Ухвала суду № 70060477, 25.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 року м. Київ К/800/16357/17

Вищий адміністративного суду України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 у справі № 826/14389/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про опис майна в податкову заставу.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

В С Т А Н О В И В:

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 21.12.2016 адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.06.2015 №13663-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 29.04.2016 №570/26-50-17-26. Присудив позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1102,42 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.02.2017 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2016.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої і апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.08.2017 прийняв її до свого провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального підпункту 267.1.1, підпункту 267.1.2 пункту 267.1, пункту 267.4, підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачу на праві власності належить транспортний засіб марки Infiniti, модель FX37, 2012 року випуску, об'єм двигуна 3696 куб.см.

Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 18.06.2015 №13663-17 про визначення позивачу грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25000 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення зазначено порушення позивачем пункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.

Відповідач вважає, що позивач згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку, оскільки має зареєстрований в Україні власний легковий автомобіль, який відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтував своє рішення тим, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким введено транспортний податок, прийнятий 28.12.2014 та оприлюднений 31.12.2014.

Рішення Київської міської ради №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629», яким запроваджено транспортний податок у м.Києві, прийняте 28.01.2015.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2015 році, є протиправним.

У пункті 4 Перехідних положень цього Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня його опублікування переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Питання справляння транспортного податку визначаються виключно Податковим кодексом України і не можуть ставитися у залежність від дії підзаконного нормативно - правового акту.

Оскільки вказаний Закон набув чинності з 01.01.2015 та ним не передбачено особливих умов сплати транспортного податку у 2015 році, то за висновками суду апеляційної інстанції у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є 2015 рік.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та зазначає такі доводи та обґрунтування.

Статтею 57 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Дніпропетровською міською радою 28.01.2015 рішення № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 № 5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», яким запроваджено транспортний податок у м. Дніпропетровську, не могло бути застосовано у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, що не було враховано судом апеляційної інстанції та призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України згідно якого у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то для цього повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

У свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження.

За встановлених обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Надаючи оцінку оскарженим судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 29.04.2016 №570/26-50-17-26, суд касаційної інстанції зазначає таке.

З норм пунктів 89.1, 89.2 статті 89 Податкового кодексу України випливає, що виникнення права податкової застави пов'язується з наявністю у платника податків податкового боргу.

Висновок судів про протиправність визначення позивачу транспортного податку за 2015 рік виключає висновок про обов'язок позивача сплатити такий податок та, відповідно, про виникнення у позивача податкового боргу з транспортного податку, з яким пов'язано рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 29.04.2016 №570/26-50-17-26.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнав протиправним та скасував рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 29.04.2016 №570/26-50-17-26.

Згідно зі статтею 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер