Рішення № 70075201, 02.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1810/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Кіселик С. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

02.11.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючого судді: Кіселика С.А.

Суддів: Дьомич Л.М., Черненко В.В.

За участю секретаря: Двоєнко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6, ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський Ігор Дмитрович про визнання недійсними іпотечного договору та договору страхування майна,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року позивачі звернулися з позовом до відповідачів про визнання недійсними Іпотечного договіру № 1420 від 25.05.2007 р., укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» та Договору страхування майна № КGМDGА00042964 від 25.05.2007 р., укладеного між ОСОБА_6 та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» та зобов'язання ПАТ КБ « Приватбанк» повернути заставну ПБ №005671 від 25.05.2007 року або анулювати її.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_6, перебувала у шлюбі з 04.10.2003 року до 14.01.2014 року, від якого має малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають спільно з нею за вказаною адресою постійно, з дня народження.

У квітні 2007 р. відповідач ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_2 про наміри отримати банківський кредит та звернувся до неї з проханням виступити майновим поручителем погашення кредиту на випадок його смерті, оскільки квартира, в якій проживала їх сім 'я, подарована їй батьком, ОСОБА_3, а відтак не є спільним майном подружжя, а перебуває у її особистій власності, на що вона погодилась, оскільки відповідач запевнив її, що діє виключно в інтересах сім'ї, кредит потрібен на придбання автомобіля для започаткування власного бізнесу.

В подальшому, збором і підготовкою документів для отримання кредиту займався особисто відповідач, оскільки позивач доглядала за малолітньою дочкою.

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що її особиста участь в отриманні вказаного кредиту обмежилась виключно візитом до нотаріуса в день його отримання для підписання, як у подальшому з'ясувалось, іпотечного договору і документів, які їй запропонував ОСОБА_6 та які вона підписала не читаючи , оскільки повністю довіряла чоловіку.

Під час укладання іпотечного договору позивачці, ніхто не роз'яснював зміст документів, які вона підписувала повністю довіряючи відповідачу як батьку їх дочки та подружжю, з яким у неї, на той час, були нормальні стосунки, до того ж, через рік, у червні 2008 р. у них народилась друга дитина - син ОСОБА_8.

Сімейні стосунки зі ОСОБА_6 у позивача зберігались до середини 2013 р., всі документи щодо отриманого кредиту, в тому числі і іпотечний договір зберігались у ОСОБА_6, їх зміст їй не був відомий, також: їй не були відомі і будь-які проблеми з погашенням згаданого кредиту.

В кінці 2013 року їх сім'я фактично припинила існування і рішенням Кіровського райсуду м.Кіровограда від 14.01.2014 р. шлюб був розірваний, діти залишились з позивачем, а ОСОБА_6 без зняття з реєстрації виїхав з квартири і на даний час вони стосунків не підтримують .

У 2016 році позивачу почали телефонувати з «ПриватБанку» та повідомили, що ОСОБА_6 припинив платежі по вказаному кредиту, що відбувся суд, за рішенням якого з нього стягнуто заборгованість, але він відмовляється погашати, уникає спілкування з працівниками банку, а відтак їй необхідно продавати квартиру та погашати за нього кредит. На її зауваження про наявність у вказаній квартирі малолітніх дітей та відсутності у них будь-якого іншого житла, працівники банку заявили, що згідно документів, а саме іпотечного договору, які вона підписала - діти у вказаній квартирі відсутні.

24.02.2016 року ознайомившись у приватного нотаріуса Бєлінського І.Д., з документами, на підставі яких він посвідчував зазначений іпотечний договір, позивач з'ясувала , що в нотаріальних матеріалах міститься фіктивна довідка № 2185 від 08.04.2007 р., видана КП «Комунальник» на її ім'я, в якій відсутні відомості про факт проживання у квартирі її малолітньої доньки - ОСОБА_4, якій на той час виповнилось два роки.

Також: у згаданих матеріалах нотаріуса, виявлено і окрему заяву за її підписом, за змістом якої їй начебто роз 'яснено зміст статей 173-177, 247-249 СК України, ст.ст. 17-18 ЗУ «Про охорону дитинства» та інші, а також, що вона стверджує і гарантує відсутність порушення прав дітей при укладенні даного правочину.

Про викладені факти і обставини позивач, у встановленому законом порядку, 02.03.2016 року повідомила Кіровоградську місцеву прокуратуру відповідною письмовою заявою, на підставі якої слідчим Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області. зареєстроване кримінальне провадження № 1201612002 0003226 від 12.03.2016р. за ст. 358 КК України, рішення по якому на даний час не прийнято, а тому просить задовольнити позов повністю.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6, ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський Ігор Дмитрович про визнання недійсними іпотечного договору та договору страхування майна - задоволено повністю.

Визнано недійсними Іпотечний договір № 1420 від 25.05.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» та договір страхування майна № КGМDGА00042964 від 25.05.2007 р., укладений між ОСОБА_6 та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» та зобов'язано ПАТ КБ « Приватбанк» в особі Кіровоградського РТРУ ПАТ КБ « Приватбанк» повернути заставну ПБ №005671 від 25.05.2007 року або анулювати її .

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Апеляційного суду Кіровоградської області з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення іпотечного договору малолітня ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала та була зареєстрована в будинку, який передано в іпотеку і користувалася жилою площею у цьому будинку як член сім'ї власника. Суд дійшов висновку, що даним договором порушуються права малолітньої ОСОБА_4 на подальше користування житлом, оскільки Банком було прийнято рішення, з метою повернення кредиту, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

У справі яка переглядається ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду за захистом прав малолітніх дітей, з позовом про визнання недійсними іпотечного договору та договору страхування майна. В обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на те, що малолітня ОСОБА_4 на час укладення спірного іпотечного договору проживала разом із батьком та матір'ю, яка є стороною іпотечного договору, у спірній квартирі. Оспорюваний договір було укладено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, а тому він повинен бути визнаний недійсним.

Колегією суддів встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування, який зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 17 листопада 2004 року. 25 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, надала в іпотеку належне їй нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. При укладенні іпотечного договору ОСОБА_2 приховала той факт, що право користування житлом у квартирі має малолітня дитина, й попереднього дозволу на вчинення оспорюваного правочину орган опіки та піклування не давав.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У справі яка переглядається, малолітня ОСОБА_4. не мала і на даний час не має права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Вона набула право користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до ст.. 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Позбавлення власника квартири прав власності на це майно, а членів його сім'ї прав користування квартирує може мати місце лише на підставі Закону. Банк у передбачений законом та договором спосіб із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки не звертався. Надіслання Банком на адресу ОСОБА_2 письмової вимоги про повернення суми кредиту у повному обсязі та повідомленням іпотекодавця, що в разі невиконання ОСОБА_2 цієї вимоги у тридцяти денний строк з дня отримання вимоги Банк має намір продати предмет іпотеки колегія суддів не вбачає реальним порушенням права малолітньої А.С. на користування спірним житлом, оскільки Банком не було розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої ОСОБА_4 на користування житлом - квартирою за адресою: АДРЕСА_2.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-2940цс15 від 20 січня 2016 року у справі предметом якої був спір про визнання договору іпотеки недійсним, і яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, має враховуватись всіма судами України загальної юрисдикції.

Даний правовий висновок є доповненням до висновків Верховного Суду України які були ним зроблені у справах: № 6-392 цс15 від16 вересня 2015 року; №6-214цс15 від 16 грудня 2015 року та справі №6-1560цс15 від 20 січня 2016 року.

У згаданій постанові Верховний Суд України відмітив, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Уйрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Отримання ОСОБА_2 письмової вимоги про дострокове погашення боргу та в зв'язку із цим імовірність звернення банком стягнення на передану в іпотеку квартиру не можуть слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту шляхом визнання недійсним іпотечного договору, примарного порушення права малолітньої ОСОБА_4 на збереження саме цієї квартири як місця її проживання. Не можна визнати порушеними і права малолітнього ОСОБА_5, оскільки останній народився після укладення іпотечного договору.

Так колегією суддів встановлено, що в іпотеку ОСОБА_2 було передано квартиру право власності на яку набуто не за рахунок отриманих у кредит коштів, а з інших підстав. А отже, у відповідності до положень ст.. 109 ЖК УРСР та статей, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» позивача не може бути виселено із спірної квартири без надання іншого житла.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд не врахував, що іпотекодавець при посвідченні іпотечного договору нотаріусом подала заяву про відсутність членів сім'ї - малолітніх та неповнолітніх дітей, які б мали право проживати в квартирі (особистий сервітут) встановлений ст.. 405 ЦК України та надала довідку з ЖЕКу про відсутність зареєстрованих та проживаючих у квартирі, яка є предметом іпотеки, інших членів сім'ї. Тобто повідомила нотаріусу неправдиві відомості.

З огляду на наведені обставини та правовий висновок Верховного Суду України, зроблений за результатами розгляду справи № 6-384цс15, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області враховує також, що дії відповідача ОСОБА_2 під час укладення іпотечного договору не можуть вважатися добросовісними. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - Банку, не встановлено.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що кредит видавався Банком у іноземній валюті, а відповідно до ст. 1 Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_2, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої ОСОБА_4 на користування житлом.

Отже, у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норми статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтю 177 СК України, що згідно з п.4 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові оскільки позивачем не доведено, що укладеним договором іпотеки були порушені права малолітньої ОСОБА_4 на користування даною квартирою, як своїм житлом.

А оскільки суд не вбачає підстав для визнання іпотечного договору недійсним то відсутня підстава і для визнання недійсним договору страхування майна.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 313,314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2017 року, задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2017 року, скасувати.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 в позові заявленому в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6, ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський Ігор Дмитрович про визнання недійсними іпотечного договору та договору страхування майна відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя : С.А.Кіселик

Судді : Л.М.Дьомич

В.В.Черненко