Рішення № 70063211, 07.11.2017, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/476/17

Провадження № 2/192/258/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2017 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді Щербини Н. О.,

за участі секретаря судового засідання – Савчукової В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Солонянський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування позову посилається на те, що позивач є власником будинку № 26 по вул. Бригадна в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області, а в указаному будинку зареєстровані позивач та відповідач, який зловживає спиртними напоями, чинить агресію стосовно позивача, а також сварки, які негативно впливають на позивача.

З посиланням на ч. 2 ст. 107, 115,116, 156 ЖК України позивач просить визнати відповідача та таким, що втратив право користування житловим приміщенням та на підставі ст. 116 ЖК України виселити його з будинку та зняти з реєстраційного обліку.

Позивач ОСОБА_1, який належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.107), в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача - ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22 березня 2017 року (а.с.34) в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та пояснив суду, що образ життя відповідача не надає можливості мирно з ним проживати, оскільки останній зловживає спиртними напоями, чинить сварки, крадіжки майна. Про вказані факти повідомлялися органи поліції, які склали відповідний висновок від 19 грудня 2016 року. В судових дебатах 07 листопада 2017 року представник позивача фактично змінив підстави позову та просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням саме з підстав втрати ним права власності на будинок (а.с.110-114).

Відповідач ОСОБА_2, який був допитаним в якості свідка в судовому засіданні 22 серпня 2017 року пояснив суду, що він подарував своїй сестрі будинок № 26 по вул. Бригадна в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області. Під час оформлення документів у нотаріуса, сестра весь час запевняла відповідача, що він буде мати можливість проживати в цьому будинку. Це чули ОСОБА_4 і ОСОБА_5 саме за таких умов відповідач і погодився подарувати будинок. На даний час свідок проживає в будинку один, а кожного тижня навідує будинок його сестра з чоловіком. Позивач взагалі з’являється в будинку не частіше ніж 1 раз на рік. Про те, що сестра подарувала будинок своєму сину, свідку взагалі не було відомо. Ніхто і ніколи будь-яких зауважень свідку щодо стану утримання будинку не робив. Поліція приходила одного разу, оскільки сестра скаржилася, що відповідач був в стані алкогольного сп’яніння, складали якісь документи. На даний час свідок офіційно працевлаштований, здійснює оплату за природний газ, інші комунальні платежі не платить. Позивач ніколи не проживав разом з відповідачем в будинку і взагалі місце його проживання відповідачу не відомо.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні 22 серпня 2017 року пояснив суду, що він є рідним братом відповідача по справі, та їхня мати за життя подарувала відповідачу будинок, в якому він зараз мешкає. Сестра свідка мала розмови зі свідком та його дружиною на предмет того, щоб відповідач подарував їй будинок після смерті матері. Відповідач погодився та сестра одразу після оформлення документів почала вимагати щоб брат знявся з реєстрації з будинку. Свідку відомо, що сестра разом зі своєю родиною чинять перешкоди відповідачу в спокійному проживанні в будинку (виривають телевізійну антенну, розкидають його особисті речі в будинку). Відповідач мешкає в будинку з 2005 року один, ОСОБА_1 приїздить до будинку лиш один раз на 6 місяців. Ніхто з братом в будинку не проживає, брат ні з ким не конфліктує, алкоголь не вживає.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні 22 серпня 2017 року пояснила суду, що вона є дружиною рідного брата ОСОБА_2 Свідку відомо, що будинок № 26 по вул. Бригадна в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області був будинком батьків її чоловіка та відповідача. За час життя мати чоловіка та ОСОБА_2 питала чи не проти всі інші діти, щоб будинок був подарований саме ОСОБА_2 Всі погодилися, і ОСОБА_2 доглядав до смерті матір, а сестра навідувала їх. Після смерті матері сестра ОСОБА_2 почала просити, щоб він подарував будинок їй на умові, що він буде мати можливість в ньому проживати весь час. ОСОБА_2 не конфліктний чоловік, проте його сестра звинувачує його безпідставно. Однак весь час вона говорила, що ОСОБА_2 буде мати можливість проживати в будинку. Віталій (власник будинку) в селі буває дуже рідко, останній раз свідок бачила його навесні 2017 року. Він конфліктна людина, може вчиняти безпідставні сварки, а ОСОБА_2 навпаки – спокійний, працює.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_6, який діє на підставі договору на представництво інтересів від 06 червня 2017 року (а.с.49-50), в судових засіданнях позов не визнав, пояснивши, що позивач не зазначив підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 107 ЖК відсутні оскільки відповідач постійно проживає в будинку, а посилання на ст. 166 ЖК України як на підставу для виселення не доведена в судовому засіданні, оскільки висновок від 19 грудня 2016 року не доводить ті підстави, які заявлені в позові. Вимоги ж про зняття з реєстраційного обліку взагалі є передчасними та задоволенню підлягають. Просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи – Солонянський районний сектор Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, який про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.108 на звороті), в судове засідання не з’явився, надав листа відповідно до якого просив здійснювати розгляд справи за відсутності їхнього представника (а.с.106).

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, свідків, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, при цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу на підставі договору дарування від 13 26 червня 2014 року на праві приватної власності належить житловий будинок № 26 по вул. Бригадна в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області (а.с.23-25).

Відповідно до довідки Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року №144 по вул. Бригадна, буд 26 в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської окрім позивача зареєстрований також відповідач ОСОБА_2 (а.с.18).

Судом встановлено, що 18 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_2 подарував вказаний будинок ОСОБА_7, яка є його рідною сестрою (а.с.51) та з 11 жовтня 2012 року зареєстрований в ньому (а.с.83). Іншого житла не має, вказаний будинок належав матері відповідача та ОСОБА_7, яка є рідною сестрою, що не заперечувалася сторонами у справі.

Також судом встановлено, що не заперечувалося і представником позивача та було підтверджено показами свідків, що відповідач проживав в даному будинку фактично з 2005 року разом зі своєю матір’ю, яка померла, а позивач з’являється в будинку лише інколи. Тому посилання в позові стосовно того що відповідач порушує права позивача на проживання, чинить перешкоди у веденні спільного господарства не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не було доведено спільне проживання позивача та відповідача.

Показами свідків також спростовано посилання позивача стосовно того, що відповідач зловживає спиртними напоями, чинить сварки, перешкоджає веденню спільного господарства, оскільки судом було встановлено, що спільного господарства сторони не ведуть, а позивач як власник майна лише 1-2 рази на рік з’являється в будинку, не проживає в ньому, його особисті речі в будинку відсутні.

В позові зазначено, що правовою підставою для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням є ч. 2 ст. 107 ЖК України.

Згідно ч.2 ст.107 ЖК України у разі вибуття наймача або членів його сім’ї до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття, а якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім‘ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня його вибуття.

Доказів вибуття відповідача до іншого населеного пункту позивач не надав, а тому позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком № 26 по вул. Бригадна, буд 26 в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської окрім позивача на підстав ч. 2 ст. 107 ЖК задоволенню не підлягають.

Статтею 116 ЖК України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Суд вважає, що наданий позивачем висновок органів поліції від 19 груня 2016 року не може бути доказом систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття, які роблять неможливим для інших осіб проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, оскільки такий висновок складено за заявою ОСОБА_7, а не позивача у справі. Крім того, у висновку зазначено, що в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки адміністративного або кримінального правопорушення (а.с.19).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р. 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, яких застосовують суди,прокурори,органи внутрішніх справ,адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача. Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 15 грудня 2016 року був попереджений про недопустимість вчинення насильства в сім’ї (а.с.19 зворот) та з цього часу будь-яких заяв з боку позивача стосовно порушення правил співжиття не надходило. Тому суд вважає, що попередження дало позитивні результати, а інших доказів щодо систематичного тобто два і більше разів, порушення правил співжиття і здійснення неможливим для інших проживання з ним в будинку суду не надано.

Зазначені в судових дебатах підстави позову, а саме посилання представник позивача на положення ст. ст.317,319,321,346,391 ЦК України не можуть застосовані, оскільки відповідно до вимог ч2. Ст. 31 ЦПК України змінити предмет та підстави позову позивач має право лише до початку розгляду справи по суті. Оскільки такі підстави позову були оголошені лише в судових дебатах, то суд позбавлений можливості застосовувати до спірних правовідносин зазначені норми чинного законодавча України.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово, а реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла. Таким чином, реєстрація місця проживання не є підставою для набуття права користування, оскільки є похідною від такого права.

Крім цього, порядок зняття громадян з реєстраційного обліку визначений Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстраційного обліку проводиться компетентними органами на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням.

Оскільки підстави для задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення відсутні, тому підстави для задоволення позовних вимог щодо зняття з реєстрації відповідача також відсутні як похідні заявленим вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.107,115,116,156 ЖК України, ст.ст.10,11,57,60,61,212,213,215 ЦПК України,суд

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Солонянський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина