Рішення № 70074703, 24.10.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1510/17

381/3650/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді: Чернишової Є.Ю., за участю секретаря Пруднікової П.М., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Фастівським обєднаний міський військовий комісаріат, Міністерство оборони України про усунення від права на отримання державної грошової допомоги, повязаною зі смертю військовослужбовця,-

ВСТАНОВИВ:

06.10.2017 року позивач звернулась до Фастівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Фастівським обєднаний міський військовий комісаріат, Міністерство оборони України про усунення від права на отримання державної грошової допомоги, повязаною зі смертю військовослужбовця, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який в 1994 році було розірвано. Від шлюбу 22.07.1989 рокуу них народився син ОСОБА_4 Ігорович, який був призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини п/п 3036. 21.08.2017 року ОСОБА_5 помер, смерть настала під час виконання обов'язків військової служби при участі в антитерористичній операції в районі виконання бойових завдань за призначенням. Позивачка отримала статус члена сімї загиблого та має право на пільги відповідно дост.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідач ОСОБА_3 з моменту розірвання шлюбу фактично з 1994 р. спільно з сином не проживав, не був пов'язаний з ним спільним побутом, фактично самоусунулася від його виховання, матеріальної допомоги не надавав. Позивачка матеріально утримувала сината належним чином піклувалась про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.Крім цього, рішенням Полтавського районного суду від 06.05.2005 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім.

Враховуючи те, що відповідач самоусунувся від виконання свого обов'язку щодо утримання сина, тому існують всі підстави для усунення відповідача ОСОБА_3 від права на отримання державної грошової допомоги, пов'язаної із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_5, за аналогією з положеннями Цивільного Кодексу, що встановлюють порядок усунення від спадкування спадкоємця, який ухилявся від виконання обовязків щодо утримання спадкодавця.

В судовому засіданні позивач та її представник надали пояснення, аналогічні викладеним в позові та вказали, що після смерті сина, під час звернень позивачки до Фастівського обєднаного міського військового комісаріату з приводу оформлення документів для призначення допомоги, стало відомо, що з аналогічними вимогами про отримання такої допомоги звертався чоловік, який назвав себе батько померлого військовослужбовця ОСОБА_5 та бажав отримати допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, знайомі, які бачили цього чоловіка, впізнали в ньому ОСОБА_3. Позивач зазначила, що маючи лише свідоцтво про народження сина та паспорт, відповідач може скористатись ситуацією та отримати таку допомогу, хоча права на її отримання він не має. На підставі зазначеного просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України, що підтверджується розміщеним в газеті «Урядовий кур'єр» від 19 жовтня 2017 року № 196 (6065) оголошенням про його виклик до суду.

Представник третьої особи Фастівського обєднаного міського військового комісаріату в судове засідання не зявився, надавши суду письмові пояснення, відповідно до яких вказав, що Фастівський ОМВК не наділений повноваженнями щодо усунення особи від отримання виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Збройних Сил України.

Представник третьої особи Міністерства оборони України, який був повідомлений про час та місце судового розгляду, в судове засідання не зявився, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно зясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції Полтавської області 12.05.2011 р., шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний запис за № 203 від 26.09.1994 р. (а.с.8).

Згідно свідоцтва про народження серії VI-БК № 397182, виданого Дорогинською с/радою Фастівського району Київської області, 22.07.1989 р. народився ОСОБА_5, батьком зазначений ОСОБА_3, матірю ОСОБА_1 (а.с.6).

Відповідно до довідки, виданої Фастівським ОМВК від 29.06.2016 р. за № 4/1332, солдат ОСОБА_5 відповідно до наказу військового комісара Фастівського ОМВК Київської області від 02.04.2015 р. призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини п/п 3036 (а.с.13).

30.03.2017 р. укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посаді рядового, сержантського та старшинського складу між ОСОБА_5 та командиром 300 навчального танкового полку 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України, полковником ОСОБА_7 (а.с.10-11).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-ОК № 414216, виданого 28.08.2017 р. Фастівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській обл., 21.08.2017 р. ОСОБА_5 помер (а.с.7).

Смерть ОСОБА_5 настала під час виконання обов'язків військової служби при участі в антитерористичній операції в районі виконання бойових завдань за призначенням, що підтверджується довідкою про причину смерті від 22.08.2017 р. до форми № 106/о№ 1702 (а.с. 14).

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби передбачена ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". (ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»)

Частиною 6 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються визначені у ч.16-4 Закону.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року (далі Порядок).

Відповідно до п. 5 Порядку, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста. Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, одноразова допомога - гарантована державою виплата, право на отримання якої мають, у тому числі,члени сімї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, які визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України, сімю складають особи, які спільно проживають,повязані спільним побутом, мають взаємні права і обовязки. Відповідно до ст.121 Сімейного Кодексу України, права та обов'язки матері і батька дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.ст. 150, 157, 166 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з ст. 155, 180 Сімейного Кодексу України, батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. Батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття

В судовому засіданні встановлено з пояснень позивача, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 вони проживали окремо, не вели спільного господарства, будь-якої участі у вихованні та утриманні сина відповідач не приймав.

Як вбачається з довідок від 19.09.2017 р. № 1263 та № 1261 від 19.09.2017 р., виданих секретарем комітету ОСОБА_8, ОСОБА_1 за адресою вул.Великоснітинська, 47 зареєстрована та проживала разом с сином ОСОБА_5 до дня його смерті, вели спільне господарство, ОСОБА_1 знаходився на утриманні сина (а.с. 17).

Відповідно до довідки від 21.09.2017 року № 159, виданої Фастівським НВК «Ліцей інформаційних технологій Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №9», ОСОБА_5 навчався у зазначеному навчальному закладі з 1 по 9 клас та отримав в 2004 році свідоцтво про базову освіту. Батько ОСОБА_5 за роки навчання сина у школі не зявлявся (а.с. 20).

Судом було допитано свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які підтвердили, що ОСОБА_3 долею свого сина не цікавився, матеріальну допомогу не надавав, будь-якої участі у житті ОСОБА_5 не приймав.

Також судом встановлено, що рішенням Полтавського районного суду від 06.05.2005 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім (а.с.9).

Так, безвісна відсутність- засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб'єктом права.

Такими наслідками є: встановлення опіки над майном, припинення зобов?язань, тісно пов?язаних з особою, яка безвісно відсутня.

Будь-які інші наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою у ЦК України не зазначені.

Дійсно, цивільна правоздатність фізичних осіб - це здатність особи мати права і обов'язки, вона виникає з моменту народження (спадкові права - з моменту зачаття) і припиняється в момент смерті. Однак, виходячи з сукупного аналізу наведених вище положень законодавства, можна зробити висновок, що за життя правоздатність може бути обмежена, зокрема, за судовим рішенням.

Правоздатність як самостійна категорія є вираженням загальної можливості бути носієм прав і обов'язків, проте окремі фізичні особи можуть володіти суб'єктивними правами. Правоздатність не можна ототожнювати із наявними суб'єктивними правами фізичних осіб. Мова про суб'єктивні права може йти лише у зв'язку з певним суб'єктом, у даному разі окремою фізичною особою.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах право одного з батьків загиблого військовослужбовця на отримання відповідної допомоги нерозривно повязане з фізичною особою (батьком), який має певний статус безвісно відсутня особа, тобто його субєктивне право на отримання допомоги обмежене цим статусом.

Стаття 45 Цивільного кодексу України говорить про те, що, якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, зявилася або якщо отримано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

З аналізу зазначеної норми зясовуємо, що законодавством передбачено дві підстави скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою: її особиста поява та отримання відомостей про місце її перебування.

Окрім вищевказаного формального наслідку зявлення особи (скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою) наступають фактичні наслідки поновлення особисто-правового статусу особи.

На час розгляду справи жодного підтвердження про скасування рішення суду про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім не надано, тобто обставин, які свідчать про поновлення його субєктивного права на отримання допомоги, в ході розгляду справи не встановлено.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9, яка є хрещеною померлого ОСОБА_5, суду показала, що разом з позивачкою ОСОБА_1 була на прийомі у військового комісара з приводу оформлення документів для отримання допомоги. Під час очікування вона побачила чоловіка, який підійшов до неї та представився ОСОБА_3, повідомивши, що також бажає нарівні з позивачкою отримати грошову допомогу у звязку із загибеллю сина. Свідок впізнала у ньому батька ОСОБА_13.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14, який є заступником голови Асоціації ГО учасників бойових дій та АТО м. Фастова, суду показав, що особисто знайомий з матірю померлого ОСОБА_5, знає, що вона виховувала його сама, про існування у ОСОБА_5 батька взагалі нічого не знав. Свідок показав, що під час особистого прийму громадян у військового комісара, на якому він був особисто присутній, до комісара звернувся чоловік, який назвався батьком померлого ОСОБА_5 та повідомив, що хоче отримати допомогу у звязку зі смертю сина. Свідок також повідомив, що він намагався зясувати у цього чоловіка, чому він за життя сина будь-якої участі у його житті не приймав, однак останній конкретної інформації не повідомив та пішов.

Згідно ч. 1 ст. 63 ЦПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

При оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідками.

Судом прийнято до уваги, що покази цих свідків є узгодженими та тотожними, хоча ці особи були учасниками різних подій, тому суд приходить до переконання, що такі покази можуть вважатися належними доказами у справі, можуть буди джерелом достовірної інформації, а тому суд їх приймає.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини вбачається, щона виплату одноразової грошової допомоги, повязаною зі смертю військовослужбовця ОСОБА_5 під час виконання ним обов'язків військової служби, можуть претендувати дві особи матір ОСОБА_1 та батько ОСОБА_3, який визнаний безвісно відсутнім.

Як відомо з пояснень свідка ОСОБА_14, який перебуває на службі у Фастівському обєднаному міському військовому комісаріаті, заявнику для призначення одноразової допомоги необхідно надати лише документ, що підтверджує його спорідненість з померлим, а всі інші документи готує та збирає комісаріат.

З огляду на зазначене існує велика ймовірність, що ОСОБА_3, маючи на руках копію свідоцтва про народження сина, зможе реалізувати свій намір та звернутись за отриманням такої допомоги, без попереднього скасування рішення про визнання його безвісно відсутнім.

Статтею 16 ч.2 п.1 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права або усунення від такого права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 не поновив своє субєктивне право на отримання допомоги, яке обмежене статусом безвісно відсутня особа, тобто на даний час не має права на отримання державної грошової допомоги повязаної із загибеллю сина військовослужбовця, тому від права на отримання даного виду допомоги його слід усунути.

Таке рішення суду, перш за все, спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може отримати частину такої допомоги, порушивши тим саме права позивачки ОСОБА_1, як матері загиблого, на соціальний захист, гарантований статтею 46 КонституціїУкраїни, на гарантовані державою певні можливості отримати матеріальну підтримку у виглядіодноразової грошової допомоги повязаною зі смертю сина-військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 10, 11, 59, 60, 88, 209, 214, 215, 224 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 9, 1224 ЦК України, ст.ст. 104, 105, 112 СК України, Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Фастівським обєднаний міський військовий комісаріат, Міністерство оборони України про усунення від права на отримання державної грошової допомоги, повязаною зі смертю військовослужбовця - задовольнити.

Усунути ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від права на отримання і виплату державної грошової допомоги, повязаною зі смертю військовослужбовця ОСОБА_5, померлого 21.08.2017 року.

Повний текст рішення виготовлений 27 жовтня 2017 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова