Постанова № 70059352, 01.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 917/668/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 на підставі довіреності №549-юр від 26.09.2016,

відповідача - ОСОБА_2 на підставі довіреності від 03.01.2017,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вх.№2656 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 у справі № 917/668/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Довженка", с. Яреськи, Шишацький район, Полтавська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська обл.

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Довженка" звернулась до місцевого господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про стягнення 12 631 899, 78грн боргу, з них: 11 624 116, 57грн основного боргу за договором №1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20.12.2014, 60 049, 78грн 3% річних, 68 908, 96грн інфляційних та 878 824, 48грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору та угоди від 22.10.2015.

Від позивача надійшла до суду заява від 16.05.2016 про уточнення позовних вимог в частині збільшення суми основного боргу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.05.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2016, позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" 13 512 492, 89грн основного боргу, 60 049, 78грн 3 % річних, 68 908, 96грн інфляційних, 878 824, 48грн пені та 206 700, 00грн судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 зазначені судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

У постанові Вищий господарський суд України наголосив, що є правомірним одночасне стягнення процентів, передбачених, зокрема, статтею 536 Цивільного кодексу України, відшкодування інфляційних за весь час прострочення, а також сплата 3% річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. При цьому, судом зазначено, що судами попередніх інстанції не було надано оцінки доводам відповідача, що позивачем до суми основного боргу було включено проценти за користування чужими грошовими коштами та на зазначену суму боргу з процентами ще додатково нараховані пеня, 3% річних та інфляційні.

Під час нового розгляду судом справи, позивач 20.12.2016 до початку розгляду справи по суті звернувся із заявою про зміну предмету позову, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 23 084 390, 50грн, у тому числі 15 283 883, 53грн основного боргу, 3 838 115, 31грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 329 124, 63грн 3 % річних, нараховані на суму основного боргу, 1 212 427, 18грн інфляційних, 2 420 839, 85грн пені, що нараховані позивачем на основну суму боргу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що справа була направлена Вищим господарським судом України на новий розгляд, відповідно, розгляд справи було розпочато спочатку в новому складі суду.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки така заява була подана позивачем до початку розгляду справи по суті, заява відповідає вимогам статті 54 Господарського процесуального кодексу України, місцевим господарським судом ухвалою від 20.12.2016 обґрунтовано прийнято заяву про зміну предмету позову до розгляду.

В подальшому, ухвалою суду від 24.01.2017 задоволено клопотання відповідача та призначено у справі судову економічну експертизу; на вирішення експертів поставлені наступні питання: чи підтверджується документально зазначена ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" в позовній заяві сума заборгованості ТОВ "Гадячсир" за товар, поставлений за період з січня по жовтень 2015 згідно з Договором поставки №1/1214/35 від 20.12.2014? Чи відповідає матеріалам справи, умовам укладених правочинів та правилам арифметичних дій сума пені, інфляційних втрат, 3% річних та 24,4% річних за користування коштами, що нараховані ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка"? Якщо подані ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" розрахунки пені, інфляційних втрат, 3% річних та 24,4% річних за користування коштами проведені невірно, з помилками, то навести правильний розрахунок. Проведення експертизи доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_3.

Згідно висновку експерта, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату складання заяви про зміну позову - 19.12.2016 становить 25 869 710, 90грн, із них: 18 538 956, 55грн заборгованість по угоді від 22.10.2015, 2 593 765, 57грн відсотків за користування грошовими коштами, передбаченими угодою від 22.10.2015, 2 793 313, 92грн пені за період з 23.10.2015 по 18.12.2016, з врахуванням часткової сплати, 413 619, 29грн 3% річних та 1 530 055, 57грн інфляційних.

З урахуванням висновків судової економічної експертизи, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 25 869 710, 90грн, у тому числі, 18 538 956, 55грн заборгованість по угоді від 22.10.2015, 2 593 765, 57грн відсотків за користування грошовими коштами, передбаченими угодою від 22.10.2015, 2 793 313, 92грн пені за період з 23.10.2015 по 18.12.2016, з врахуванням часткової сплати, 413 619, 29грн 3% річних, 1 530 055, 57грн інфляційних та судові витрати.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, місцевим господарським судом обґрунтовано розглянуто позовну заяву позивача, з урахуванням прийнятих судом заяв про зміну предмету позову, що була подана позивачем до початку розгляду справи по суті, та заяви про збільшення позовних вимог, що була подана суду першої інстанції до прийняття судом рішення.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 у справі №917/668/16 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" 18 538 956, 55грн заборгованості по угоді від 22.10.2015; 2 593 765, 57грн відсотків за користування грошовими коштами, передбаченими угодою від 22.10.2015; 2 793 313, 92грн пені за період з 23.10.2015 по 18.12.2016 з врахуванням часткової сплати; 413 619, 29грн 3% річних за період з 23.10.2015 по 24.04.2016; 1 530 055, 57грн інфляційних, 11 916, 00грн. оплати за експертизу та 206 700,00 грн витрат з оплати судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що заборгованість відповідача в заявленому розмірі є доведеною належними доказами та підлягає стягненню з боржника; нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних за прострочення виконання зобов'язання здійснене позивачем саме на суму основного боргу, з врахуванням висновку судової експертизи щодо відповідності нарахувань умовам укладених правочинів та правилам арифметичних дій; доводи відповідача щодо помилковості обрахунку заявлених до стягнення сум жодними доказами не підтверджуються, навпаки спростовуються висновками експерта.

Судом також відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи на тій підставі, що у суду відсутні підстави вважати, що висновок судового експерта, що міститься в матеріалах справи, є неповним чи не точним, оскільки в ньому містяться відповіді на усі поставлені перед експертом питання; крім того, експертиза призначалася за клопотанням саме відповідача, і на нього ж був покладений обов'язок щодо оплати послуг експерта, проте, в матеріалах справи наявні докази понесення витрат за проведення експертизи позивачем, покладений на відповідача обов'язок щодо оплати послуг експерта останній не виконав.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що сторони припинили зобов'язання за договором поставки, замінивши їх зобов'язаннями позики шляхом укладення угоди від 22.10.2015; крім того, вважає, що у висновку експерта, не дано чіткої та прямої відповіді на поставлені питання, експертом не було враховано значної частини проведених відповідачем платежів; вважає необґрунтованою вимогою позивача про стягнення пені, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про стягнення пені, як це передбачено угодою від 22.10.2015.

Як зазначає апелянт, у позові позивач не ставив питання щодо стягнення 24, 4% річних, а заяви позивача про збільшення позовних вимог прийняті судом з порушенням процесуального права, оскільки в даних заявах позивачем не змінювався предмет позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 прийнято апеляційну скаргу до провадження.

02.10.2017 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10094), просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 - без змін.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.10.2017, у зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

Колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

05.10.2017 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи (вх.№10194), просить призначити у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручити Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_3; на вирішення експерта поставити наступні питання: чи підтверджується документально зазначена ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" в позовній заяві сума заборгованості ТОВ "Гадячсир" за товар, поставлений за період з січня по жовтень 2015 згідно з Договором поставки №1/1214/35 від 20.12.2014? Чи відповідає матеріалам справи, умовам укладених правочинів та правилам арифметичних дій сума пені, інфляційних втрат, 3% річних та 24,4% річних за користування коштами, що нараховані ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка"? Якщо подані ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" розрахунки пені, інфляційних втрат, 3% річних та 24,4% річних за користування коштами проведені невірно, з помилками, то навести правильний розрахунок. Також просить зупинити провадження у справі на час проведення судової економічної експертизи.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 05.10.2017 оголошено перерву до 15:00год 01.11.2017.

27.10.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№10912) щодо нормативного обґрунтування правомірності нарахування процентів.

О 14:35год 01.11.2017 судове засідання продовжено.

Після перерви представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Також представник відповідача підтримав клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Представник позивача проти апеляційної скарги та клопотання заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 - без змін.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, зважаючи, що сторони у справі висловили свої вимоги, доводи і заперечення щодо апеляційної скарги, з урахуванням строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду, передбаченого статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Щодо клопотання апелянта про проведення у справі судової економічної експертизи колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За змістом статті 101 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, апеляційний господарський суд, яким перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Разом з тим, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 №4, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Наполягаючи на клопотанні про проведення у справі судової економічної експертизи, апелянт обґрунтовує його тим, що у висновку експерта не дано чіткої та прямої відповіді на поставлені питання, експертом не було враховано значної частини проведених відповідачем платежів, тобто, фактично дублює доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо висновку експерта.

Такі ж доводи наводив відповідач і при зверненні до місцевого господарського суду, звертаючись з клопотанням про призначення у справі повторної судової експертизи.

Судова колегія зазначає, що апелянтом в обґрунтування своїх доводів, що експертом не було враховано значної частини проведених відповідачем платежів, не зазначено жодного платежу, який був проведений відповідачем і який не був врахований експертом; при цьому, посилаючись, що у висновку експерта не дано чіткої та прямої відповіді на поставлені питання, апелянтом не зазначено, в чому полягає неточність відповідей експерта, при тому, що апелянт у поданому клопотання ставить аналогічні питання тим, що вже були поставлені експерту і на які були надані відповіді.

Даним доводам відповідача вже була надана оцінка суду першої інстанції, який зазначив, що у суду відсутні підстави вважати, що висновок судового експерта, що міститься в матеріалах справи, є неповним чи не точним, оскільки в ньому містяться відповіді на поставлені перед експертом питання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що матеріали справи, окрім висновку експерта, містять розрахунки позивача, договір поставки та угоду від 22.10.2015, видаткові накладні, банківські виписки та платіжні доручення, товарні накладні, приймальні квитанції, а тому суд не позбавлений можливості надати даним доказам оцінку та здійснити розрахунок заборгованості; не може бути підставою для призначення повторної судової експертизи складність розрахунку заборгованості, наявність заперечень позичальника стосовно правильності нарахування заборгованості без подання відповідних доказів та контррозрахунків в обґрунтування своїх посилань.

Відповідачем на вимогу апеляційного господарського суду не надано суду контрозрахунок заборгованості, як і не надано жодних доказів в обґрунтування своїх доводів щодо неврахування експертом здійснених відповідачем платежів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлення відповідачем клопотання про призначення повторної експертизи свідчить про зловживання відповідачем наданими йому правами, спрямованими на затягування розгляду справи, що є недопустимим, з урахуванням вимог статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд справи судом упродовж розумного строку.

Враховуючи вищевикладені обставини та положення чинного законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє апелянту у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у справі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, здійснені розрахунки, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.12.2014 між сторонами у справі був укладений договір №1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передавати у власність молоко коров'яче незбиране, а відповідач приймати й оплачувати його на умовах та в порядку, визначеному договором.

Згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних, позивачем протягом січня-жовтня 2015 року було здано молочної продукції на загальну суму 166 176 130, 70грн.

За умовами пунктів 6.4., 6.5. договору відповідач мав здійснити оплату за фактичний обсяг переданого товару на підставі товарно-транспортної накладної в платіжні дні - вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: покупець сплачує на рахунок постачальника у вівторок сумарну вартість товару, поставленого протягом 5 днів (з четверга по понеділок включно) та у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу включно).

Проте, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, сплативши за період січень-жовтень 2015 року оплату молока частково, в сумі 143 993 443, 46грн

Залишок боргу станом на 22 жовтня 2015 року склав 22 182 687, 24грн.

У зв'язку з наявним боргом, сторонами укладено угоду про розірвання договору №1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20.12.2014 та порядок виконання зобов'язань між сторонами, згідно якої поставка молока по договору №1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20.12.2014 припиняється та визначено порядок виконання зобов'язання покупця щодо погашення наявної заборгованості в сумі 22 182 687, 24грн та 3 090 483, 62грн процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачені пунктом 5 угоди, згідно графіку.

Зокрема, пунктом 5 даної угоди сторони погодили, що крім погашення суми основного боргу покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4 % річних від простроченої суми.

Пунктом 7 угоди було передбачено наступну черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями: у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами; у другу чергу сплачується основна сума боргу.

Як зазначено у висновку судової економічної експертизи, станом на 22.10.2015 сума заборгованості відповідача за товар, поставлений за період з січня по жовтень 2015 згідно з договором становить відповідно даним бухгалтерського обліку 22 182 687, 24грн, на підставі наданих документів - 20 600 130, 70грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує пояснення позивача, надані з належними та допустимими доказами в обґрунтування своїх доводів, що дана розбіжність зумовлена тим, що листом №47 від 30.01.2015 відповідач повідомив, що 09.01.2015 були перераховані кошти за платіжним дорученням №31498 від 09.01.2015 в сумі 800 000, 00грн з призначенням платежу: "молоко зг. дг. 1/0614/21 від 06.06.2014 в т.ч. ПДВ 20% 133 333,33 грн".

Просить вважати правильним призначення платежу на суму 82 556, 54грн "молоко зг дог 1/0614/21 від 06.06.2014, в т.ч. ПДВ 20% 133 333, 33грн";

Просить вважати правильним призначення платежу на суму 717 443, 46грн "молоко зг дог 1/1214/35 від 20.12.2014 в т.ч. ПДВ 20%) 133 333, 33грн".

Також в даному листі відповідач просить в платежах за період з 10.01.2015 по 30.01.2015 в призначенні платежу змінити номер договору на №1/1214/35 від 20.12.2015.

Як зазначає позивач, в оплатах, проведених відповідачем 06.01.2015 на суму 100 000, 00грн та 08.01.2015 року на суму 500 000, 00грн призначення платежу не змінювалось і дані суми враховані як оплата по договору №1/0614/21 від 06.06.2014 з відповідним призначенням платежу "молоко зг. Договору 1/0614/21 від 06.06.2014".

Судова колегія також зазначає, що угода підписана та скріплена печатками сторін у справі, матеріали справи не містять доказів визнання її недійсною, сторони узгодили в угоді суму заборгованості; в силу статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

З огляду на вказане вище, враховуючи наявність в матеріалах справи доказів зміни відповідачем призначень платежу, суд погоджується з твердженням позивача щодо заборгованості відповідача станом 22.10.2015 в сумі 22 182 687, 24грн.

Позивачем також нараховані до стягнення з відповідача 2 593 765, 57грн відсотків за користування грошовими коштами, передбаченими угодою від 22.10.2016; 2 793 313, 92грн пені за період з 23.10.2015 по 18.12.2016 з врахуванням часткової сплати; 413 619, 29грн 3% річних та 1 530 055, 57грн інфляційних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У статті 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вказує позивач та вбачається із матеріалів справи, відповідач здійснював оплату за поставлений товар з порушенням встановлених пунктом 6.4., 6.5. договору строку. Наведене відповідачем не спростовується.

У зв'язку із викладеним, сторонами у справі була укладена угода від 22.10.2015 про розірвання договору поставки, що є предметом розгляду даної справи, та в угоді сторони визначили суму основної заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 22 182 687, 24грн, яку відповідач мав сплачувати згідно графіку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, що укладаючи угоду сторони таким чином замінили зобов'язання за договором поставки на зобов'язання за договором позики, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України, новація – спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Тобто, новацією є угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між учасниками виникає нове; сторони мають обумовити у своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням.

У даному випадку угода про розірвання договору не с новацією у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки не передбачає, що зобов'язання припиняються за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим; фактично укладанням угоди сторони внесли зміни до порядку оплати вартості поставленого позивачем молока, встановивши графік погашення, та передбачивши сплату відсотків за користування грошовими коштами позивача, як це встановлено статтею 536 Цивільного кодексу України.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, у постанові від 16.02.2016 у справі № 904/7551/15 при розгляді подібних правовідносин.

Крім того сторонами угоди не було вчинено дії, які дають можливість говорити про виникнення нового зобов'язання, такого як позика, а саме: відсутній факт передачі грошових коштів позичальнику.

Таким чином, угода, укладена між сторонами спору, є не новацією, а тільки деталізованим порядком розстрочення існуючої у відповідача перед позивачем на момент укладання угоди заборгованості за договором постачання №1/1214/35 від 20.12.2014.

Як свідчать матеріали справи та зазначено у висновку судової економічної експертизи, відповідачем з 23.10.2015 по 01.09.2016, згідно банківської виписки, сплачено грошових коштів в загальному розмірі 7 485 166, 07, з них - на погашення основного боргу згідно встановленої угодою від 22.10.2015 черговості погашення заборгованості - 3 643 730, 69грн, отже, сума основної заборгованості станом на 19.12.2016 становить 18 538 956, 55грн.

Відповідачем жодних доказів в обґрунтування своїх доводів щодо неврахування судом та експертом здійснених відповідачем платежів не надано; щонайменше, не надано номери та дати платіжних доручень, коли такі платежі були здійснені, які на думку апелянта, враховані не були.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 05.10.2017 представник відповідача посилався на складність розрахунків, проте, судова колегія вважає такі доводи апелянта безпідставними, оскільки сума заборгованості відповідача в розмірі 22 182 687, 24грн була зафіксована сторонами в угоді від 22.10.2015, відповідно відповідач мав можливість відняти від цієї суми заборгованості ті платежі, які були ним здійснені на погашення основного боргу, з урахуванням встановленої угодою від 22.10.2015 черговості погашення заборгованості, протягом жовтня 2015 - серпня 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши розрахунок основної суми заборгованості, що становить 18 538 956, 55грн, яка повністю підтверджується матеріалами справи та висновком експерта, який судова колегія визнає належним доказом по справі, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума основної заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Крім того, в пункті 5 угоди сторони дійшли згоди про те, що крім погашення суми основного боргу, відповідач щомісяця сплачує позивачу за користування чужими грошовими коштами 24, 4% річних від простроченої суми, які нараховуються з моменту виникнення у покупця заборгованості по договору, по кожному окремому платежу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що цивільним законодавством передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Проценти, визначені статтею 536 Цивільного кодексу України, є встановленою законом платою за користування чужими грошовими коштами (тобто не є неустойкою за порушення грошового зобов'язання), яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Тобто сплата процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, є самостійним видом грошового зобов'язання, розмір якого встановлюється сторонами цивільного договору. На відміну від статті 536, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, передбачає саме відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони додатково підтвердили, що проценти за користування чужими грошовими коштами, сплата яких передбачена угодою, є не штрафною санкцією, а самостійним грошовим зобов'язанням, встановивши, що "у випадку порушення покупцем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки визначені у цій угоді, постачальник має право звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості, а також щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій, та інфляційних, % річних" (пункт 10 угоди).

Вказаний пункт свідчить про однозначне розуміння відповідачем суті процентів, згоду на їх сплату і несення відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати процентів.

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, і процентів, що стягуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, є правомірним.

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 29.05.2013 у справі №6-39цс13, і Вищого господарського суду України, зокрема, у постановах від 26.04.2016 у справі № 910/27028/15, від 25.05.2016 у справі № 920/1239/15, а також у постанові від 18.10.2016 у даній справі.

Аналогічна позиція викладена в "Аналізі практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві", підготовленому Верховним Судом України та в постанові Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14.

У висновку економічної експертизи наведено розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 23.10.2015 по 18.12.2016 на суму основної заборгованості.

Як зазначено вище, та вбачається із матеріалів справи, за період з 23.10.2015 по 18.12.2016 відповідачем проведено оплату на загальну суму 7 485 166, 07грн із них зараховано, враховуючи першочерговість оплати процентів: 998 985, 04грн на погашення процентів по 21.10.2015; 2 842 450, 34грн на погашення процентів з 22.10.2015; З 643 730, 69грн на погашення суми основного боргу.

З огляду на визначений сторонами в угоді порядок здійснення розрахунків, доведеності суми заборгованості станом на дату укладення угоди, розміру здійснених позивачем проплат, залишок основного боргу за поставку продукції, що складає 18 538 956, 55грн, вбачається, що залишок неоплачених процентів за фактичне користування грошовими коштами за період з 22.10.2015, що визначені шляхом розрахунку, складають 2 593 765, 57грн (5 436 215, 91грн нарахованих процентів відповідно до висновку судової економічної експертизи - 2 842 450, 34грн погашених процентів).

З урахуванням викладених обставин, здійснивши перевірку нарахованих експертом процентів на суму основного боргу за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга. Підприємство 9.5.3", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розрахунок експерта є правильним, тому, погоджується з судом першої інстанції, що заборгованість відповідача щодо сплати 2 593 765, 57грн відсотків за користування грошовими коштами, передбаченими угодою від 22.10.2015, є доведеною належними доказами та підлягає стягненню з боржника.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними посилання відповідача про помилкове стягнення 24, 4% річних за користування коштами позивача, враховуючи, що відповідна позовна вимога не заявлялась позивачем, оскільки, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем у позовній заяві, на момент пред'явлення позову проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 24, 4% були повністю сплачені відповідачем, а тому правомірно не заявлялись до стягнення, хоча у позовній заяві позивач посилався на пункти угоди від 22.10.2015, якими передбачено стягнення 24, 4% річних за користування чужими грошовими коштами. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком позовних вимог, де вказано, що на день подання позову зобов'язання за процентами є погашеними, хоча і з порушенням строків оплати.

Як зазначено вище, після скасування Вищим господарським судом України судових рішень у даній справі та направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції, позивач до початку розгляду справи по суті, звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну предмету позову, в якій обґрунтовано та у відповідності до вимог законодавства та положень угоди від 22.10.2015, просив також стягнути нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на те, що подана позивачем заява повністю відповідає положенням господарського процесуального законодавства, місцевий господарський суд правомірно прийняв її до розгляду та розглянув справу, з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви позивача.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявляється вимога про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8 угоди від 22.10.2015, у разі прострочення покупцем строку виконання своїх грошових зобов'язань, передбачених цією угодою, покупець зобов'язується сплатити постачальнику (у разі його письмової вимоги) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.

Судова колегія також зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Факт прострочення відповідачем виконання зобов’язань зі сплати платежів згідно графіку, визначеного угодою від 22.10.2015, підтверджується матеріалами справи.

У пункті 10 угоди від 22.10.2015 сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки визначені у цій угоді, постачальник має право звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості, а також щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій, та інфляційних, % річних.

Отже, з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України позивач має право на нарахування пені, інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції та вірно зазначено місцевим господарським судом, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання здійснене позивачем саме на суму основного боргу з врахуванням висновку судової експертизи щодо відповідності нарахувань умовам укладених правочинів та правилам арифметичних дій.

Як зазначено у висновку судової економічної експертизи та підтверджується матеріалами справи, згідно графіку, який наведений в угоді від 22.10.2015, оплата в сумі 3 643 730, 69грн повинна бути сплачена до 01.01.2016 (вісім платежів по 190 890, 00грн за період з 23.10.2015 по 11.12.2015, два платежа по 748 288, 80грн за період з 18.12.2015 по 25.12.2015 та платіж до 01.01.2016 частковий на суму 620 033, 09грн).

Станом на 01.01.2016 сума недоплати становить 128 255, 71грн. Таким чином, пеня буде нараховуватись саме з 01.01.2016 на суму 128 255, 71грн та на інші суми заборгованості, передбачені в графіку угоди від 22.10.2015.

За період з 23.10.2015 по 18.12.2016 за несвоєчасно сплачену суму боргу експертом підтверджено нарахування пені на загальну суму 3 423 972, 78грн.

Згідно банківської виписки по рахунку позивача, за період з 01.01.2015 по 22.04.2016 відповідачем частково сплачено пеню, а саме 10.12.2015 - 200 000, 00грн та 11.12.2015 - 430 658, 86грн з призначенням платежу "пеня зг.угоди 1/1214 від 20.12.2014 без ПДВ", тобто, всього на суму 630 658, 86грн.

Таким чином, з врахуванням часткової сплати пені, здійснивши перевірку розрахунку експерта пені на суму основного боргу за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга. Підприємство 9.5.3", колегія суддів погоджується з висновком експерта, що сума нарахованої пені становить 2 793 313, 92грн, отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги позивача в цій частині.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо необґрунтованості вимоги позивача про стягнення пені, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про стягнення пені, як це передбачено угодою від 22.10.2015, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Отже, відсутність попереднього звернення з вимогою про сплату пені, не обмежує сторону в праві на судовий захист та стягнення вказаного боргу в судовому порядку.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 угоди від 22.10.2015 передбачено обов'язок відповідача сплатити суму пені у разі письмової вимоги.

Позивачем така письмова позовна вимога заявлена та, відповідно, має бути задоволена.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензіями від 09.12.2015, від 29.12.2015, від 11.01.2016, в яких попереджав відповідача про нарахування штрафних санкцій, інфляційних та % річних відповідно до пунктів 8, 10 угоди від 22.10.2015, у разі порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу.

Колегією суддів апеляційного господарського суду також здійснено перевірку розрахунків експерта 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму основного боргу, за результатами якого вважає вірними розрахунки експерта щодо нарахування 3% річних на загальну суму 413 619, 29грн та 1 530 055, 57грн інфляційних.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 413 619, 29грн 3% річних та 1 530 055, 57грн інфляційних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта, що у висновку експерта не дано чіткої та прямої відповіді на поставлені питання, оскільки досліджуючи висновок експерта, судова колегія зазначає, що підсумкові висновки щодо сум заборгованості узгоджуються з дослідницькою частиною висновку, висновок є обґрунтованим, судом перевірено розрахунки експерта та встановлено вірність їх розрахунків, отже, приймається судом як належний доказ здійснених розрахунків щодо сум заборгованості відповідача.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 11 916, 00грн оплати за експертизу, оскільки експертиза була проведена за клопотанням відповідача, проте, оплатив експертизу позивач; та 206 700, 00грн витрат з оплати судового збору, оскільки з урахуванням статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору мають бути відшкодовані відповідачем позивачу.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 15.08.2017 слід залишити без змін.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, зокрема, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 у справі №917/668/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.11.2017.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Плахов О.В.