Постанова № 70083834, 02.11.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Справа №235/4924/17

Провадження №2-а/235/204/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2017 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Соловйової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 7 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що вона згідно паспорта громадянина України серії ВТ 167254, виданого Краснолиманським МВ ГУДМС України в Донецькій області, 03.11.2015 року, зареєстрована з 26.07.1992 року за адресою: м. Донецьк, вул.. Панферова, 27. У жовтні 2015 року позивачка та ОСОБА_2 одружилися. 21 червня 2016 року у них з чоловіком народився син ОСОБА_3. Оскільки дитина народилася на не підконтрольній українським органам влади території (м. Донецьк) позивачка звернулась до Павлогрдського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту народження дитини.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2017 року встановлено факт народження дитини чоловічої статі, вагою 3050 грам – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в місті Донецьку, від матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, та батька – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, дитина народжена в зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення суду відділом реєстрації актів цивільного стану Павлоградського міського управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про народження серії І-КИ № 650235 від 9 серпня 2017 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 народився у місті Донецьк та зроблено відповідний актовий запис № 17.

З 8 вересня 2017 року позивачку разом з дитиною взято на облік Управлінням соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області як внутрішньо переміщені особи.

Також 8 вересня 2017 року позивачка звернулась до Управління із заявою про виплату допомоги при народженні дитини.

13.09.2017 року Управління повідомило, що позиваці було відмовлено у прийнятті заяви про призначення допомоги при народженні дитини, оскільки звернення на призначення надійшло пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Позивачка не заперечує, що вона дійсно пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини. Однак відповідачем не враховано те, що вона з об’єктивних причин не мала змоги звернутися до Управління з даною заявою, оскільки до вересня 2017 року знаходилась на тимчасово окупованій території м. Донецьк, рішення суду про встановлення факту народження дитини набрало законної сили 14 серпня 2017 року, свідоцтво про народження дитини отримала тільки 9 серпня 2017р., тобто вже після спливу дванадцятимісячного строку після народження дитини.

Зазначені обставини позивачка вважає поважними.

Крім того, заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення. Позивачка вважає, що має право на звернення до органу праці та соціального населення для призначення допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

Зміст відповіді Управління містить фактично відмову в розгляді заяви, а не відмову в наданні соціальної допомоги. Заява позивачки не розглянута органом по суті, тому відповідачем порушено право позивача на розгляд його заяви.

Позивачка вважає, що орган соціального захисту населення протиправно відмовив у розгляді її заяви про виплату допомоги при народженні дитини.

Позивачка просить суд визнати відмову Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області в розгляді заяви про виплату допомоги при народженні дитини 8 вересня 2017 року протиправною. Зобов’язати Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату допомоги при народження дитини від 8 вересня 2017 року та прийняти вмотивоване рішення згідно законодавства про соціальне страхування. Стягнути судові витрати.

Позивачка до судового засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача - Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області до судового засідання не з’явився. В письмових запереченнях відповідач зазначив, що позовну заяву вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З 8 вересня 2017 року позивача разом із дитиною взято на облік як внутрішньо переміщені особи і видана відповідна довідка.

8.09.2017 року позивач звернулась до управління соціального захисту із заявою про виплату допомоги при народженні дитини. Відповідачем було роз’яснено підстави про неможливість призначення допомоги при народженні дитини після чого позивач звернувся із заявою про надання пояснення, на яке відповідач відповів листом від 13.09.2017 р. № 06/9682.

При зверненні до відповідача, позивач надав копію свідоцтва про народження дитини. В свідоцтві про народження зазначено, що дитина позивача ОСОБА_3 народився 21.06.2016 року, тобто на момент звернення дитині позивача виповнилось 1 рік і 2 місяці.

Згідно постанови КМУ від 27.12.2001 № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» та ст.. 11 ч. 7 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж 12 календарних місяців після народження дитини.

Нажаль, законодавством не передбачено виключень у даному випадку, тому відповідачем було відмовлено в прийнятті заяви на призначення допомоги при народженні дитини в рамках діючого законодавства.

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією так і Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, відповідно до паспорту ВТ 167254, є громадянкою України (а.с.6-9).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, відповідно до паспорту ВК 140343, є громадянином України (а.с.11-14).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24.10.2015 року (а.с.16).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 народився 21 червня 2016 року у місті Донецьк, актовий запис № 17. Батьками зазначено: мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 (а.с.17).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2017 року встановлено факт народження дитини чоловічої статі, вагою 3050 грам – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в місті Донецьку, від матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, та батька – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, дитина народжена в зареєстрованому шлюбі. Рішення набрало законної сили 14.08.2017 року. Крім того, суд під час розгляду справи суд застосував загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Оцінюючи надані заявником докази, суд виходив з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав (а.с.18-21).

ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою (а.с.27).

Листом від 13.09.2017 року Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області відмовило ОСОБА_1 в прийнятті заяви на призначення допомоги при народженні дитини (а.с.28).

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Відповідно до ч.1 ст.1 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дитини.

Згідно з ст.10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі Порядок) визначено, що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Згідно п.12 Порядку передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що законодавчо встановлені строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини пропущені з поважних причин, оскільки дитина народилася на тимчасово окупованій території, однак свідоцтво про народження дитини українського зразка було видано лише 9 серпня 2017 р., що не давало змоги вчасно отримати таку допомогу на не окупованій території України, тобто в межах строку передбаченого п.12 Порядку. Крім того, факт народження дитини встановлено рішенням суду тільки 3 серпня 2017 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що несвоєчасність звернення позивачки за реалізацією свого права пов'язане з тим, що на території м. Донецька органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Перш ніж зареєструвати народження дитини та отримати свідоцтво про народження дитини, за законом необхідно звернутись до суду, за межами окупованої території, з заявою про встановлення факту народження, надати до суду певні документи, які доводять факт народження дитини, і тільки отримавши рішення суду, батьки мають можливість звернутись до органів реєстрації актів цивільного стану, тому причини пропуску звернення за допомогою є поважними.

Отже, позбавлення позивачки, закріпленого ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", права на отримання соціальної допомоги з причин, які від неї не залежали, суд вважає необґрунтованим.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЕСПЛ).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Отже, проживаючи на тимчасово окупованій території, у позивача була фактично відсутня можливість реалізувати своє право на соціальний захист передбачений законодавством України, з огляду на неможливість вчасного отримання свідоцтва про народження дитини. Разом з тим, це свідоцтво є необхідним для звернення до державних органів для призначення такої допомоги, ніж у осіб, які реалізують таке право на території України, що на переконання суду є проявом дискримінації з боку суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заяву позивачки про виплату допомоги при народженні дитини відповідач не розглядав, а зразу відмовив у її прийнятті, що є неприпустимим з боку суб’єкта владних повноважень та не відповідає вимогам частини 3 статті 2 КАС України. Таким чином відповідач діяв не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; не пропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); не врахував права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до ч. 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахування вищевикладеного, суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки та її малолітньої дитини, вийти за межі заявлених позовних вимог та поновити строк позивачці для звернення з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. Крім того, тільки зобов’язання повторно розглянути заяву не приведе до повного захисту прав, тому суд вважає за необхідне зобов’язати Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народження дитини – сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, факт народження якого встановлено рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 року.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 640 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області.

Керуючись ст.ст.11, 17-20,69-72, 86, 94, 122, 128, 158-163, 167, 185, 186 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Визнати відмову Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області в прийнятті заяви від 08.09.2017 року про призначення допомоги при народженні дитини протиправною.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги при народження дитини від 8 вересня 2017 року.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народження дитини – сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, факт народження якого встановлено рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 року.

Стягнути з Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 37869345) на користь ОСОБА_1, за рахунок бюджетних асигнувань понесені ним судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

На постанову суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного адміністративного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня її проголошення з одночасним надісланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

2.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови буде виготовлено протягом п’яти днів.

Суддя