2016 році та станом на 01.01.2017 мало відповідні залишки запасів у кількості 1445,679 тонн. У червні підприємством укладено договір з ТОВ «МП Біопродукт» на продаж сої у кількості 472 тонни. Залишки запасів зерна зберігаються на орендованому складі у ТОВ «Златібор» згідно укладеного договору оренди» (т.1, а.с.68, 159, 162);

- від 14.07.2017 №12, №13, №14, №15, №17, №18 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №15, в яких позивачем знов зазначено, що підприємство займається оптовою торгівлею, а зерно реалізовано із залишків (т.1, а.с.214, 217, 220, 223, 229, 232);

- від 18.07.2017 №1 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14, в якому позивачем зазначено, що статутний фонд поповнювався у грудні 2016 року згідно рішення засновників №04 від 06.12.2016, завіреного нотаріусом ОСОБА_5 за №1257; відповідні зміни були відображені у статуті, який зареєстрований в електронному вигляді за описом №3488 4793 2681 (т.1, а.с.165);

- від 18.07.2017 №3 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.168);

- від 18.07.2017 №4 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.171);

- від 18.07.2017 №5 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.174);

- від 18.07.2017 №6 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.177);

- від 18.07.2017 №7 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.180);

- від 18.07.2017 №8 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.182);

- від 18.07.2017 №9 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.184);

- від 18.07.2017 №10 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.186);

- від 18.07.2017 №11 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.189);

- від 18.07.2017 №12 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.191);

- від 18.07.2017 №13 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.193);

- від 18.07.2017 №14 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.195);

- від 18.07.2017 №15 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.197);

- від 18.07.2017 №16 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.199);

- від 18.07.2017 №18 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.201);

- від 18.07.2017 №19 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.203);

- від 18.07.2017 №20 стосовно податкової накладної від 27.06.2017 №14 (т.1, а.с.205).

До цих повідомлень позивачем були додані (прикріплені) документи (відскановані копії) на підтвердження викладених обставин: протокол про призначення директора підприємства; статут підприємства; рішення товариства про збільшення розміру частки статутного фонду; опис з ЄДР; акт приймання-передачі підприємством сої від засновника; укладений з ТОВ «Златібор» договір оренди складу; укладений з ТОВ «МП Біопродукт» договір купівлі-продажу сої; доручення на реалізацію сої; видаткові накладні на реалізацію сої; докази залишків зерна на складі; товарно-транспортна накладна на перевезення сої; договір придбання засновником сої від ОСОБА_6

З матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду наданих позивачем пояснень та документів ОСОБА_2 ДФС України були прийняті рішення від 26.07.2017 №20309/32257533 та від 31.07.2017 №27030/32257533 про відмову у реєстрації податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15 (т.1, а.с.37, 38).

В якості підстави прийняття таких рішень ОСОБА_2 ДФС України зазначено про надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих рішень, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні / розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом ОСОБА_4 України.

Такий Порядок був затверджений постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 29 грудня 2010 р. N 1246 (з наступними змінами, далі Порядок №1246).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, щодо відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатні для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_4 України, у разі відповідності такої податкової накладної / розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

а) порядковий номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування;

б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування;

в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, законодавчо закріплено, що після надсилання платником податків складеної ним податкової накладної (розрахунку коригування) до ДФС України в автоматизованому режимі (тобто без участі працівників контролюючого органу) проводиться, серед іншого, перевірка відповідності цієї податкової накладної (розрахунку коригування) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення її реєстрації.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року N 567 (далі Критерії, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі Перелік №567, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, якийбув зазначений відповідачем в квитанціях №1 від 03.07.2017 в якості підстави для зупинення реєстрації податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15, моніторинг податкової накладної / розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1 Переліку №567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 Переліку №567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Згідно з підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом ОСОБА_4 України.

Такі підстави встановлені постановою Кабінетом ОСОБА_4 України від 29.03.2017 №190, якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

З матеріалів справи вбачається, що саме остання обставина (надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування) була зазначена ОСОБА_2 ДФС України в якості підстави прийняття спірних рішень.

Така підстава для відмови в реєстрації податкової накладної за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів.

При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету ОСОБА_4 України містить сполучники «та/або», що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній ОСОБА_2 ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника «або».

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком №567.

У свою чергу, така підстава для прийняття ОСОБА_2 ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення ОСОБА_2 у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів.

Відповідно до пункту 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року N 566, ОСОБА_2 розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що ОСОБА_2 може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо).

Згідно з пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26 червня 2017 року N 450, матеріали, що виносяться на розгляд ОСОБА_2 ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС.

Таким чином, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення ОСОБА_2 ДФС України відповідного засідання, на якому членами ОСОБА_2 розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, суд звертає увагу на те, що в спірних рішеннях від 26.07.2017 №20309/32257533 та від 31.07.2017 №27030/32257533 про відмову у реєстрації податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15 не зазначено, які саме документи, надані позивачем, були складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних; ОСОБА_2 ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Спірними рішеннями ОСОБА_2 ДФС було відмовлено в реєстрації податкових накладних з підстави надання платником податку копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком №567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Водночас, суд зауважує, що оскаржувані рішення фактично не містять чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття ОСОБА_2 ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкових накладних, що свідчить про їх необґрунтованість.

Керуючись закріпленим в статті 11 КАС України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який передбачає вжиття судом передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що реалізований позивачем ТОВ «МП Біопродукт» товар (соя) був придбаний у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (Продавець) фізичною особою ОСОБА_7 (Покупець) за договором купівлі-продажу від 01.12.2016 №01/12-16 (т. 1, а.с.63-64).

Зокрема, за актом приймання-передачі від 01.12.2016 Продавцем був переданий, а Покупцем прийнятий товар, а саме: соя в кількості 990 тонн (т.1, а.с.65).

При цьому, оскільки Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 на момент вчинення правочину перебував на спрощеній системі оподаткування (платник податків 2 групи без реєстрації платником ПДВ), що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 03.08.2016 №1150 (т.1, а.с.66), зазначена операція з поставки сої не була обєктом оподаткування податком на додану вартість, відповідно, податкова накладна не складалася, а інформація щодо цієї операції, у тому числі кодів УКТ ЗЕД товару, відсутня в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Малого приватного підприємства Анна єдиним засновником підприємства є ОСОБА_7 (т.1, а.с.16).

Рішенням учасника МПП «Анна» ОСОБА_7 №04 від 06.12.2016 було збільшено розмір її частки у статутному капіталі підприємства на 18000000,00 грн. відповідно до акта приймання-передачі (додаток №1) за рахунок вкладу (внеску) учасника, а саме: 2000 тонн сої з ринковою вартістю за 1 тонну на момент складання рішення 9000,00 грн., внаслідок чого розмір статутного капіталу товариства склав 22500000,00 грн.

Цим же рішенням затверджено нову редакцію Статуту товариства та доручено директору товариства ОСОБА_1 провести державну реєстрацію Статуту в Рокитнянській районній державній адміністрації (т.1, а.с.59).

Внесення учасником товариства майна (сої в кількості 9000 тонн на загальну суму 18000000,00 грн.) підтверджується актом оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного (складеного) капіталу МПП «Анна» від 06.12.2016 (т.1, а.с.61).

Товар, переданий учасником МПП «Анна» ОСОБА_7 як внесок у статутний капітал товариства, зберігався позивачем на складі по вул. Поповича, 41-А в смт. Рокитне Київської області, орендованому позивачем у ТОВ «Златібор» за договором оренди від 02.01.2016 №02/01/16.

Відображення в бухгалтерському обліку МПП «Анна» наявності товару на складі підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 27 (т.1, а.с.101).

Наявність станом на 31.12.2016 залишків оборотних активів готової продукції на суму 17350000 грн. була відображена позивачем в рядку 1103 балансу (звіті про фінансові результати) (т.1, а.с.103-104), який був відправлений позивачем до Держстату України 24.02.2017, про що свідчить квитанція №2 від 24.02.2017 (т.1, а.с.102).

Суд зазначає, що всі вищевказані документи, надані позивачем, не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Отже, відповідність обсягу наявної у позивача продукції (сої) обсягам реалізації, відображеним в податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15, підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою сервісу «Електронний кабінет платника» були надіслані позивачем ОСОБА_3 фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначених податкових накладних.

Разом з тим, ОСОБА_2 ДФС України, незважаючи на вищевказані повідомлення МПП «Анна» та додані до них документи, що підтверджують факти, викладені у повідомленнях, прийняті спірні рішення від 26.07.2017 №20309/32257533 та від 31.07.2017 №27030/32257533 про відмову в реєстрації податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15, без зазначення, як було вказано вище, мотивів неврахування наданих позивачем документів.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією ОСОБА_8 ОСОБА_4 Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії ОСОБА_2 ДФС України по прийняттю спірних рішень, в яких не наведені мотиви їх ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення ОСОБА_2 як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції ОСОБА_8 ОСОБА_4 Європи 77 (31) від 28.09.1977, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірних рішень та неврахування наданих позивачем ОСОБА_2 ДФС України документів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що враховуючи наявність у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем та ТОВ «МП Біопродукт», та приймаючи до уваги те, що такі документи були надані ОСОБА_1 приватним підприємством «Анна» відповідачеві, останній не мав правових підстав для прийняття рішення про відмову у реєстрації податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог МПП «Анна» про визнання протиправними та скасування спірних рішень комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 26.07.2017 №20309/32257533 та від 31.07.2017 №27030/32257533.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної фіскальної служби України здійснити реєстрацію податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15 в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обовязків платника податків.

Натомість, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на ОСОБА_2 ДФС України.

Згідно з п.п.201.16.4 п.201.16 ст.201 ПК України податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні положення закріплені в п.19 Порядку №1246.

При цьому, пунктом 20 Порядку №1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття ОСОБА_2 ДФС України рішень про відмову у реєстрації податкових накладних в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобовязання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірні податкові накладні.

При цьому, вирішуючи питання про належного відповідача у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року N 566, ОСОБА_2 є постійно діючим колегіальним органом при ДФС, що діє в межах повноважень, визначених пунктом 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 29 березня 2017 року N 190 "Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації".

Згідно з пунктом 5 цього Порядку до складу ОСОБА_2 включаються посадові особи ДФС.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26 червня 2017 року N 450, до складу ОСОБА_2 ДФС включаються посадові особи Державної фіскальної служби України.

ОСОБА_2 ДФС складається з Голови ОСОБА_2 ДФС, заступника Голови ОСОБА_2 ДФС, секретарів Комісії ДФС та не менше ніж семи членів ОСОБА_2 ДФС.

Членами ОСОБА_2 ДФС є представники структурних підрозділів:

- Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем;

- Департаменту обслуговування платників;

- Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження;

- Департаменту податків і зборів з юридичних осіб;

- Департаменту податків і зборів з фізичних осіб;

- Департаменту аудиту;

- Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

- Регуляторно-правового департаменту;

- Головного оперативного управління.

Таким чином, ОСОБА_2 ДФС України не є окремим органом державної влади, а діє у складі ДФС України та складається з її працівників представників окремих департаментів та управлінь.

Відповідно до частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Отже, оскільки ОСОБА_2 ДФС України не є окремим державним органом, належним відповідачем у справі є саме ОСОБА_3 фіскальна служба України, яка є роботодавцем осіб, що входять у склад ОСОБА_2.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 62 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_8 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_8 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження сукупність прав та обовязків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні субєктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у субєкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобовязання судом субєкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб'єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки Наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017 визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до ОСОБА_2 ДФС України всіх документів, визначених Переліком №567 як достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цих документів, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у звязку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобовязання ДФС України здійснити реєстрацію податкових накладних від 27.06.2017 №14 та №15 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Малого приватного підприємства Анна від 27.06.2017 №14 та №15, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені дві вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 3200,00 грн. згідно платіжного доручення №247 від 28.08.2017, оригінал якого міститься у матеріалах справи (т. 1, а.с. 2).

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3200,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Відповідно до ч.1 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_3 фіскальну службу України, яка є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 26.07.2017 №20309/32257533.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 31.07.2017 №27030/32257533.

4. Зобовязати ОСОБА_3 фіскальну службу України здійснити реєстрацію податкової накладної від 27.06.2017 №14, виписаної постачальником МПП Анна покупцю ТОВ МП Біопродукт на суму 590000,00 грн., в т.ч. ПДВ 98333,33 грн., днем її фактичного подання 03.07.2017.

5. Зобовязати ОСОБА_3 фіскальну службу України здійснити реєстрацію податкової накладної від 27.06.2017 №15, виписаної постачальником МПП Анна покупцю ТОВ МП Біопродукт на суму 248039,90 грн., в т.ч. ПДВ 41339,98 грн., днем її фактичного подання 07.07.2017.

6. Стягнути судовий збір у розмірі 3200,00 грн. (три тисячі двісті грн. 17 коп.) на користь Малого приватного підприємства Анна (ідентифікаційний код 32257533, місцезнаходження: 09634, Київська область, Рокитнянський район, с. Синява, вул. Шевченка, 3) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

7. Зобовязати ОСОБА_3 фіскальну службу України подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Кушнова А.О.

Судді:Панова Г.В.

ОСОБА_9