Рішення № 70062397, 01.11.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4041/17

Провадження № 2/204/1432/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Онбиш А.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – Чечелівська районна у місті Дніпрі рада про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд:

- зобов'язати ОСОБА_4 повернути самовільно займану земельну ділянку за адресою: м.Дніпро, вул.Ігоря Клюєва, буд.11, загальною площею близько 0,0021 га, привівши її у придатний для подальшого для використання стан шляхом знесення усіх існуючих споруд;

-зобов'язати ОСОБА_5 повернути самовільно займану земельну ділянку за адресою: м.Дніпро, вул.Ігоря Клюєва, буд. 11, загальною площею близько 0,00018 га, привівши її у придатний для подальшого для використання стан шляхом знесення усіх існуючих споруд.

В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що 08.07.2015 року робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Красногвардійського району м.Дніпропетровська було проведено позапланову перевірку дотримання фізичними (юридичними) особами вимог земельного законодавства та підтверджено актом № 16-15, що по вул. Ігоря Клюєва, 11 розташовано приватне домоволодіння, на території якого розташовано житловий будинок з прибудовами до нього та господарчими спорудами. Власником 1/2 частини домоволодіння ОСОБА_4 поза межами території домоволодіння, встановлено збірно-розбірний залізобетонний паркан загальною довжиною 15,5 метрів погонних (14 м + 1,5 м), висотою близько 1,8 м. У зв'язку із подібним встановленням паркану було самовільно зайнято земельну ділянку загальною площею близько 0,0021 га. Користувачем квартири №2 та №3 по вул. Ігоря Клюєва 11, а саме ОСОБА_5, були вжиті заходи з перенесення в'їзних воріт у бік вулиці приблизно на 0,60 м., у наслідок чого була самовільно зайнята земельна ділянка загальною площею близько 0,00018 га ((0,60 м. * 3,0 м) = 1,8 м.кв/10000= 0,00018 га), у зв’язку з чим позивач був змушений звернутися до суду.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила в позові відмовити, посилаючись на те, паркан був встановлений ще у 1950 році, і лише у 2015 році – паркан замінений на залізобетонний; крім того, позивачем не проводилось точних вимірів, а отже, вимоги є недоведеними; позивачем не надано будь-якої технічної документації на підтвердження заявлених вимог, та позов ґрунтується лише на акті № 16-15 від 08 липня 2015 року; вимоги резолютивної частини позовної заяви містять посилання лише на «близько 0,00018 га.», що є недоведеними вимогами; крім того, розмір земельної ділянки є незміненим та є такий самий, як і був.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовної заяви, зазначивши, що паркан був побудований ще в 1979 році і не ОСОБА_5; належних доказів на спростування зазначеного, позивачем надано не було.

Представник третьої особи – Чечелівської районної у місті Дніпрі ради у судове засідання не з’явився, про день і час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідачів, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв’язку з наступним.

В судовому засіданні встановлено, що Актом № 16-15 робочої групи з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Красногвардійського району м.Дніпропетровська від 08 липня 2015 року, проведено позапланову перевірку щодо дотримання фізичними (юридичними) особами вимог земельного законодавства України при користуванні земельною ділянкою (ділянками) за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ігоря Клюєва, 11, квартири № 1,2,3. При візуальному обстеженні домоволодіння по вул.Ігоря Клюєва, 11 та при порівнянні з матеріалами технічної інвентаризації, з фотоматеріалами, було з’ясовано, що користувачами та власниками квартир, розташованими у житловому будинку по вул.Ігоря Клюєва, 11, вжито заходи по самовільному зайняттю земельних ділянок у межах «червоних ліній» вулиці. Власником 1/2 частини домоволодіння ОСОБА_4 за межами території домоволодіння самовільно зайнято земельну ділянку загальною площею близько 0,0021 га. Користувачами квартири №2 та № 3 у домоволодінні по вул. Ігоря Клюєва, 11 було вжито заходи по перенесенню в’їзних воріт у бік вулиці приблизно на 0,60 м., унаслідок чого була самовільно зайнята ділянка загальною площею близько 0,00018 га. (арк.с.6-8).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна загальна площа земельної ділянки за адресою: м.Дніпро, вул. Клюєва, 11 - 756 кв.м. по фактичному користуванню. Самовільно збудовано: сіни літ.а’’ – 1, літ. а {4}- 1, літ.а{5} – 1, сарай літ. В. В житловому будинку літ. А – 1 приміщення 1-4 площею 13.0 кв.м. самовільно переобладнане в житлове. Узаконена житлова площа по літ. А – 1 – 82, 5 кв.м. (арк.с.10-11).

Судом встановлено, що право власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: м.Дніпро, вул.Івана Клюєва, 11 за ОСОБА_5 не визнано (арк.с.32-38).

Згідно ст.13 Конституції України від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. ст.142-145 Конституції України до матеріальної основи місцевого самоврядування, окрім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснює територіальна громада через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст зокрема належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно ст.38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст.39 ЗК України).

Відповідно до положень ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинку, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно принципу диспозитивності цивільного процесу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підстав доказів сторін (ч.1 ст.11 ЦПК України).

В позовній заяві позивачем не зазначені межі земельної ділянки площею 756 кв.м., координати поворотних точок, не вказано про наявність на земельній ділянці будь-яких споруд із зазначенням їх площі та місця розташування, не зазначені докази зайняття більшого розміру земельної ділянки та спосіб, у який вона має бути приведена у придатний для використання стан.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Невід'ємним атрибутом земельної ділянки, який відокремлює її від інших частин земної поверхні, є її межа. Межа - це умовна лінія, яка відокремлює територію земельної ділянки від іншої частини земної поверхні. Межа може проходити у створі спеціально встановлених межових знаків або через природні лінії і предмети місцевості. Але, враховуючи положення ст.79 ЗК України, під межею слід розуміти прямовисну площину, яка проходить через розмежувальні знаки двох суміжних ділянок. Така площинна межа, проходячи через границі ділянки, визначає однорідне правове поле для реалізації прав і обов'язків власника чи користувача цієї ділянки. Встановлення меж земельної ділянки забезпечується проведенням комплексу польових і камеральних робіт кадастрових зйомок, у процесі яких вимірюються лінійні і кутові розміри меж, проводиться їх погодження із суміжними власниками землі і землекористувачами, обчислення координат межових точок, складання проекту зовнішніх меж земельної ділянки та перенесення їх в натуру. Межа чітко фіксується на місцевості. Зі встановленням межі земельної ділянки виникає інша невід'ємна її ознака - місце розташування. Система координат встановлених меж забезпечує просторову визначеність земельної ділянки і дозволяє розпізнавати її серед інших.

Отже, позивач не надав доказів на підтвердження меж земельної ділянки, зазначивши в позовній заяві лише посилання на «загальною площею близько 0,0021 га» та «загальною площею близько 0,00018 га»; також, позивачем не надано доказів місця розташування спірної земельної ділянки; не спростовано заперечень відповідачів про те, що останніми була зайнята більша за розміром земельна ділянка, так у позовній заяві позивач зазначає, що власником 1/2 частини домоволодіння та користувачами квартир № 2, № 3 були самовільно зайняті земельні ділянки, проте, позивач не наводить відповідних технічних даних, відповідно до яких можливо достовірно встановити, що площа земельної ділянки, зайнята відповідачами на даний час, а саме встановлення ними парканів поза межами відведеної земельної ділянки, є більшою за ту, яка була виділена; відповідно до наданого суду Акту, відсутні відомості, яким чином було встановлено площу самовільно зайнятої відповідачами ділянки, чи були проведені заміри земельної ділянки, відповідно до яких і було встановлено самовільне зайняття земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, позивач, відповідно до вимог ст.ст.10,11 ЦПК України, повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини, таких доказів він не надав суду.

Аналіз наявних та досліджених письмових доказів, підтверджує, що останні не доводять існування порушення права позивача з боку відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, так як відповідно до складеного Акту № 16-15 від 08 липня 2015 року, житловий будинок розміщено на земельній ділянці загальною площею 0,0776 га.; 1/2 частина домоволодіння по вул. Ігоря Клюєва, 11 на праві власності належить ОСОБА_4, а право власності на 1/2 частину будинку не встановлена.

Також, судом враховано, що відповідач ОСОБА_5 не є належним відповідачем по справі, адже 1/2 частина домоволодіння за адресою: м.Дніпро, вул.Івана Клюєва, 11, їй на праві власності не належить, та не неї не розповсюджуються права та обов’язки власника вказаного майна. Зазначене підтверджено рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14.03.2017 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_5 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, яким в позові відмовлено, та яке, станом на 27.03.2017 року набрало законної сили, що відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України є підставою, яка не потребує доказуванню (а.с.32-38).

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Інші посилання представника позивача є безпідставними, спростовуються наведеними обставинами, а докази, на які посилається останній, не ґрунтуються на законі.

Отже, дослідивши всебічно, безпосередньо та об'єктивно матеріали цивільної справи, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, а також враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду представником позивача не доведено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самовільно зайняли земельні ділянки площею близько 0,0021 га та близько 0,00018 га, відповідно, у зв’язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України судові витрати віднести на рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 13, 142 – 145 Конституції України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – Чечелівська районна у місті Дніпрі рада про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Токар