Ухвала суду № 70060568, 25.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 року м. Київ К/800/24357/14

Вищий адміністративного суду України у складі колегії суддів:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 у справі №826/13938/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна сервісна компанія «Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна сервісна компанія «Україна» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 №0015061520.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28.10.2013 позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 №0015061520.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.04.2014 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2013.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.06.2014 прийняв її до провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема абзацу 3 пункту 46.1 статті 46, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби провела камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої склала акт від 27.05.2013 №2896/15/36971905.

В акті перевірки відповідач зафіксував порушення позивачем вимог підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, яке полягало у тому, що позивач включив до складу податкового кредиту за квітень 2013 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних від 05.04.2013 №1 в сумі 17495,00 грн., від 08.04.2013 №2 в сумі 28075,00 грн. та від 08.04.2013 №3 в сумі 28075,00 грн., які не зареєстровані продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому відповідач зауважив, що позивач разом з декларацією з податку на додану вартість за квітень 2013 року не подав Додатку 8 до декларації з податку на додану вартість (заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)) разом із копіями документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або копій первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів/послуг.

Таким чином, відповідач при проведенні камеральної перевірки на підставі даних, зазначених у податковій декларації з податку на додану вартість, зважаючи на встановлену обставину щодо неподання позивачем Додатку 8 до декларації з податку на додану вартість (заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)) разом із копіями документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або копіями первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів/послуг, дійшов висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит за квітень 2013 року. При цьому відповідач не заперечував факту реального вчинення позивачем господарських операцій.

На підставі акта перевірки відповідач склав податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 №0015061520 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 69543 грн. за основним платежем та в сумі 17386 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач подав до контролюючого органу скаргу на податкове повідомлення-рішення.

Оскаржуючи податкове повідомлення-рішення, позивач наголошував на тому, що до акта перевірки внесено неправдиві дані щодо відсутності Додатку 8 до декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року та копій документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг та/або підтверджують факт отримання товарів/послуг. Позивач зазначив, що відповідач підтвердив у листі-відповіді від 12.06.2013 №244/10/15-211 на заперечення позивача на акт перевірки, подання вказаного додатку і документів, але з порушенням граничного терміну подачі податкової звітності. Позивач також вказує, що в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року в розділі «Відмітка про одночасне подання до декларації» є відмітки про одночасне подання ним заяви про відмову постачальника надати податкову накладу (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)) та доповнень (за довільною формою). Додаток 8 до декларації є податковою звітністю, за несвоєчасне подання якої статтею 120 Податкового кодексу України передбачена відповідальність у вигляді штрафу. Відповідач мав право застосувати до позивача фінансові санкції за порушення граничних строків подання податкової звітності і не мав підстав для висновків про завищення позивачем податкового кредиту.

Головне управління Міндоходів у м. Києві рішенням від 19.07.2013 №2285/10/26-15-10-0404 залишило без змін податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 №0015061520.

При цьому Головне управління Міндоходів у м. Києві вказало, що позивач подав Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року (заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)) за закінченням строку подання податкової звітності, а саме: 27.05.2013. Однак у листі від 29.05.2013 №11027/10/15-211 Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва ДПС не визнала Додаток 8 податковою звітністю, оскільки додаток надіслано після закінчення строку подання податкової звітності.

Суди першої та апеляційної інстанції також встановили, що у листі від 12.06.2013 №243/10/15-211 відповідач повідомив позивача, що лист від 29.05.2013 №11027/10/15-211, в якому відповідач не визнав Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року податковою звітністю з підстав його направлення з порушенням строку, визнано недійсним, а надісланий засобами електронного зв'язку 27.05.2013 Додаток 8 на дату складання листа, тобто станом на 12.06.2013, має статус існуючого документа.

Факт подання Додатку 8 підтверджений також квитанцією №2 про його прийняття з реєстраційним номером 9030710128.

Визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач подав до контролюючого органу Додаток 8 до декларації з податку на додану вартість (заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)), але з порушенням строку подання податкової звітності. Порушення строку подання звітності має наслідком застосування відповідальності, передбаченої у статті 120 Податкового кодексу України. Висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту за квітень 2013 року, який обґрунтований неподанням позивачем заяви про порушення постачальником порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, є безпідставним.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та/або процесуального права.

Відповідно до абзаців 1, 2, 7, 8 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Водночас згідно з абзацом 10 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Суди попередніх інстанцій достовірно встановили, що позивач звернувся із заявою зі скаргою на постачальника, яка міститься у Додатку 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року 27.05.2013. Цей Додаток 8 подано з порушенням строку подання податкової звітності.

Поданий позивачем Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року прийнятий відповідачем і значиться як дійсний.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Таким чином, Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість є податковою звітністю, оскільки є невід'ємною частиною такої декларації, містить в собі заяву зі скаргою на постачальника товару/послуг про його відмову надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8).

Доводи відповідача про те, що додаток є невід'ємною частиною декларації і повинен подаватися разом з декларацією є слушними, проте не спростовують позиції, що додаток є податковою звітністю, строки подачі якої встановлені Податковим кодексом України, за порушення яких цим кодексом передбачена окрема відповідальність.

Неврахування контролюючим органом факту подання позивачем Додатку 8 до податкової декларації, який прийнятий відповідачем та значиться як податкова звітність, призвело до безпідставного висновку про відсутність у позивача права включити до складу податкового кредиту податок на додану вартість за квітень 2013 року у відповідності до норми пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, про те, що вказаний додаток не було визнано як податкова звітність з підстав подання його з порушенням строку спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Так, у листі від 12.06.2013 №243/10/15-211 відповідач повідомив позивача про визнання недійсним листа від 29.05.2013 №11027/10/15-211, в якому відповідач не визнав додаток податковою звітністю з підстав його направлення з порушенням строку, та про наявність у надісланого позивачем засобами електронного зв'язку 27.05.2013 Додатку 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року статусу існуючого документа.

До того ж несвоєчасне подання податкової звітності не має наслідком невизнання її контролюючим органом податковою звітністю чи невизнання такої звітності неподаною. Таке порушення Податковий кодекс України вирізняє окремо та у статті 120 передбачає відповідальність за нього у вигляді штрафу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер