Постанова № 70085704, 25.10.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9915/17 2-а/335/457/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Рибалко Н.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального обєднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому зазначила, що вона є пенсіонером, раніше вона була зареєстрована та проживала в м. Маріуполі, де перебувала на обліку у пенсійному фонді та отримувала пенсію. Через проведення на території м. Маріуполя антитерористичної операції. в вересні 2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. З того часу до квітня 2017 року відповідач виплачував 1049 гривень. Після чого відповідач припинив виплачувати пенсію. Вважає бездіяльність відповідача незаконною, тому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з квітня 2017 року та зобовязати відповідача поновити нарахування та виплату їй пенсії та виплатити їй заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Ухвалою судді від 23.08.2017 р. відкрито скорочене провадження по справі.

Відповідач надіслав до суду заперечення, в яких зазначив, що дії Управління Пенсійного фонду України відповідають чинному законодавству України. Виплата пенсії позивачу здійснювалася з 20.09.2016 р. по 31.03.2017 р. Рішенням засідання комісії призначення соціальних виплат переміщеним особам від 31.08.2017 р. позивачу було відмовлено у відновленні виплат. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавств, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у Центральному обєднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

Відповідно до довідки УПЗСН №2304013755 від 19.09.2016 р. ОСОБА_1 перебуває на обліку як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, що не заперечувалося відповідачем у наданих ними запереченнях на позов.

Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, передбачених законом, для припинення позивачеві виплати пенсії, а тому суддя приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачеві виплати пенсії є протиправними.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене вище, суддя приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року є протиправними, суперечи ть як чинному національному законодавству так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому позов підлягає задоволенню.

Разом з тим пунктом 11 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №365 від 08.06.2016, передбачено, що комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом пяти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до поданого відповідачем протоколу №34 засідання комісії призначення ( відновлення) соціальних виплат переміщеним особам від 31.08.2017 ОСОБА_1 відмовлено у відновленні пенсійних виплат з 31.08.2017 р.

Вказане рішення прийняте уповноваженим державою органом. Рішення засідання комісії призначення ( відновлення) соціальних виплат переміщеним особам позивачем не оскаржується.

Тому право позивача підлягає захисту за період з 01.04.2017 р. по 31.08.2017 р.

Керуючись ст. ст. 158-163, 183-2 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Центрального обєднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправним та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Центрального обєднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії протиправним.

Зобовязати Центральне обєднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити їй заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року по 31 серпня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 20490012, юридична адреса: 69057 м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158 Б) на користь держави - 640 гривень витрат зі сплати судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у звязку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обовязки.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Десятиденний строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Суддя: Н.І.Рибалко