Постанова № 70059263, 06.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2017 р. Справа№ 925/865/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Ігнатюк Г.В.

За участю представників:

від позивача: Завгородній В.І. - представник за довіреністю № 1 від 03.01.2017

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2017

у справі № 925/865/17 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лучанське-2»

до Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК»

про стягнення 546 314,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення перерахованих на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 83 від 27.01.2017 грошових коштів в сумі 528 330 грн., 3 % річних в сумі 1 997,52 грн., інфляційних втрат в сумі 6 868,29 грн. та пені в сумі 9 119,11 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.09.2017, повний текст якого складений 15.09.2017, у справі № 925/865/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 528 330 грн. та пеню в сумі 9 119,11 грн., в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми попередньої оплати ґрунтується на тому, що належним чином доведеними є як факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів за спірним договором, так і факт непоставки останнім товарів, що, відповідно до приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, дає позивачу право вимагати від відповідача повернення вказаної суми попередньої оплати, яке позивачем і було реалізовано шляхом направлення відповідної вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 9 119,11 грн., нарахованої позивачем за період з 11.04.2017 по 04.05.2017, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідно до ст. 549 ЦК України та п. 5.1 спірного договору відповідач зобов'язаний сплатити пеню за прострочку поставки товару;

- враховуючи, що лист від 27.04.2017, яким позивач, у зв'язку з непоставкою відповідачем товару в обумовлений договором строк 10.04.2017, відмовився від договору, відповідач отримав 04.05.2017, позивач вправі вимагати стягнення пені за прострочку поставки в період дії договору, тобто з 11.04.2017 по 04.05.2017.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар; що за своєю суттю обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України; що за такі дії відповідач має нести відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних та річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Украгро НПК» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області по справі № 925/865/17, складене 15.09.2017, скасувати частково в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 528 330 грн. та пені в розмірі 9 119,11 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що, в зв'язку з тим, що позивач листом, направленим відповідачу 27.04.2017, відмовився в односторонньому порядку від договору поставки № 83 від 27.01.2017, починаючи з 27.04.2017 зобов'язання відповідача щодо поставки товару, а позивача - щодо його оплати припинились повністю, в зв'язку з чим є неправомірним застосування норм статті 693 ЦК України, якою врегульовані договірні зобов'язання, щодо порядку та підстав стягнення 528 330,00 грн.; що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції не було надано належної оцінки правовій природі майна, що підлягає стягненню, та, відповідно, можливості виконання заявлених позивачем вимог щодо стягнення попередньої оплати в порядку, встановленому статтею 693 ЦК України.

Відповідач вважає, що за своєю правовою природою його зобов'язання щодо повернення 528 330,00 грн. є таким, що виникло в зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України), і що з урахуванням обставин справи, поточної практики Верховного суду України щодо порядку та правил застосування статті 1212 ЦК України відсутні правові підстави для стягнення попередньої оплати по припиненому договору поставки № 83 від 27.01.2017 виходячи з норм зобов'язаного права, на які послався позивач.

Крім того, відповідач зазначив про те, що нарахування штрафних санкцій за порушення відповідачем зобов'язань, передбачене п. 5.1 спірного договору, можливе тільки та виключно в період існування такого порушеного зобов'язання, тобто можливо за період починаючи від дня порушення відповідачем зобов'язання (11.04.2017) по дату фактичного припинення зобов'язання відповідача (26.04.2017 включно), а відтак, нарахування пені за період з 27.04.2017 по 04.05.2017 є безпідставним.

Ухвалою від 02.10.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Баранець О.М., Жук Г.А. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням № 09-53/4299/17 від 03.11.2017, у зв`язку участю судді Жук Г.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у підготовці для підвищення кваліфікації, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/865/17.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.11.2017 справа № 925/865/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Баранець О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалою від 03.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М. Пашкіна С.А., апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» прийнято до свого провадження.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив,

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

27.01.2017 позивач як покупець та відповідач як постачальник уклали договір поставки № 83 від 27.01.2017 (а.с. 47-49) (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач, в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язується поставити в обумовлені Договором строки позивачу товар, визначений в п. 1.2 Договору (КАС-32 у кількості 66 тон), а позивач зобов'язується оплатити та прийняти товар.

Згідно з п. 4.1 Договору, поставка товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати, товар, що підлягає поставці, повинен бути повністю оплачений до 03.02.2017.

У п. 2.1 Договору визначено, що загальна вартість товару за Договором складає 528 330 грн. з ПДВ.

На виконання умов Договору, позивач платіжним дорученням № 65 від 02.02.2017 (а.с. 73) перерахував відповідачу 528 330 грн., тобто повністю та своєчасно виконав свій обов'язок з попередньої оплати товару за Договором.

Відповідно до п. 3.3 Договору поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором відповідача в період до 10.04.2017.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідач свій обов'язок з поставки товару у встановлений Договором строк не виконав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Станом на дату розгляду справи в суді спірний товар позивачу відповідачем не поставлений.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки спірного товару, позивач відповідно до приписів законодавства має право відмовитись від прийняття такого товару та вимагати повернення попередньої оплати.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідача з Вимогою (щодо повернення грошових коштів, сплачених в порядку попередньої оплати) вих. № 76 від 27.04.2017 (а.с. 54-55) (далі Вимога № 76), в якій, з посиланням на невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару та на приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, повідомив про відмову від Договору в частині купівлі товару в кількості 66 тон та просив перерахувати грошові кошти в сумі 528 330 грн. за вказаними у вимозі реквізитами.

Вимога № 76 була позивачем направлена 27.04.2017, а відповідачем отримана 04.05.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором № 09544 00032304 (а.с. 56-57).

На Вимогу № 76 відповідач не відповів, грошові кошти позивачу не перерахував, наслідком чого стало звернення останнього до суду з цим позовом.

З огляду на викладені вище обставини, а саме на те, що відповідач у встановлений Договором строк не виконав своїх зобов'язань щодо поставки товару, що, відповідно до приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, дало позивачу право вимагати повернення суми попередньої оплати, яке позивачем було реалізоване, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за укладеним сторонами Договором в сумі 528 330 грн. грн. Рішення суду першої інстанції про задоволення вимог в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 997,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 868,29 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також у постанові Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 зазначено, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. В п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15 зазначено, що:

- стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар;

- за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України;

- за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати;

- розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

З огляду на обставини справи, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 997,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 868,29 грн. в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки повернення суми передоплати не може вважатися грошовим зобов'язанням в розумінні вказаної статті.

Враховуючи, що умовами Договору сторони не встановили розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, відсутні і правові підстави для нарахування відсотків за користування грошима виходячи з положень ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 997,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 868,29 грн. залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 9 119,11 грн., нарахованої позивачем за період з 11.04.2017 по 04.05.2017, слід зазначити таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов'язку з поставки позивачу товару у встановлений Договором строк, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної поставки товару позивачу, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач нараховує неустойку за несвоєчасну поставку відповідачем товару в період з 11.04.2017 по 04.05.2017, тобто з дати, наступної за останнім днем, у який товар мав бути поставлений відповідачем позивачу (10.04.2017), по дату отримання відповідачем Вимоги № 76.

Суд першої інстанції визнав вказані вимоги позивач законними, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов, а саме: існування прогалини в законодавстві, яка не усувається (заповнюється) за допомогою передбачених законом засобів; наявність законодавчого регулювання схожих відносин; застосування аналогічного закону до регульованих відносин повинно не суперечити їх суті.

При цьому нормативно вітчизняне законодавство не закріплює випадків, коли інститут аналогії не може застосовуватися.

Водночас згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Щодо застосування інституту аналогії закону до спірних відносин слід зазначити таке.

Частиною 1 статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Позивач в цьому спорі вважає датою закінчення строку дії спірного Договору і, відповідно, припинення зобов'язань сторін за ним 04.05.2017 - день отриманні відповідачем Вимоги № 76, а відповідач, в свою чергу, такою датою вважає 27.04.2017 - день відправки позивачем Вимоги № 76.

Чинним законодавством України не внормовано, з якого саме моменту строк дії договору поставки вважається закінченим, а правовідносини сторін за ним припиненими у випадку односторонньої відмови покупця від договору в зв'язку з непоставкою постачальником попередньо оплаченого товару в обумовлені договором строки (порушенням постачальником договірних зобов'язань в частині поставки товару), - з дати направлення покупцем відповідного письмового повідомлення, чи з дати отримання його постачальником.

У спірному Договорі сторони також не врегулювали свої відносини у випадку виникнення вказаних обставин.

Водночас ЦК України містить норми, якими врегульовані правовідносини сторін за договором найму щодо моменту, з якого такий договір вважається розірваним у випадку відмови наймодавця від договору найму через порушення наймачем договірних зобов'язань щодо внесення плати.

Так, статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи, що правовим наслідком як у випадку розірвання договору найму наймодавцем в односторонньому порядку в порядку ст. 782 ЦК України внаслідок порушення наймачем договірних зобов'язань, так і випадку відмови від договору поставки покупцем в односторонньому порядку внаслідок порушення постачальником договірних зобов'язань, є дострокове закінчення дії договору та припинення договірних зобов'язань, колегія суддів вважає, що в спірному випадку є обґрунтованим і правомірним, в порядку застосування інституту аналогії закону, поширення норм статті 782 ЦК України в частині порядку визначення моменту розірвання договору найму на правовідносини сторін у цій справі в частині порядку визначення моменту закінчення дії спірного Договору і, відповідно, припинення договірних зобов'язань сторін за ним.

Таким чином, застосовуючи інститут аналогії закону, колегія суддів дійшла висновку, що дія спірного Договору внаслідок односторонньої відмови від нього позивача як покупця через невиконання відповідачем як постачальником договірних зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару є закінченою, а договірні зобов'язання за ним припиненими з моменту одержання відповідачем повідомлення позивача про відмову від вказаного Договору, тобто необхідною умовою є визначення дати отримання відповідачем такого повідомлення.

Факт отримання відповідачем Вимоги № 76 позивача саме 04.05.2017 є належним чином доведеним, і відповідачем не заперечується.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з думкою позивача, що датою закінчення строку дії спірного Договору і, відповідно, припинення зобов'язань сторін за ним є 04.05.2017 - день отриманні відповідачем Вимоги № 76.

Посилання відповідача на те, що договірні зобов'язання сторін припинились 27.04.2017 - в день відправлення позивачем відповідачу Вимоги № 76 про відмову від Договору і повернення суми попередньої оплати, а не 04.05.2017, коли Вимога № 76 була відповідачем отримана, визнаються колегією суддів такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на норми статті 1212 ЦК України як на такі, якими мають регулюватись спірні взаємовідносини сторін, колегією суддів визнаються помилковими.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Нарахування позивачем неустойки за несвоєчасну поставку відповідачем товару в період з 11.04.2017 по 04.05.2017, коли діяв Договір, визнається колегією суддів правомірним, а позовні вимоги про її стягнення - законними та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 9 119,11 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частини залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2017 у справі № 925/865/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2017 у справі № 925/865/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2017 у справі № 925/865/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/865/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна