Постанова № 70094072, 03.11.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2017 року Житомир справа № 806/2269/17

категорія 2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

суддів: Липи В.А., Нагірняка М.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірними дій (бездіяльності), зобов'язання надати повну та достовірну інформацію на звернення від 22.07.2017,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати неправомірними дії (бездіяльність) Міністерства внутрішніх справ України в частині ненадання повної та недостовірної інформації на звернення від 22.07.2017; зобов'язати відповідача надати повну та достовірну інформацію на звернення від 22.07.2017. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 указував, що Міністерство внутрішніх справ України діє неправомірно та проявляє неправомірну бездіяльність в невиконанні вимог Законів України "Про інформацію" та "Про звернення громадян", оскільки не надає йому повну та достовірну інформацію.

В судове засідання сторони не прибули, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. На електронну адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без участі позивача та його представника. Відповідач направив до суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити позивачеві у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд розглядає справу у письмовому провадженні, на підставі наявних у ній доказів, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 6 ст. 128 і ст. 41 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з наступних підстав.

Установлено, що 27 липня 2017 року ОСОБА_1 направлено Міністерству внутрішніх справ України звернення на отримання інформації від 22.07.17. У цьому зверненні позивач, ураховуючи те, що співробітник поліції ГУ НП в Житомирській області ОСОБА_2, який займається прослуховуванням розмов громадян України та у неправомірний спосіб збирає конфіденційну інформацію відносно нього, просив сповістити йому, що таке ОСМД "Теплий стан" за запитом пана ОСОБА_2; провести перевірку та відібрати пояснення у пана ОСОБА_2, що таке ОСМД "Теплий стан" та чи здійснює він прослуховування його розмов за телефоном.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).

Також указаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі ст. 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Вимоги до звернення наведені у статті 5 Закону, за змістом цієї статті звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Частиною третьою цієї ж статті Закону визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Згідно зі ч. 4 ст. 7 Закону, забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Розділом 2 (ст.ст. 14 -23-1) Закону врегульований порядок розгляду звернень громадян.

Так, у статті 14 Закону наведено порядок розгляду пропозицій (зауважень) громадян. Статтею 15 цього Закону присвячено розгляду заяв (клопотань). Особливості розгляду скарг громадян установлено статтею 16 Закону.

Згідно зі ч. 1 ст. 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними (ч. 2 ст. 8 Закону).

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що реалізація права громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні чи колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування можлива лише шляхом направлення ними звернення у формі, передбаченій Законом, та з дотриманням певних вимог цього Закону. При цьому варто врахувати, що Закон України "Про звернення громадян" передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які містять різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції (щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадянина, фактів їх порушення тощо), а також окремий порядок розгляду кожного із виду звернення.

Право вибору форми звернення належить особі. Проте у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Так як автор звернення повідомляє адресату певну інформацію і базуючись на цьому просить вчинити певні дії (такі дії можуть бути дуже різні: притягнення винуватих до відповідальності за результатами розгляду звернення у вигляді скарги; надання громадянину певного статусу за результатами розгляду його заяви; оптимізація роботи адресата звернення за наслідками розгляду пропозиції громадянина).

У свою чергу, звернення оформлені без дотримання вимог Закону, відповідно до ст.ст. 5, 8 Закону, розгляду та вирішенню не підлягаю.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертаючись письмово до Міністерства внутрішніх справ України форму звернення не вказав і направив на адресу відповідача "звернення на отримання інформації". Виклад ОСОБА_1 звернення від 22.07.2017 унеможливлює встановлення певної форми звернення, передбаченої Законом України "Про звернення громадян".

Отже, направлене позивачем до відповідача звернення від 22.07.2017, оформлене без дотримання зазначених вище вимог Закону.

Відповідачем указане звернення заявнику повернуто не було. Рішення з приводу припинення розгляду звернення позивача відповідачем не приймалося.

Натомість Департаментом з питань режиму та службової діяльності Міністерства внутрішніх справ України листом від 02 серпня 2017 року за вих. № Г-7610, у зв'язку з тим, що порушені у зверненні питання відносяться до компетенції Національної поліції України, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", звернення гр. ОСОБА_1 від 22.07.2017 для розгляду в установлений законом термін направлено за належністю до Національної поліції України. При цьому відповідач просив про результати розгляду проінформувати заявника.

Лист від 02.08.17 за вих. № Г-7610 адресовано Національній поліції України та ОСОБА_1.

Як свідчить копія реєстру на кореспонденцію, що надсилається ДПРСД МВС України, лист від 02.08.17 № Г-7610 направлено позивачу 04 серпня 2017 р.. Відтак, відповідачем із дотриманням вимог Закону, проінформовано ОСОБА_1 про пересилання його звернення за належністю.

Також, суд ураховує, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.10.2015 № 878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

У пунктах 3, 4 згаданого Положення визначені основні завданнями і повноваження МВС відповідно до покладених на нього завдань. Повноваження МВС з метою організації своєї діяльності наведені у пункті 5 цього Положення.

Так, за змістом пп. 1 п. 5 наведеного Положення, МВС з метою організації своєї діяльності забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, контроль за їх реалізацією в апараті МВС, територіальних органах, закладах, установах і на підприємствах, що належать до сфери управління МВС.

Між тим, слід указати, що в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 28.10.2015 № 878, відсутні приписи які б уповноважували відповідача на надання запитуваної позивачем інформації у зверненні від 22.07.17.

Більш того суд звертає увагу на те, що у зверненні позивача, адресованому МВС України, вказано на співробітника поліції ГУНП в Житомирській області.

Згідно зі пп. 1 п. 5 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877, Національна поліція з метою організації своєї діяльності, зокрема: забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції, порушень законності, службової дисципліни і контроль за їх реалізацією в центральному органі управління Національної поліції, територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління.

Таким чином, відповідач не уповноважений на розгляд звернення позивача від 22.07.17.

Згідно зі частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача стосовно того, що Міністерство внутрішніх справ України діє неправомірно та проявляє неправомірну бездіяльність в невиконанні вимог Закону України "Про звернення громадян" щодо його звернення від 22.07.2017 свого підтвердження не знайшли.

Також суд вважає безпідставними посилання позивача, в обґрунтування позовних вимог, на Закон України "Про інформацію", з огляду на слідуюче.

В силу приписів статті 1 Закону України "Про інформацію" термін "інформація" у цьому Законі вживається у такому значенні: інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі ст. 10 вказаного Закону, за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що особа може реалізувати своє право на отримання інформації в порядку вказаного Закону лише в тому разі, коли запитувана інформація вже створена та знаходитись на матеріальних, електронних чи інших носіях.

Утім, питання поставлені позивачем перед відповідачем у зверненні від 22.07.2017 не підпадають під визначення інформації в розумінні Закону України "Про інформацію".

Беручи до уваги все викладене, суд дійшов переконання про відсутність з боку відповідача протиправних дій (бездіяльності) в частині ненадання повної та недостовірної інформації на звернення ОСОБА_1 від 22 липня 2017 року та, відповідно, відсутність підстав для зобов'язання відповідача надати йому повну та достовірну інформацію на звернення від 22 липня 2017 року.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Є.Ю. Романченко

Судді В.А. Липа

ОСОБА_3